Провадження № 22-ц/774/1105/18 Справа № 199/4572/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.
Категорія 27
06 березня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,
за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2017 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим, -
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ “Укрсоцбанк”, ОСОБА_3 про визнання договору поруки припиненим.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 05.10.2006 року між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Укрсоцбанк”, був укладений кредитний договір № 09.2/330-6, за яким банк надав ОСОБА_3 40 000,00 доларів США зі сплатою 13,0 % відсотків річних за його користування шляхом внесення платежів в порядку і на умовах визначених договором з кінцевим терміном повернення 04.10.2021 року. Також, договором зобов'язано ОСОБА_3 повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати згідно встановленого графіку платежів.
На забезпечення вищевказаного договору, 05.10.2006 року між позивачем, ОСОБА_2 та ПАТ “Укрсоцбанк” було укладено договір поруки.
Відповідно до п.1.1. договору поруки від 05.10.2006 року поручитель зобов'язується перед Кредитором за виконання Позичальником обов'язків, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому.
22.06.2009 року між ПАТ “Укрсоцбанк” та ОСОБА_3 було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 09.2/330-6 від 05.10.2006 року, яким п.1.1. договору кредиту змінили та виклали в новій редакції, а саме: «Кредитор надає Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі не більше 40 000 (Сорок тисяч) доларів США, з якої фактична заборгованість станом на 19.06.2009 року становить 32 121,89 (Тридцять дві тисячі сто двадцять один) долар США 89 центів, а сума наданих коштів на поточні потреби становить 1978,11 дол. США (Одна тисяча дев'ятсот сімдесят вісім дол. США 11 центів), зі сплатою 15 (П'ятнадцять) процентів річних, починаючи з 20.10.2008 року, надалі за текстом - «Кредит» та з кінцевим терміном погашення суми основної заборгованості до 04 листопада 2021 року (включно), на умовах визначених цим договором.».
Позивач зазначав, що вищевказаний договір укладено без його повідомлення та ним не було надано згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов'язаних зі збільшенням відповідальності поручителя.
Оскільки, ПАТ “Укрсоцбанк” було підвищено процентну ставку, таким чином було збільшено обсяг зобов'язання за кредитом по основному договору, та позивач вважав, що обсяг його відповідальності, як поручителя згідно кредитного договору та договору поруки значно збільшився.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати договір поруки від 05.10.2006 року, укладений між ним - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” (правонаступником якого є ПАТ “Укрсоцбанк”) припиненим з 22.06.2009 року.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03.10.2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що підстав для застосування положень ст. 559 ЦК України до даних правовідносин немає, оскільки набрало законної сили рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.08.2015 року по справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено у повному обсязі , стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ПАТ «Укрсоцбанк» 1412438,10 грн. заборгованості за кредитом, процентами та штрафних санкцій. Рішення не оскаржувалось, набрало законної сили 21 серпня 2015 року.
26 жовтня 2017 року ОСОБА_2 подав до Апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно п.9 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції установлено, що 05.10.2006 року між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є ПАТ “Укрсоцбанк”, був укладений кредитний договір № 09.2/330-6, за яким банк надав ОСОБА_3 40 000,00 доларів США зі сплатою 13,0 % відсотків річних за його користування шляхом внесення платежів в порядку і на умовах визначених договором з кінцевим терміном повернення 04.10.2021 року. Також, договором зобов'язано ОСОБА_3 повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати згідно встановленого графіку платежів.
На забезпечення кредитного договору, 05.10.2006 року між позивачем та ПАТ “Укрсоцбанк” було укладено договір поруки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив саме з їх необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, за приписами ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Як установлено судом першої інстанції, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10.08.2015 року по справі за позовом ПАТ “Укрсоцбанк” до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовні вимоги було задоволено в повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_2 1412438 грн. 10 коп. заборгованості за кредитним договором, процентами та штрафних санкцій, а також вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення не було оскаржено та набрало законної сили 21.08.2015 року.
З огляду на визначений статтею 129 Конституції України принцип обов'язковості рішення після вирішення судом справи та набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники, не можуть заявляти в суді тотожний позов.
Установлені судовим рішенням, що набрало законної сили, обставини, зокрема й у цивільній справі, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої або яких встановлено ці обставини.
З огляду на викладене, а також на зміст статей 553, 559 ЦК України слід дійти висновку, що в разі, якщо є судове рішення про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором та відмову в задоволенні зустрічного позову поручителя про визнання договору поруки припиненим, в якому суд розглядав питання дійсності договору поруки, і це рішення набрало законної сили, то під час вирішення справи про визнання поруки припиненою суд повинен враховувати встановлені таким судовим рішенням зазначені обставини.
Оскільки, рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень частини четвертої статті 559 ЦК України немає. Тому, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання поруки припиненою за наявності рішення суду про стягнення боргу з поручителя є правильним.
Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі щодо неповідомлення банком про продовження договору поруки на нових умовах, пов'язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки поручителем надано згоду на зміну умов Кредитного договору, про що він власноруч був повідомлений, отримавши під підпис оригінал Додаткової угоди про внесення змін до Договору кредиту. При цьому слід зазначити, що за умови надання поручителем згоди на зміну умов кредитного договору його письмове повідомлення про збільшення процентної ставки не передбачено діючим законодавством.
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов»язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не доведено заявлені позовні вимоги.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог статей 212 - 214, 315 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.
Судові витрати понесені сторонами в зв»язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
ОСОБА_4