28 лютого 2018 року (15 год. 40 хв.)Справа № 808/4196/17 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калашник Ю.В.,
при секретарі судового засідання Стратулат С.В.,
за участю представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача - Смирнової Н.І.,
розглянув в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Консульська, 23-л, код ЄДРПОУ 37963785) про зобов'язання вчинити певні дії,
29.12.2017 ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просить суд зобов'язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_4 пенсію за віком з 06.07.2017 (з дати першого звернення та призначення пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Ухвалою судді від 02.01.2018 позовну заявою залишено без руху із наданням позивачу строку на усунення недоліків.
22.01.2018 представник позивача усунув недоліки позовної заяви, та ухвалою від 26.01.2018 відкрито провадження у справі та призначене судове засідання на 26.02.2018.
У судовому засідання 26.02.2018 оголошувалась перерва до 28.02.218.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовну заяву та надали пояснення, аналогічні змісту позову. Зокрема вказали, що позивач є громадянкою України та постійно з 1994 року мешкає у Ізраїлі. Необхідний для призначення пенсії трудовий стаж позивач здобула на території України, тобто має всі необхідні умови для призначення пенсії за віком. З метою призначення пенсії представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 06.07.2017, проте відповідач відмовив у призначені пенсії (лист від 201.07.2017 №129/л-4) оскільки на теперішній час на законодавчому рівні порядок виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладений відповідний договір, не регламентований; також посилається на відсутність механізму виплати пенсії пенсіонерам, які проживають у таких країнах. Представники позивача зазначили, що такі підстави відмови суперечать висновками Конституційного суду. Також зауважили, що позивач не ставить питання про перерахунок пенсії за кордон. Тобто, національне законодавство разом із судовою практикою та міжнародним законодавством не містять обмежень щодо виплати пенсії пенсіонерам, які проживають за кордоном.
Представники позивача просили позов задовольнити повністю.
Представник відповідача проти позову заперечила із підстав, викладених у відзиві (вх. № 5310 від 16.02.2018). Зокрема зазначила, що виплата пенсії здійснюється в межах України, переказування її за кордон не передбачено чинним законодавством. Питання призначення пенсій громадянам, які постійно проживають у Ізраїлі буде вирішуватися у разі прийняття Верховною Радою України проекту закону про ратифікацію Угоди між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення. Також у відзиві зазначено, що під час перебування пенсіонера за кордоном пенсія виплачується у тому разі, коли це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою. Громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, оцінивши повідомлені представниками позивача та відповідача обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Судом встановлено та учасниками справи підтверджено, що позивачка є громадянкою України, з 1994 року постійно мешкає у Державі Ізраїль.
Докази, які містяться у справі вказують, що позивачка до виїзду на постійне проживання до Ізраїлю працювала на території України (а.с.45-62).
З метою призначення пенсії за віком позивачка через свого представника звернулась до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії (вх. від 06.07.2017) (а.с.67-70).
У заяві позивачка зокрема зазначила: місце реєстрації та місце проживання: АДРЕСА_2. Щодо механізму виплати пенсії позивачка у заяві зазначила, що реквізити будуть надані додатково. Позивачка у заяві не зазначала про її бажання отримувати пенсію у Ізраїлі.
20.07.2017 відповідач відмовив у призначені пенсії (лист №129/л-4, а.с.74-75). У відмові зазначено, що: «…той факт, що громадянка ОСОБА_4 колись мешкала на території м.Бердянська Запорізької області не породжує причинний зв'язок із її вимогою сьогодні призначити пенсію…»
Також у цьому листі вказано, що «…на сьогодні на законодавчому рівні порядок та виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору регламентовано не було. Ця прогалина полягає у відсутності механізму виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору…»
У судовому засіданні представник позивача зазначив, що позивачка у заяві не просила здійснювати переказ пенсії за кордон - у Ізраїль.
Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що питання наявності стажу у позивачки для призначення пенсії під час розгляду заяви не досліджувалося, проте зазначила, що на її погляд стажу позивачку достатньо для призначення пенсії за віком.
Оцінивши надані докази суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст.46 Конституції України).
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст. 25 Конституції України).
Відповідно до приписів ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов'язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.
Згідно з п.2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 51 цього Закону).
Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішення у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
У зазначених вище правових позиціях ставилось питання щодо перерахунку пенсій особам, які проживають за межами України. Проте, суд вважає, що як перерахунок так і призначення пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії з підстав, викладених у листі №129/л-4 від 20.07.2017 є протиправною, суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".
Проте, відповідачем не досліджувалось питання наявності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії за віком, а суд не може перебирати за себе дискреційні повноваження цього органу та встановлювати наявність чи відсутність необхідного стажу позивачки для призначення пенсії, оскільки це питання не було підставою для відмови у призначенні пенсії.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та зобов'язати Бердянське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 06.07.2017 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) до Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Консульська, 23-л, код ЄДРПОУ 37963785) про зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Бердянське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 від 06.07.2017 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) суму судового збору 704,80 (сімсот чотири гривні 80 копійок) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Бердянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (71118, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Консульська, 23-л, код ЄДРПОУ 37963785).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено і підписано 06 березня 2018 року.
Суддя Ю.В. Калашник