01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.06.2007 № 13/315
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Кушнір О.М., Васильєва Н.М.,
від відповідача: Головатий С.М., Аманжолов Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Дунай-Транзіт»
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.02.2007
у справі № 13/315
за позовом Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Дунай-Транзіт»
до Приватного підприємста "Компанії "Ескадо"
про стягнення 434045,05 грн. та визнання укладеним договору перевезення №13/12 від 13.12.2004
та за зустрічним позовом Приватного підприємства “Компанії “Ескадо»
до Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Дунай-Транзіт»
про зобов'язання повернути майно
До господарського суду міста Києва звернулось з позовом Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Дунай-Транзіт» до Приватного підприємства “Компанії “Ескадо» про стягнення суми за простой автотранспорту у зв'язку із здійсненням перевезення у розмірі 31537,30 грн., 62 720,32 грн. пені, 56 160,00 грн. заборгованості за зберігання вантажу, 1600 грн. заборгованості за простой автотранспорту.
Згідно доповнення до позовної заяви вих. № 32 від 12.02.2007, поданого до суду 13.02.2007, позивач просив визнати укладеним договір перевезення № 13/12 від 13.12.2004, стягнути з відповідача суму за простой автотранспорту на митниці у розмірі 31537,30 грн., збитки у розмірі 175 017,60 грн. за стоянку автотранспорту без використання на митниці, 115 408,15 грн. пені, 107 200 грн. заборгованості за зберігання вантажу, 4882,00 грн. суму неодержаного прибутку, 4425,45 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. При цьому, позивач просив стягнути заборгованість, яку складають простой, збитки, неодержаний прибуток, пеня, сума зберігання та судові витрати за рахунок майна, а саме за рахунок легованих сталей вагою 20,804 тон кількістю 70 шт., яке зберігається на території ВАТ “Одеський портовий холодильник».
Крім того, позивач просив постановити ухвалу про повернення держмита з держбюджету у сумі 2230,18 грн., сплачених платіжним дорученням № 366 від 07.07.2005 у сумі 830,10 грн. та платіжним дорученням № 507 від 02.12.2005 у сумі 1400,00 грн.
Приватне підприємство “Компанія “Ескадо» звернулося до суду із зустрічним позовом до СП у формі ТОВ “Дунай-Транзіт» про зобов'язання повернути безпідставно притримане майно, а саме: злитки легованих сталей у кількості 70 штук вагою нетто 20,804 тонни.
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2007 у справі № 13/315 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено повністю. Зобов'язано Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Дунай-Транзіт» повернути Приватному підприємству “Компанії “Ескадо» злитки легованих сталей у кількості 70 штук вагою нетто 20,804 тонни. Стягнуто із Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Дунай-Транзіт» на користь Приватного підприємства “Компанії “Ескадо» 3 113,00 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги і відмовити в задоволенні зустрічного позову.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач за первісним позовом просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне:
14.12.2004 відповідач за первісним позовом надіслав позивачу факсимільним зв'язком листа (заявку), в якому містилась пропозиція здійснити перевезення злитків нержавіючої сталі вагою 20804 кг автомобільним транспортом по маршруту Миколаїв-Київ-Дюйсбург. Одночасно у листі зазначено вартість вантажу (100 000 доларів США), день (15.12.2007) та місце завантаження, адреса розвантаження, дані осіб, які зі сторони відповідача займаються даним перевезенням, а також запропонований розмір провізної плати - 1100 Євро.
Позивач за первісним позовом погодився з запропонованими умовами, підписавши листа і засвідчивши підпис печаткою. Крім того, позивачем були зазначені дані водія та автомобіля, якими буде здійснюватись перевезення.
15.12.2004 позивач оформив міжнародну автомобільну накладну № 0833271 та надав автомобіль (Сканія № 385-55 ОВ) у зазначену у м. Миколаєві відповідачем адресу для завантаження, де його було завантажено, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 4525.
17.12.2004 автомобіль прибув до м. Києва для здійснення митного оформлення вантажу, що підтверджується відміткою Держуправління екоресурсів в м. Києві у міжнародній автомобільній накладній, де 18.12.2004 вантаж був взятий під митний контроль.
Протягом тривалого часу митне оформлення вантажу не було здійснено. Оскільки вантаж є габаритним, він весь час знаходження знаходився в автомобілі.
14.04.2005 автомобіль позивача разом із вантажем виїхав з м. Києва до м. Миколаєва, а потім до м. Одеси, де 15.04.2005, на підставі договору № 12-ОБ, укладеного з ВАТ “Одеський портовий холодильник», позивач передав на відповідальне зберігання вантаж останньому.
