22 лютого 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги заступника прокурора міста Києва ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у кримінальному провадженні №12015100020010475, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Дарницького районного суду міста Києва від 18 лютого 2011 року за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, звільненого ухвалою Шостинського міськрайонного суду Сумської області від 03 червня 2014 року на підставі ст. 4 Закону України "Про амністію у 2014 році",
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 358 (у редакції Закону України № 3207-VI від 07 квітня 2011 p.), ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 185, та ч. 2 ст. 289 КК України,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 358 (у редакції Закону України № 3207-VI від 07 квітня 2011 p.), ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 185, та ч. 2 ст. 289 КК України, та йому призначено покарання: за ч. 2 ст. 185 КК України у виді двох років позбавлення волі; за ч. 1 ст. 358 КК України (у редакції Закону України № 3207-VIвід 07 квітня 2011 p.) у виді одного року обмеження волі; за ч. 4 ст. 358 КК України у виді одного року шести місяців обмеження волі; за ч. 3 ст. 185 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 289 КК України у виді шести років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді шести років трьох місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу у вигляді тримання під вартою залишено без змін.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з 26 грудня 2016 року.
ОСОБА_6 зараховано в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 27 листопада 2015 року до 28 листопада 2015 року включно, та з 26 грудня 2016 року до 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 2365 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 10 000 грн. моральної шкоди.
Судом у кримінальному провадженні вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Судом першої інстанції ОСОБА_6 визнаний винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. ст. 185 КК України; підробленні документу, який видається установою та надає права з метою його використання підроблювачем, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 358 КК України (у редакції Закону України № 3207-VI від 07 квітня 2011 p.); використанні завідомо підробленого документу, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 4 ст. 358 КК України; у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднаного з проникненням у інше приміщення, вчиненого повторно, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 185 КК України; та у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 289 КК України.
Як визнав установленим у вироку суд першої інстанції, кримінальні правопорушення вчинені за таких обставин.
27 листопада 2015 року близько 12 год. 00 хв., ОСОБА_6 , знаходячись біля будинку 21/4 по вул. Харківське Шосе у м. Києві, помітив припаркований автомобіль «Mersedes-Benz» сірого кольору, д.н.з НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 . Після цього, керуючись умислом, направленим на повторне таємне викрадення чужого майна, переконавшись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, підійшов до вказаного автомобіля та за допомогою невстановленого досудовим слідством пристрою для сканування сигналізації відчинив водійські дверцята та проник до салону автомобіля. В подальшому, оглянувши його салон, виявив та викрав речі, які належать власнику даного автомобіля - ОСОБА_11 , а саме: портсигар металевий, який матеріальної цінності для власника не представляє; шкіряну барсетку коричневого кольору вартістю 350 грн., яка знаходилася під переднім пасажирським сидінням автомобіля, в середині якої знаходилась: шкіряна ключниця чорного кольору з логотипом «AUDI центр Віпос», вартістю 150 грн.; дисконтні картки та візитки, які матеріальної цінності не представляють; документи на ім'я ОСОБА_11 , а саме: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу «Mersedes-Benz» серії НОМЕР_2 ; посвідчення водія серії НОМЕР_3 ; паспорт громадянина України, серії НОМЕР_4 , виданий Дарницьким РУ ГУМВС України в м. Києві 12 червня 1997 року; військовий квиток серії НОМЕР_5 , які матеріальної цінності не представляють; мобільний телефон «Nokia 1110» вартістю 200 грн., в якому не було сім-карти оператора мобільного зв'язку; ключ-брелок з логотипом «AUDI»; ключ-брелок з логотипом «Mersedes-Benz»; ключ-брелок з логотипом « ІНФОРМАЦІЯ_2 », які матеріальної цінності не представляють. Після цього, з місця вчинення злочину разом з викраденими речами зник, завдавши власнику даного майна ОСОБА_11 матеріальної шкоди на загальну суму 700 гри.
Крім того, у вересні 2015 року, ОСОБА_6 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, перебуваючи у невстановленому досудовим слідством парку у м. Чернігові, знайшов паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , виданий Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області, на ім'я ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який став зберігати при собі. В подальшому, ОСОБА_13 , умисно, з метою використання у власник цілях, на другу та третю сторінку паспорту виданого на ім'я ОСОБА_14 вклеїв власні фотокартки, тим самим умисно, незаконно підробив офіційний документ.
Крім того, 17 листопада 2015 року о 13 год. 32 хв. ОСОБА_13 , знаходячись в приміщенні ломбарду "Скарбниця" по вул. Зодчих, 50-а у м. Києві, пред'явивши підроблений ним паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , виданий Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області на ім'я ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до якого заздалегідь вклеїв власні фотокартки, відповідно до договору 010-15039973 від 17 листопада 2015 року, заклав у заставу до вищевказаного ломбарду перфоратор «Daxter 1С1500ЕН» серійний номер 010-00115369, за що отримав грошові кошти в сумі 484,75 грн., тим самим використав завідомо підроблений ним документ.
Крім того, 07 листопада 2015 року, ОСОБА_13 , знаходячись в приміщенні ITT «Ломбард Донкредит», що по вул. Жилянська, 101 в м. Києві, пред'явивши підроблений ним паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 , виданий Новозаводським ВМ УМВС України в Чернігівській області на ім'я ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до якого заздалегідь вклеїв власні фотокартки, відповідно до договору фінансового кредиту № ДОН2650008047 від 07 листопада 2015 року, заклав в заставу мобільний телефон «SamsungSM-G7102», за що отримав грошові кошти в сумі 1924,65 грн., тим самим використав завідомо підроблений ним документ.
Крім того, 26 грудня 2016 року приблизно о 01 год. 10 хв., ОСОБА_13 , знаходячись на 12-му поверсі будинку АДРЕСА_2 , з метою умисного, повторного таємного викрадення чужого майна, підійшов до дверей, що знаходяться на загальному коридорі та відділяють квартири від сходинкового майданчику, та впевнившись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, за допомогою викрутки, яку мав при собі, зламав запірний накладний замок, та проник у приміщення вказаного коридору, звідки викрав особисте майно, що належить ОСОБА_10 , а саме: спортивний велосипед марки «Sky Land» чорного кольору з синіми заклейками на рамі вартістю 1965 грн. та дерев'яний ящик розмірами 20x40x15см вартістю 200 грн., в середині якого знаходилося риболовне спорядження, яке матеріальної цінності для власника даного майна не представляє. Крім того, з кишені чоловічої куртки, яка знаходилася в даному приміщенні, викрав ключі з брелоком сигналізації від автомобіля «Reno Trafic», 2001 року випуску, який належить ОСОБА_10 , та поклав до власної кишені куртки. Після чого, разом з викраденими речами, з місця вчинення злочину зник, завдавши ОСОБА_10 матеріальної шкоди на загальну суму 2165 грн.
Цього ж дня близько 02 год. 30 хв. ОСОБА_13 , діючи з умислом, направленим на повторне незаконне заволодіння транспортним засобом, знаходячись біля будинку № 32-В по вул. Бориспільській у м. Києві, за допомогою брелока сигналізації ключів від автомобіля, відшукав автомобіль марки «Reno Trafic», 2001 року випуску, червоного кольору, номер кузова НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 . Впевнившись, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, підійшов до вказаного транспортного засобу, відкрив водійські двері та проник до салону транспортного засобу, де за допомогою ключа запалення завів автомобіль «RenoTrafic», д.н.з НОМЕР_9 , та з місця вчинення злочину на викраденому автомобілі зник.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції, заступник прокурора міста Києва ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого унаслідок м'якості, просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 2 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України у виді 4 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 358 КК України (у редакції Закону України № 3207-VI від 07 квітня 2011 p.) у виді 1 року обмеження волі, за ч. 4 ст. 358 КК України у виді 1 року 6 місяців обмеження волі, за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді 6 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. У решті вирок залишити без змін.
Апелянт зазначав, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, не врахував наявність у його діях корисливого мотиву при вчиненні повторного незаконного заволодіння транспортним засобом. За наявності вказаного мотиву, на думку апелянта, суд першої інстанції повинен був призначити обвинуваченому за ч. 2 ст. 289 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Однак не врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання без конфіскації майна, не навівши у вироку мотивів такого рішення.
