01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.06.2007 № 13/300-31/189
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Ярьоменко Л.І. (дов. № б/н від 02.02.2007 р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу 70 Управління начальника робіт
на рішення Господарського суду м.Києва від 11.04.2007
у справі № 13/300-31/189
за позовом 70 Управління начальника робіт
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг"
про стягнення 3625,50 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Оберіг» на користь позивача 3625 грн. 50 коп. - основного боргу, з підстав неналежного виконанням останнім своїх зобов'язань щодо поставки замовленого та оплаченого Військовою частиною А 2917 товару.
Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.04.2007 р. у справі № 13/300-31/189 у задоволенні позову відмовлено.
Суд мотивував рішення тим, що належним чином завірені копії накладних виступають належними доказами у підтвердження проведення господарських операцій між сторонами, і позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на яких ґрунтується його позов.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, вважаючи, що суд неповно з'ясував обставини справи і необґрунтовано відхилив твердження позивача. При цьому позивач посилається на те, що судом не було враховано висновок експертизи щодо підписів на довіреностях та накладних, як доказ згідно зі ст. 32 ГПК України, який є обставиною для правильного вирішення господарського спору.
Позивач в судове засідання апеляційної інстанції свого представника не направив. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами справи, без участі представника позивача.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, а його представник в судовому засіданні апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до директиви Міністерства оборони України від 02.12.2002р. № 115/1/0011 та наказу начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління № 235 від 19.10.2004р. було видано наказ № 01 від 01.08.2005р., яким з 01.08.2005р. найменування Військова частина А-2917 -70 управління начальника робіт Центрального спеціалізованого будівельного управління (м. Київ) - анульоване і відбулася зміна назви Військової частини А-2917 на 70 Управління начальника робіт.
З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Оберіг» та Військовою частиною А-2917 МО України існують довготривалі господарські відносини, однак письмові угоди щодо конкретних поставок не укладалися, всі домовленості були усними, що не суперечило вимогам ст.ст. 42, 43 ЦК УРСР, який діяв на момент укладення зазначених домовленостей на відпуск продукції.
У 2001 році ТОВ «Оберіг» було поставлено Військовій частині А-2917 МО України на умовах попередньої оплати товарів на суму 42537 грн. 72 коп. Відповідач оплатив за товар кошти у сумі 42796 грн. 93 коп. і за підсумками 2001 року на кінець звітного року за позивачем обліковувалась надмірно сплачена відповідачем сума 259 грн. 21коп., яка була врахована при наступних розрахунках з відповідачем.
В 2002 році Військова частина А-2917 МО України розраховувалася за вже отриманий товар і частково здійснювала попередню оплату. Так у 2002 р., зокрема, було отримано:
03.01.2002р. по накладній №554 на суму 1012,50 грн. 08.01.2002р. по накладній №555 на суму 487,50 грн. 21.01.2002р. по накладній №569 на суму 1188,00 грн. 24.01.2002р. по накладній №572 на суму 5790,61 грн. 24.01.2002р. по накладній №573 на суму 2437,50 грн. За отриманий товар була проведена оплата: 04.01.2002р. 1500,00 грн. 21.01.2002р. 1188,00грн. 23.01.2002р. 2437,50грн. (копії накладних та виписок банку по рахунку додані до матеріалів справи).
01.07.2002 року сторонами був підписаний акт звірки розрахунків з покупцями (а.с. 47), яким 70 Управлінням начальника робіт була визнана існуюча заборгованість за товар, поставлений за накладною № 572.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Військова частина А 2917 не отримувала товар, за який відповідачу були перераховані кошти, оскільки підписи осіб, які отримували товар у ТОВ «Оберіг» по накладних № 569 від 21.01.2002 року на суму 1188 грн. 00 коп. та № 573 від 24.01.2002року на суму 2437 грн. 50 коп. відрізнялись від підпису особи, якій доручалось отримувати товар відповідно до довіреності.
З рішення господарського суду міста Києва № 39/82-41/379, залишеним без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій (копії - а.с. 37-46), вбачається, що підписи осіб, які отримували товар у ТОВ «Оберіг», зокрема, за накладними № 569 від 21.01.2002р. на суму 1188,00 грн., № 573 від 24.01.2002р. на суму 2437,50 грн., відрізняються від підпису особи, якій доручалось отримувати товар відповідно до довіреностей. Зазначеним рішенням встановлено, що всі довіреності на отримання товару є недійсними, оскільки підписані за керівника Сиренко М.М., при цьому доказів того, що зазначена особа в цей період виконувала обов'язки керівника Військової частини А - 2917 МО України і мала повноваження підписувати довіреності на отримання товару, а також ставити на них гербову печатку, сторонами суду не надані.
Разом з цим, судами першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі № 39/82-41/379 було встановлено, що між сторонами не існувало розбіжностей при підписанні акту звірки розрахунків від 01.07.2002 року, яким 70 Управлінням начальника робіт була визнана існуюча заборгованість, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про доведеність факту отримання відповідачем товару по накладній від 24.01.2002 року № 572, за якою, на відміну від накладних від 21.01.2002 року № 569 та від 24.01.2002 року № 573, позивач не розрахувався.
Як вбачається з вищевказаного акту звірки розрахунків від 01.07.2002 року, перелічені накладні були занесені сторонами в акт звірки від 01.07.2002 р., що підтверджує отримання позивачем товару за всіма накладними.
Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, факт проведення суб'єктом підприємницької діяльності господарських операцій, що стосується виконання ним зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Довіреність на одержання цінностей, яка, відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, видається на строк не більше 10 днів, є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - товарно-транспортну накладну на відпуск цінностей, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для її бухгалтерського обліку. Оформлення накладної здійснюється після подання довіреності.
Факт отримання позивачем товару на загальну суму 3 625 грн. 50 коп., підтверджується документами суворої звітності (довіреностями на отримання товару серії МАЇ № 1121147 від 21.01.2002 року та серії МАЇ № 112155 від 24.01.2002 року) та накладними № 569 від 21.01.2002 року та № 573 від 24.01.2002 року.
Апеляційний суд погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що висновок господарського суду у справі № 39/82-41/379 щодо недійсності всіх довіреностей на отримання товару, у зв'язку з підписанням їх за керівника Сиренко М.М., не спростовують факту отримання позивачем від відповідача товару на загальну суму 3 625 грн. 50 коп., оскільки відпуск цінностей покупцям провадиться за довіреністю покупців та після належної перевірки особи, що пред'являє певну довіреність.
Враховуючи наведене, а також те, що накладні № 569 від 21.01.2002 року на суму 1188 грн. 00 коп. та № 573 від 24.01.2002 року на суму 2437 грн. 50 коп. недійсними в установленому порядку не визнавались, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що зазначені накладні є належними доказами підтвердження проведення господарських операцій між сторонами.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами обставин, на яких ґрунтується його позов.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Оберіг» 3625, 50 грн. за усним договором позивач звернувся до господарського суду 18.04.2006р.
До винесення судом рішення у справі відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву про застосування до спірних правовідносин позовної давності, в якій зазначено, що Управління начальника робіт - 70 вперше дізналося про право вимоги 25.05.2002 року, тобто з дня отримання від ТОВ «Оберіг» листа № 5 від 22.05.2002 року про перерахування останньому заборгованості, вдруге - з дати підписання сторонами акту звірки розрахунків, а саме з 01.07.2002 року, отже позивачем було порушено строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з п. 1 ч. 257 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
В позовній заяві позивач зазначає, що про порушення свого права за усним договором купівлі-продажу Військова частина А 2917 дізналася з моменту отримання листа ТОВ «Оберіг» № 11 від 21.12.2004 р. з вимогою про сплату заборгованості.
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що зазначене твердження позивача не відповідає обставинам справи, оскільки 25.05.2002 р. позивачем було отримано лист відповідача № 5 від 22.05.2002 р. з вимогою про сплату заборгованості, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а. с. 90-91). Отже, саме з цієї дати позивач був обізнаний про порушення свого права і міг звернутися з позовною заявою, однак позивач звернувся до господарського суду лише 18.04.2006 р. Крім того, 01.07.2002 р. сторонами був підписаний акт звірки розрахунків, в кому сторони визначили заборгованість позивача.
Таким чином, місцевий господарський суд правомірно зазначив у рішенні про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду.
Відповідно до ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність, застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Виходячи із змісту ст.53 ГПК України поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.
З матеріалів справи не вбачається обставин, які б перешкоджали позивачу звернутись з позовом про стягнення з ТОВ «Оберіг» заборгованості у сумі 3625, 50 грн. за усним договором купівлі-продажу, а отже і підстав для визнання причин пропуску позивачем строку позовної давності поважними.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 101-103, ст.105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу 70 Управління начальника робіт залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 11.04.2007 року у справі № 13/300-31/189 - без змін.
Справу № 13/300-31/189 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
19.06.07 (відправлено)