Згідно ч. 1 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст. 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Підписання сторонами листа про здійснення перевезення, в якому вказано маршрут перевезення, вантаж, місце завантаження, вартість перевезення, а також наявність товарно-транспортної накладної № 4525, свідчать про укладення між сторонами по справі у письмовій формі договору перевезення, умови якого передбачені у зазначеному листі (заявці).
Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Як вказувалось вище, сторонами визначено плату у розмірі 1100 Євро за перевезення вантажу з Миколаєва до Дюйсбурга через Київ.
За надані послуги з фактичного перевезення вантажу з Миколаєва до Києва відповідач платіжним дорученням № 16 від 28.02.2006 сплатив позивачу 2862,00 грн.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Статтею 225 ГК України передбачено, що неодержаним є прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Тому, правовою підставою для стягнення коштів у розмірі 4882 грн. як неодержаного доходу є невиконання відповідачем зобов'язань за договором перевезення.
Оскільки позивачем як перевізником було виконано договір частково - вантаж доставлено тільки з м. Миколаєва до м. Києва, а з м. Києва до Дюйсбурга доставлено не було, вимоги позивача про стягнення з 4882 грн. неодержаного прибутку (решти провізної плати) є необґрунтованими, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 3 ст. 916 ЦК України роботи та послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін.
Виходячи з зазначеного, термін знаходження автомобіля під митним оформленням, вартість простою та вартість послуг зі збереження вантажу, наданих третьою особою, повинні бути додатково обумовлені сторонами, тобто повинні бути умовами договору перевезення. Однак, договір вказаних умов не містить.
Так як позивачем не надано доказів, які б підтверджували досягнення домовленості з відповідачем стосовно зазначених умов, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суми за простой автотранспорту на митниці, збитків за стоянку автотранспорту без використання на митниці та вартості послуг зі збереження вантажу.
Оскільки ч. 1 ст. 547 ЦК України передбачена обов'язкова письмова форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань, а сторонами не додержано вимог закону щодо письмової форми пені, підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені відсутні.
Відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Вимога про визнання договору перевезення укладеним в редакції, запропонованій позивачем у проекті договору № 13/12, що датований позивачем 13.12.2004, є необґрунтованою з підстав невідповідності вимогам ст. 187 ГК України, оскільки укладення договору перевезення не є обов'язковим на підставі закону та відсутні підстави вважати, що є наявна угода сторін на його укладення. Інші підстави, наведені в ст. 187 ГК України, також відсутні.
Стосовно зустрічних позовних вимог необхідно зазначити наступне.
Як вбачається із товарно-транспортної накладної № 4525 від 15.12.2004, постачальником майна є ДП “Зоря-Машпроект», вантажоотримувачем є ПП “Компанія “Ескадо», відносини між якими врегульовано договором комісії № 1711/2004 від 03.12.2004.
Згідно ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідач за зустрічним позовом посилається на те, що судом прийнято рішення про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме ДП “Зоря-Машпроект».
Однак, такі посилання не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки договір перевезення укладався між СП у формі ТОВ “Дунай-Транзіт» та ПП “Компанією “Ескадо», а правовідносини між ПП “Компанією “Ескадо» та ДП “Зоря-Машпроект» врегульовано договором комісії.
Відповідач за зустрічним позовом притримав вантаж, посилаючись на те, що позивач за зустрічним позовом не сплатив платежі, пов'язані із перевезенням вантажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.
Згідно ч. 4 ст. 916 ЦК України перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.
Оскільки, як встановлено вище, позивач за зустрічним позовом оплатив фактично надані послуги з перевезення, підстави для притримання вантажу, передбачені ст.ст. 594, 916 ЦК України відсутні.
Тому, зустрічні позовні вимоги про повернення Приватному підприємству “Компанії “Ескадо» Спільним підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Дунай-Транзіт» 70 штук злитків легованих сталей вагою нетто 20,804 тонн, обґрунтовані та правомірно задоволені судом.
Доводи відповідача за зустрічним позовом про визнання судом першої інстанції права власності на вказане майно, не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки згідно резолютивної частини рішення право власності за позивачем за зустрічним позовом не визнавалось, а лише зобов'язано повернути йому майно.
Стосовно вимог позивача за первісним позовом щодо повернення державного мита з держбюджету, то необхідно зазначити, що державне мито згідно платіжного доручення № 366 від 07.07.2005 у сумі 830,10 грн. та платіжного доручення № 507 від 02.12.2005 у сумі 1400,00 грн. сплачувалось позивачем по справі № 18/446, по якій позов ухвалою суду від 15.02.2006 залишено без розгляду, тому повернення державного мита повинно здійснюватись у межах справи № 18/446.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Дунай-Транзіт» не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2007 у справі № 13/315 не підлягає скасуванню.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Дунай-Транзіт» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2007 у справі № 13/315 - без змін.
2. Матеріали справи № 13/315 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді