01 березня 2018 року м. Київ
Єдиний унікальний номер справи № 759/12366/15
Апеляційне провадження №22-ц/796/1849/2018
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Іванченка М.М.
суддів: Желепи О.В., Рубан С.М.
при секретарі: Субчак Ю.Р.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1
відповідача: ОСОБА_2
відповідача: ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4
представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики
за апеляційною скаргою ОСОБА_6
на рішення Святошинського районного суду м. Києва ухваленого 28 листопада 2017 року під головуванням судді Миколаєць І.Ю.,-
Позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якому просила стягнути солідарноз відповідачів на свою користь борг за договором позики у розмірі 40 000 доларів США, штраф у розмірі 4 000 доларів США, відсотки за користування коштами у розмірі 1 304,11 доларів США, інфляційні нарахування у розмірі 15 520 доларів США, а всього 66 355,62 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у грудні 2008 року ОСОБА_6 позичила своєму рідному братові ОСОБА_2 грошові кошти для придбання квартири у м. Ірпіні Київської області про, що 11 грудня 2008 року було укладено договір позики шляхом отримання від ОСОБА_2 власноруч написаної розписки із строком повернення до 11 грудня 2014 року та сплатою у разі затримки повернення коштів штрафу у розмірі 10 % від суми боргу. Проте, ОСОБА_2 своєчасно кошти не повернув, а тому позивач вказує, що змушена була звернутись із даним позовом до суду за захистом порушеного права до ОСОБА_2 та його колишньої дружини ОСОБА_3, оскільки станом на день отримання грошових коштів відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі і, як наслідок мають відповідати солідарно за зобов'язаннями.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 січня 2016 року, яке залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2016 року, позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 борг у розмірі 40 000 доларів США, штраф у розмірі 4 000 доларів США, відсотки за користування коштами у розмірі 1 304,11 доларів США, інфляційні нарахування у розмірі 15 520 доларів США, а всього 66 355,62 доларів США, що у еквіваленті до національної валюти, згідно з курсом НБУ станом на 25 січня 2016 року становить 1 644 955 грн 81 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року, скасовано ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 березня 2016 року та рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2016 року в частині стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_3 та направлено справу на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції (а.с.226-228).
Скасовуючи рішення судів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, у порушення вимог ст. ст. 212-213, 315 ЦПК України не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; не врахував висновки Верховного Суду України, а тому дійшов передчасного висновку, що отримані ОСОБА_2 кошти в борг створюють солідарний обов'язок для подружжя. Той факт, що розписка написана ним і кошти отримані за час шлюбу з ОСОБА_3, не свідчить про те, що договір позики було укладено в інтересах сім'ї, кошти було використано в інтересах сім'ї, що остання давала згоду на укладення такого договору і знала про нього. Зазначені юридично важливі обставини позивач не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості- відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин справи. Та при цьому зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог не прийняв до уваги належні в матеріалах справи докази, зокрема покази свідків та не прийняв до уваги зміст розписки від 11 грудня 2008 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 отримав грошові кошти на придбання квартири, а отже кошти були витрачені на потреби сім'ї. Також зазначає, що при перегляді рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 січня 2016 року у суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 підтвердила факт отримання грошових коштів проте, не в розмірі 40000 доларів США, 11 000 доларів США.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити пояснив, що 11 грудня 2008 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_6 грошові кошти на придбання квартири у м. Ірпінь, про що достеменно було відомо ОСОБА_3
Відповідач ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_6 та зазначав, що ОСОБА_3 було відомо про укладення договору позики від 11 грудня 2008 року.
Відповідач ОСОБА_3 та її представника заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили рішення суду залишити без змін. Зазначали, що ОСОБА_3 не була обізнана про укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договору позики на суму 40000 доларів США. Також ОСОБА_3 вказала, що грошові кошти у сумі 11000 доларів США отримувались у борг проте у кого вони були отримані невідомо та зазначила, що ці кошти витрачені на лікування.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що лише факт отримання чоловіком грошових коштів у борг, доказом чого є розписка, не підтверджує факту укладення такого договору позики в інтересах сім'ї без підтвердження дружиною обізнаності про мету позики та обов'язок повернення грошових коштів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 в період перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 уклав договір позики між з ОСОБА_6 шляхом складення розписки від 11 грудня 2008 року, за умовами, якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_6 40000 доларів США для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язався повернути у строк до 11 грудня 2014 року та у разі затримки повернення коштів сплатити штраф у розмірі 10 % від суми боргу (а.с.5).
