07.03.2018 р. Справа №914/435/17 Господарський суд Львівської області у складі судді Березяк Н.Є.,
при секретарі судового засідання Кравець О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні
заяву: державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», м. Львів,
про:розстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2017,
у справі
за позовом:державного підприємства «Сервісно-видавничий центр», м. Київ,
до відповідача:державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», м. Львів,
про:стягнення 1022027,70 грн.
За участю представників сторін:
стягувача:Доброхліб Я.О. - представник (довіреність №1 від 02.01.2018),
боржника:Сорока О.Є. - представник (довіреність №56 від 19.07.2017).
Представникам стягувача та боржника роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 35, 42 ГПК України. Заяви про відвід судді не надходило.
Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області подано заяву державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» про розстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2017 у справі №914/435/17.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.02.2018 заяву ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» прийнято та призначено до розгляду на 07.03.2018.
В судове засідання представник заявника (боржника) з'явився, вимоги за заявою підтримав, просив суд розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців - до серпня 2018 року рівними частинами. Свою заяву обґрунтовує тим, що засновником боржника є Державна фіскальна служба України, головною метою підприємства є здійснення експлуатації будинків та споруд, проведення капітальних ремонтів службових приміщень адміністративного будинку засновника. ДФС України коштів для обслуговування приміщень будинку не виділило в необхідному обсязі, однак боржник послуги з прибирання та інші зазначені послуги надає в повній мірі, відтак, припинення роботи боржника паралізує роботу адміністративного будинку ГУ ДФС у Львівській області. Враховуючи наведене, а також скрутний фінансовий стан, на підтвердження чого ДП надає звіт про фінансовий стан за 2017 рік та довідку банку про залишок коштів на рахунку, просить розстрочити виконання рішення суду від 16.05.2017 на 6 місяців рівними частинами згідно наданого графіку.
В судове засідання представник стягувача з'явився, проти поданої заяви усно заперечив та надав усні пояснення по суті поданої заяви.
В судовому завданні 07.03.2018 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Суд заслухавши пояснення представників сягувача та боржника, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.05.2017 у справі №914/435/17 позовні вимоги задоволено, стягнено з ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» 1000000,00 грн. - фінансової поворотної допомоги, 106575,64 грн. - пені, 11506,85 грн. - три проценти річних та 16930,43 грн. - судового збору.
07 червня 2017 року на примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.05.2017 у справі №914/435/17 видано наказ.
23 лютого 2018 року боржник звернувся до суду з заявою про розстрочку виконання рішення суду від 16.05.2017 у справі №914/435/17.
Зазначені вимоги обґрунтовує важким фінансовим становищем, повідомляє, що на рахунку підприємства залишок коштів мізерний, на підтвердження чого додає довідку з банківської установи, тому виконати рішення суду по сплаті боргу немає змоги. Враховуючи наведене, просить суд розстрочити виконання рішення суду від 16.05.2017 у справі №914/435/17. Затвердити такий графік виконання рішення суду:
- до 31.03.2018 - 180835,49 грн.;
- до 30.04.2018 - 180835,49 грн.;
- до 31.05.2018 - 180835,49 грн.;
- до 31.06.2018 - 180835,49 грн.;
- до 30.07.2018 - 180835,48 грн.;
- до 30.08.2018 - 180835,48 грн.
Стягувач проти поданої заяви заперечив та надав усні обґрунтування своєї позиції.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників стягуюча та боржника, суд прийшов до висновку, що вимоги за заявою є необґрунтовані.
При постановленні ухвали, суд виходив з такого.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (ст. 1291 Конституції України).
Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграфі 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Окрім того, судом взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яким, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 зазначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Так, частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з частинами 23 та 4 вказаної вище статті ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
З правового аналізу наведених норми вбачається, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при чому такі обставини мають свідчити про неможливість або реальне ускладнення виконання рішення.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до (ст.121 ГПК - редакція станом на час прийняття рішення, ст. 331 ГПК - редакція станом на ас подання заяви про розстрочку) їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Відтак, господарський суд розглядаючи подану заяву, враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення. На підтвердження своїх доводів заявником (боржником) подано до суду довідку з банківської установи №2 від 20.02.2018 про те, що станом на 20.02.2018 залишок коштів на рахунку становить 3132,00 грн. Також, в обґрунтування своїх вимог заявник надає фінансовий звіт за неповний 2017 рік, та у своїй заяві вказує про те, що на підприємстві працює приблизно 150 осіб, яким необхідно платити заробітну плату, крім того вказує про скрутне фінансове становище.
Стягувач заперечуючи проти поданої заяви звертає увагу суду, що боржником не надано до суду доказів, які б свідчили про винятковість обставин для розстрочення виконання рішення суду, а надані докази не підтверджують викладених обставин.
Враховуючи наведене, суд оцінюючи подані докази та обставини справи, вважає, що подано заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 76 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховую наведене, керуючись статтями 18, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 234, 326, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні заяви державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» про розстрочення виконання рішення суду від 16.05.2017 у справі №914/435/17 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 07.03.2018.
Суддя Березяк Н.Є.