Від обвинуваченого ОСОБА_6 також надійшла апеляційна скарга, в якій він, не оспорюючи фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень, просив вирок змінити, пом'якшивши призначене йому покарання, та зарахувати йому на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України № 838-VIIIвід 26 листопада 2015 року, який набрав чинності 24 грудня 2015 року) строк попереднього ув'язнення з 27 листопада 2015 року до 28 листопада 2015 року включно, та з 26 грудня 2016 року по день набрання вироком законної сили.
У апеляційній скарзі обвинувачений зазначав, що суд першої інстанції при призначенні йому покарання не врахував визнання ним цивільного позову потерпілого, та часткове добровільне повернення потерпілому майна, унаслідок чого призначив занадто суворе покарання.
У судове засідання потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, а тому колегія суддів у відповідності до вимог ч. 4 ст. 405 КПК України вважає за можливе провести апеляційний розгляд у відсутності зазначених осіб.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва ОСОБА_8 , та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого; обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану обвинуваченим апеляційну скаргу та просили залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду першої інстанції без змін, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частини 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно; підробленні документу, який відається установою та надає права з метою його використання підроблювачем; використанні завідомо дробленого документу; таємному викраденні чужого майна (крадіжка), поєднаного з проникненням у інше приміщення, вчиненого повторно; та у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, відповідають фактичним обставинам кримінальних правопорушень та підтверджуються наданими стороною обвинувачення доказами, кожному з яких судом першої інстанції надано оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з токи зору достатності та взаємозв'язку, які безпосередньо досліджені судом першої інстанції, та детально викладені у вироку.
При цьому, фактичні обставини справи, доведеність винуватості ОСОБА_6 та юридична кваліфікація його дій будь-ким із учасників судового розгляду, у тому числі і обвинуваченим та прокурором, не оспорюються та не оскаржуються, а тому відповідно до положень ст. 404 КПК України не є предметом розгляду апеляційної інстанції.
Отже, на підставі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального правопорушення, доведеності винуватості ОСОБА_6 , правову кваліфікацію діянь, вчинених останнім за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 358 (у редакції Закону України № 3207-VI від 07 квітня 2011 p.), ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 185, та ч. 2 ст. 289 КК України, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильною.
Всупереч твердженням в апеляційних скаргах прокурора та обвинуваченого, покарання ОСОБА_6 як за вчинені кримінальні правопорушення, так і на підставі ст. 70 КК України, призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів. При цьому судом першої інстанції фактично враховані усі обставини, на які є посилання в апеляційних скаргах.
Так, врахувавши ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не одружений, не працює, на обліку у лікаря - нарколога та лікаря - психіатра не перебуває, а також наявність обставини, що пом'якшує покарання - щире каяття, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, у відповідності до вимог закону визначив йому покарання у виді позбавлення волі у межах санкцій, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 358 (у редакції Закону України № 3207-VIвід 07 квітня 2011 p.), ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 185, та ч. 2 ст. 289 КК України.
При цьому, врахувавши вищевказані обставини в сукупності з даними про особу обвинуваченого, суд першої інстанції не призначив обвинуваченому за ч. 2 ст. 289 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна.
При вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, обґрунтовано призначив остаточне покарання, застосувавши принцип часткового складання призначених покарань, та призначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Отже, судом першої інстанції ОСОБА_6 призначене покарання з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65, 70 КК України, яке за своїм видом і розміром є справедливим, відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, та особі обвинуваченого, є необхідним і достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_6 на його користь 2365 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 10000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки судом першої інстанції встановлено, що з вини відповідача позивачу заподіяно матеріальну та моральну шкоду.
Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо не призначення обвинуваченому ОСОБА_6 додаткового покарання у виді конфіскації майна, та відсутності у вироку відповідних мотивів рішення про не призначення додаткового покарання.
Норми Особливої частини КК України мають базуватися на нормах Загальної частини цього Кодексу. Це спеціально зазначив законодавець у статті 65 КК України, якою встановлено загальні засади призначення покарання. Згідно з частиною першою цієї статті суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
З огляду на ці положення закону суд при призначенні покарання повинен враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК України, а й ті норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язані з призначенням покарання, здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри, в тому числі й тих положень, що передбачені частиною другою статті 59 КК України.
Відповідно до статті 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України.
Відповідно до цих положень, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини тощо. Якщо санкцією відповідної статті КК України передбачено обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, але злочин вчинено не з корисливих мотивів, то таке додаткове покарання не може бути застосовано. У цьому випадку повинна мати пріоритет у застосуванні норма Загальної частини КК України, а саме - частина друга статті 59 КК України (постанова Верховного Суду України від 4 квітня 2011 року, справа № 1к-11; постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року, справа № 5-15кс11).
Санкцією частини ч. 2 ст. 289 КК України, за якою засуджено ОСОБА_15 , передбаченого альтернативне застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано не призначив обвинуваченому додаткове покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді конфіскації майна, оскільки в обвинувальному акті не вказано та за наслідками судового розгляду кримінального провадження судом першої інстанції не встановлено, що ОСОБА_15 вчинив злочинні дії, передбачені ч. 2 ст. 289 КК України, саме з корисливим мотивом.
Відсутність у вироку суду обґрунтування щодо недоцільності призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, саме по собі не є підставою для скасування вироку, а тому доводи апеляційної скарги прокурора у цій частині є безпідставними.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що при призначенні покарання суд першої інстанції не врахував визнання ним цивільного позову та добровільне повернення частини викраденого майна, не є підставою для пом'якшення призначеного йому покарання. На переконання колегії суддів, такі дані, з урахуванням конкретних обставин справи, способу та характеру, мети, мотиву, ступеню суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, аналізу особи винного - як у загально-соціальному плані, так і в плані потенційної суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, не зменшують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_6 кримінальних правопорушень та не є достатньою підставою для пом'якшення обвинуваченому покарання.
Доводи обвинуваченого, викладені в апеляційній скарзі стосовно наявності підстав для зміни вироку та зарахування йому на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, який набрав чинності 24 грудня 2015 року) у строк відбування покарання строку попереднього ув'язнення, з 27 листопада 2015 року до 28 листопада 2015 року включно, та з 26 грудня 2016 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, є необґрунтованими.
Так, у зв'язку з вступом в законну силу 24 грудня 2015 року Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення в строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, згідно абзацу 1 ч. 5 ст. 72 КК України, зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення»№ 2046-VIII від 18 травня 2017 року, який набрав чинності 21 червня 2017 року, частину 5 статті 72 КК України викладено в такій редакції: "попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування".
Згідно частин 1, 4 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення", попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Згідно даних матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_6 утримувався під вартою з 27 листопада 2015 року по 28 листопада 2015 року, та затриманий у порядку ст. 208 КПК України 26 грудня 2016 року.
На підставі ухвали слідчого судді Дарницького районного суду міста Києва від 28 грудня 2016 року до обвинуваченого ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, який продовжувався судом першої інстанції, та вироком Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою залишено без змін.
Таким чином, у період дії ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення в строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, який набрав чинності 24 грудня 2015 року, та втратив чинність 21 червня 2017 р., до обвинуваченого ОСОБА_6 застосовано попереднє ув'язнення з 27 листопада 2015 року по 28 листопада 2015 року та з 26 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року включно.
Отже, судом першої інстанції ОСОБА_6 обгрунтовано зараховано на підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення в строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, який набрав чинності 24 грудня 2015 року) у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, з 27 листопада 2015 року по 28 листопада 2015 року та з моменту затримання - 26 грудня 2016 року до моменту втрати чинності вищевказаної редакції ч. 5 ст. 72 КК України, тобто до 21 червня 2017 року, та підстави для зміни вироку суду першої інстанції у цій частині відсутні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок у наведеній його частині, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг прокурора та обвинуваченого без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги прокурора міста Києва ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року стосовно ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженому, який тримається під вартою, - в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
__________________ ____________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2