12 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 укладено нотаріально посвідчений попередній договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 затвердив свій намір у придбанні частини житлового будинку/квартири за адресою: АДРЕСА_2 зі сплатою у день укладення цього договору авансу в розмірі 300564 грн ОСОБА_3 надала нотаріально завірену згоду на укладення цього договору та в подальшому основного договору купівлі-продажу вказаного вище житлового приміщення.
Проте, ОСОБА_2 умови договору позики від 11 грудня 2008 року не виконав у строк до 11 грудня 2014 року не повернув грошові кошти, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Звертаючись із даним позовом до суду ОСОБА_6 звернулась до суду із даним позовом про солідарне стягнення боргу на свою користь із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскільки станом на день отримання грошових коштів відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі, а грошові кошти витрачені в інтересах сім'ї, а саме на придбання квартини за адресою: АДРЕСА_3 і, як наслідок мають відповідати солідарно за зобов'язаннями
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні Облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст.65 Сімейного Кодексу України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Частиною 2 ст.73 Сімейного Кодексу України визначено, що стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.
Зазначена позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року № 6-163цс12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Судом апеляційної інстанції було прослухано звукозапис показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_8
Свідок ОСОБА_10 25 січня 2016 року в судовому засіданні вказав, що він є чоловіком ОСОБА_6, та зазначив, що у грудні 2008 року до них з дружиною звернувся ОСОБА_2 з проханням надати грошові кошти у борг для придбання квартири на, що вони погодились і надали ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 40 000 доларів США, які до теперішнього часу не повернуті. Зазначав, що при передачі грошових коштів у квартирі були свідок із дружиною ОСОБА_6 їх спільних син та ОСОБА_2 Також зазначив, що ОСОБА_3 було відомо про боргові зобов'язання перед їх сім'єю, оскільки при зустрічах неодноразово дякувала за можливість у придбанні власного житла для проживання сім'єю.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що був присутній при передачі коштів його мамою ОСОБА_6 відповідачу ОСОБА_2 в розмірі 40 000 доларів США на придбання квартири в м. Ірпінь, що відбувалось на кухні в квартирі де він проживав з батьками при цьому зазначив, що повною інформацією він не володів, оскільки перебував у іншій кімнаті та дивився телевізор. Також зазначав, що ОСОБА_3 при передачі грошових коштів не було.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що відповідача ОСОБА_2 знає з 1994 року, оскільки разом навчались, а після одружень почали товаришувати сім'ями, спільно відпочивати, святкувати різні свята, а тому свідку відомо, в тому числі зі слів самої відповідачки ОСОБА_3, що ОСОБА_2 отримав у борг грошові кошти для придбання квартири в м. Ірпінь.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що знає відповідача ОСОБА_2 тривалий час та вони товаришують. Зазначав, що зі слів ОСОБА_2 вони з дружиною придбали квартиру за кошти сестри. При спільних зустрічах та святкуваннях, неодноразово обговорювалась тема в присутності ОСОБА_3 про борг, при цьому ОСОБА_3 жодних заперечень щодо цього не робила. При складані розписки та передачі грошових коштів ОСОБА_8 присутнім не був.
Прослухавши звукозапис показів свідків суд апеляційної інстанції критично ставиться до показів вищезгаданих свідків, з огляду на те, що свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_8 давали покази зі слів відповідача ОСОБА_2 та при передачі грошових котів від ОСОБА_6 вони присутніми не були. Щодо показів свідка ОСОБА_11 судом також вони не приймаються до уваги зважаючи на те, що сам свідок вказав, що при передачі грошових коштів та складені розписки перебував у іншій кімнаті та дивився телевізор. Крім того, покази свідка ОСОБА_10 про обізнаність ОСОБА_3 про отримані грошові кошти не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 не заперечувала факт отримання грошових коштів від позивача у сумі 11000 доларів США проте дані кошти були витрачені на лікування, а саме для можливості завагітніти відповідачем ОСОБА_3
З урахуванням викладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про солідарне стягнення грошових коштів є необґрунтованими з огляду на те, що позивачем не доведено обставин укладення договору позики від 11 грудня 2008 року з ОСОБА_2 в інтересах його сім'ї та про те, що ОСОБА_3 давала згоду на укладення такого договору і знала про нього.
А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 через їх необґрунтованість, а тому апеляційна скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, а відтак рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний тест постанови складено 06 березня 2018 року.
Головуючий суддя:
Судді: