вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" лютого 2018 р. Справа № 911/3686/17
Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм", м. Харків,
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська", с. Пухівка Броварського району,
про стягнення 145 510,02 грн.
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився;
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" звернулось до господарського суду Київської області з позовом від 30.11.2017 до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська", в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 145 510,02 грн. заборгованості за договором поставки товару №298 від 01.06.2014.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.06.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" (покупець) було укладено договір поставки товарів №298, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти покупцеві ветеринарні препарати та інші товари ветеринарного призначення, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію у порядку та на умовах передбачених цим договором.
28.12.2015 відповідно до видаткової накладної №2902 від 28.12.2015 позивач поставив відповідачу товар на суму 75 750,00 грн. Однак, відповідач свого обов'язку щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим за останнім числиться заборгованість у сумі 75 750,00 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача нараховану у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання передбачену договором пеню у розмірі 45 533,01 грн., 19 850,01 грн. інфляційних втрат та 4 377,00 грн. 3% річних.
Ухвалою господарського суду Київської області від 11.12.2017 позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №911/3686/17, розгляд справи призначено на 15.01.2018.
11.01.2018 від товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" до господарського суду Київської області надійшла заява про відкладення судового засідання.
15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів2, яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.
Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою суду від 15.01.2018 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче судове засідання відкладено 05.02.2018.
Ухвалою суду від 05.02.2018 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 26.02.2018.
23.02.2018 від товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 26.02.2018 позивач та відповідач не з'явились, хоча про день, час та місце проведення судового засідання повідомлялись судом належним чином, що підтверджується залученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Суд, розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, відмовив в його задоволенні, оскільки відкладення розгляду справи за клопотанням сторони є правом суду, а не обов'язком.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно до частин 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, що відповідач в судові засідання 15.01.2018, 05.02.2018 та 26.02.2018 тричі не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, позивач та відповідач були належним чином повідомлені судом про судове засідання, про що свідчать залучені до матеріалів справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для розгляду спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм", м. Харків (далі - ТОВ "АТ Біофарм") до товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська", с. Пухівка Броварського району (далі - ТОВ "Птахофабрика Київська") про стягнення 145 510,02 грн. заборгованості, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Так, 01.06.2014 між ТОВ "АТ Біофарма" та ТОВ "Птахофабрика Київська" укладено договір на поставку товарів №298, відповідно до умов якого:
- постачальник приймає на себе зобов'язання з поставки покупцеві ветеринарних препаратів та інших товарів ветеринарного призначення, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію у порядку та на умовах, передбачених договором (пункт 1.1 договору);
- у зв'язку з тим, що неможливо наперед визначити кількість, асортимент продукції, сторони домовились про те, що вказані обов'язкові умови цього договору визначатимуться за узгодженням сторін безпосередньо перед замовленням товару, що є в наявності у постачальника, та відображатимуться в рахунку-фактурі та (або) специфікації (пункт 1.2 договору);
- право власності та ризики переходять до покупця з моменту передачі йому продукції постачальником. Продукція вважається переданою постачальником і прийнятою покупцем з моменту підписання сторонами накладних про відпуск продукції (пункт 3.3 договору);
- розрахунки за поставлену продукцію здійснюються на умовах передоплати (пункт 4.1 договору);
- ціна за поставлену продукцію установлюється постачальником. Ціни на продукцію вказуються в рахунку-фактурі. У процесі роботи ціни постачальника за продукцію можуть змінюватись, про що постачальник доводить до відома покупця (пункт 4.2);
- за несвоєчасну оплату за поставлену продукцію покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожен день затримки платежу. Нарахування пені та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань згідно даного договору здійснюється включно до моменту виконання такого зобов'язання винною стороною і в такому випадку застосовується загальна позовна давність (п.5.3 договору);
- договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 9.1 договору);
- даний договір діє до 31.12.2015 (пункт 9.2 договору);
- при відсутності письмової заяви будь-якої із сторін про припинення зобов'язань за договором (з повідомленням іншої сторони за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору, вказаному в п.9.2), договір автоматично продовжується до 31.12.2016 (пункт 9.3 договору).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На виконання вищевказаного договору поставки позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 75 750,00 грн., що підтверджуються залученою до матеріалів справи копією видаткової накладної №2902 від 28.12.2015.
Відповідно до умов договору розрахунки за поставлену продукцію здійснюються на умовах передоплати (пункт 4.1 договору). Разом із тим, поставка товару позивачем дійснена без отримання попередньої оплати.
Згідно до частини 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати обов'язок. Відтак, отримання товру відповідачем за накладною від 28.12.2015 №2902 має наслідком виникнення обов'язку оплатити отриманий товар в порядку ст.ст. 538, 692 ЦК України, а відтак з 29.12.2015 відповідач допустив прострочення.
Отже, проаналізувавши подані позивачем первинні документи, суд встановив, що вартість поставленого та неоплаченого відповідачем товару, строк оплати якого настав, складає 75 750,00 грн.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту належної оплати за отриманий товар закон покладає на покупця.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та сплати коштів за поставлений товар не представив, доказів пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару, суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував. Копія підписаного обома сторонами та скріпленого печатками обох сторін акту звіряння за період 01.12.2015 - 29.11.2017, дані у якому відповідають поданим позивачем первинним документам, підтверджує наявність заборгованості у заявленому розмірі.
Враховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 75 750,00 грн. підлягає задоволенню повністю в заявленій сумі.
Крім того, у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача, на підставі п.5.3 договору поставки №298 від 01.06.2014 пеню в сумі 45 533,01 грн., нараховану за прострочення оплати товару, отриманого за накладною №2902 від 28.12.2015 на суму 75 750,00 грн. за період з 28.02.2015 по 30.11.2017. Щодо зазначеної вимоги суд зазначає наступне.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Інше встановлено пунктом 5.3 Договору, яким передбачено, що нарахування пені та штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань згідно даного договору здійснюється включно до моменту виконання такого зобов'язання винною стороною і в такому випадку застосовується загальна позовна давність.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем невірно визначено і дату прострочення заборгованості, вірною датою виникнення прострочення є 29.12.2015, а не 28.12.2015, відтак розрахунок пені слід здійснювати за період з 29.12.2015 по 30.11.2017.
Здійснивши перевірку розрахунку пені за період з 29.12.2015 по 30.11.2017, суд встановив, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача на користь позивача пені становить 45 426,76 грн., у зв'язку з чим вказану вимогу позивача слід задовольнити частково.
Крім того, у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 4 377,00 грн. за період з 28.12.2015 по 30.11.2017 та 19 850,01 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2015 по листопад 2017.
Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд зауважує, що розрахунок інфляційних втрат зроблено невірно, оскільки позивачем не враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відтак, розрахунок інфляційних втрат слід здійснювати за період січень 2016 по листопад 2017. Разом з тим, суд зазначає, що позивачем невірно визначено і дату прострочення заборгованості, вірною датою виникнення прострочення є 29.12.2015, а не 28.12.2015, відтак розрахунок 3% річних слід здійснювати за період з 29.12.2015 по 30.11.2017.
Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних за період з 29.12.2015 по 30.11.2017, суд встановив, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних становить 4 370,67 грн., а від так вказана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.
Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат за період січень 2016 по листопад 2017, суд встановив, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат становить 20 039,89 грн., суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 19 850,01 грн. підлягає задоволенню повністю в заявленому розмірі.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" частково, приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" 75 750,00 грн. основного боргу, 45 426,76 грн. пені, 4 370,67 грн. 3% річних, 19 850,01 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до п.2. ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається судом у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика Київська" (07413, Київська область, Броварський район, село Пухівка, вулиця Радгоспна, код 05513187)
на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Біофарм" (61057, Харківська область, місто Харків, Київський район, пров. Театральний, буд. 5, кв. 1-А, код 23317811).
75 750,00 грн. (сімдесят п'ять тисяч сімсот п'ятдесят гривень нуль копійок) основного боргу;
45 426,76 грн. (сорок п'ять тисяч чотириста двадцять шість гривень сімдесят шість копійок) пені;
4 370,67грн. (чотири тисячі триста сімдесят гривень шістдесят сім копійок) 3% річних;
19 850,01 грн. (дев'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят гривень нуль копійок) інфляційних втрат;
2 180,96 грн. (дві тисячі сто вісімдесят гривень дев'яносто шість копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині вимог відмовити.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 12.03.2018.
Суддя О.В. Конюх