вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"27" лютого 2018 р. Справа№ 910/15567/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тарасенко К.В.
Корсакової Г.В.
за участю секретаря судового засідання Каніковського А.О.
за участю представників:
від позивача: Хомічов І.О.
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: Завгородня Д.М.
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича
на рішення господарського суду міста Києва
від 27.11.2017 (повний текст рішення складено 04.12.2017)
у справі №910/15567/17 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Київського національного університету технологій та дизайну
до 1) Регіонального відділення Фонду державного майну України по місту Києву
2) фізичної особи-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство освіти і науки України
про визнання додаткового договору до договору про оренду державного нерухомого майна недійсним
Київський національний університет технологій та дизайну звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майну України по місту Києву про визнання додаткового договору до договору про оренду державного нерухомого майна недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами 25.04.2016 додатковий договір №5218/06 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010 підлягає визнанню судом недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог частини треьої ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2017 визнано недійсним додатковий договір №5218/06 від 25.04.2016 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майну України по місту Києву та фізичною особою-підприємцем Кіктєвим Євгеном Олександровичем. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майну України по місту Києву та на користь Київського національного університету технологій та дизайну витрати по сплаті судового збору в розмірі 800 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича на користь Київського національного університету технологій та дизайну витрати по сплаті судового збору в розмірі 800 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, фізична особа-підприємець Кіктєв Євген Олександрович звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/15567/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник зазначає, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву правомірно розпорядився державним майно, змінивши процедуру припинення договору на процедуру внесення змін у діючий договір оренди державного майна, визначивши термін його дії за погодженням із орендарем. Також скаржник вказує, що в оскаржуваному рішенні суду наводиться ч.3 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" для визнання недійсною додаткової угоди, яка не стосується правовідносин внесення змін у діючий договір. Крім того, скаржник посилається на судові акти у справах №910/9415/16, №910/11670/16, як на преюдиційні факти чинності договору оренди.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2017 (у складі: головуючого судді: Іоннікова І.А., суддів Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича; розгляд апеляційної скарги призначено на 18.01.2018.
Згідно останнього розпорядження Київського апеляційного господарського суду у справі №910/15567/17 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/15567/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2018 (у складі: головуючого судді: Іоннікової І.А., суддів Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.) відкрито апеляційне провадження у справі №910/15567/17 за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича; призначено справу до розгляду на 27.02.2018.
В письмових поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, відповідач-1 просить суд прийняти об'єктивне, законне та справедливе рішення, розгляд справи здійснювати за відсутності представника Регіонального відділення Фонду державного майну України по місту Києву. В письмових поясненнях відповідач-1 зазначав, зокрема, про те, що додатковим договором від 25.04.2016 №5218/06 права та інтереси позивача не порушено, оскільки позивач не є стороною договору та не є органом управління майна.
У відзиві на апеляційну скаргу та у додаткових поясненнях позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.
У додаткових поясненнях скаржник посилається на судову практику щодо застосування частини третьої статті 207 Господарського кодексу України.
В судове засідання апеляційної інстанції представники відповідача-1, третьої особи не з'явились.
Оскільки явка представників сторін, третьої особи у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників відповідача-1, третьої особи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
23.03.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем Кіктєвим Євгеном Олександровичем, як орендарем, було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5218 (далі - Договір), за умовами якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежиле приміщення, площею 86,90 кв.м. гаражного боксу, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2, що знаходиться на балансі Київського національного університету технологій та дизайну (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.07.2009 і становить 378265,00 грн.
Майно передається в оренду з метою розміщення автомийки (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.1 та п. 2.2 Договору орендар вступає у строкове платне користування майно у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди.
Цей договір укладено строком на один рік, що діє з 23.03.2010 до 23.03.2011 включно (п. 10.1 Договору).
За умовами пунктів 10.3 та 10.4 Договору зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
Чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено (п. 10.6.1 Договору).
23.03.2010 сторони підписали акт приймання-передавання орендованого майна загальною площею 86,9 м2 за адресою: м. Київ, вул. Немировича-Данченка, 2, що знаходиться на балансі Київського національного університету технологій та дизайну.
Додатковими договорами №5218/01 від 04.04.2011, №5218/02 від 23.03.2012, №5218/03 від 12.03.2013, №5218/04 від 22.03.2013, №5218/05 від 29.05.2013 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010 сторони неодноразово продовжували строк дії Договору.
Зокрема, п. 1 додаткового договору №5218/05 від 29.05.2013 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010 сторони визначили, що Договір продовжено строком на 2 роки і 11 місяців, що діє з 29.05.2013 до 29.04.2016 включно.
В подальшому, Міністерство освіти і науки України звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву, Київського національного університету технологій та дизайну та фізичної особи-підприємця Кіктєва Є.О. із листом №1/11-16658 від 16.11.2015 щодо припинення дії договору оренди, у якому зазначило, що Міністерство освіти і науки України, як уповноважений орган управління, повідомляє, що в подальшому договір оренди продовжено не буде, оскільки власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб.
Регіональне відділення фонду державного майна України по місту Києву листом №30-06/12152 від 01.12.2015 повідомило фізичну особу-підприємця Кіктєва Є.О., Київський національний університет технологій та дизайну, Міністерство освіти і науки України, що враховуючи лист Міністерства освіти і науки України №1/11-16658 від 16.11.2015, керуючись ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п.10.5 Договору оренди, регіональне відділення, як орендодавець за договором, має намір припинити строк дії у зв'язку із закінченням 29.04.2016 дії Договору оренди.
25.04.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майну України по місту Києву та фізичною особою-підприємцем Кіктєвим Євгеном Олександровичем було укладено додатковий договір №5218/06 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010.
Зокрема, пунктом 1 Додаткового договору №5218/06 від 25.04.2016 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010 сторони погодили, що договір продовжено строком на 2 роки і 11 місяців, що діє з 30.04.2016 до 31.03.2019 включно.
В пункті 2 додаткового договору №5218/06 від 25.04.2016 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010 сторони домовилися також про наступне:
"Орендар зобов'язується провести незалежну оцінку орендованого згідно договору оренди №5218 від 23.03.2010 нерухомого майна, що є державною власністю, на нову дату 31.03.2016, відповідно до вимог Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440;
укласти договір про внесення змін до договору оренди №5218 від 23.03.2010 зі зміною вартості об'єкту оренди, визначеною згідно з новим звітом, та як наслідок зміною орендної плати за базовий (перший) місяць оренди;
сплатити різницю в орендній платі, якщо така виникне внаслідок переоцінки орендованого державного нерухомого майна".
Пунктом 3 додаткового договору №5218/06 від 25.04.2016 до договору сторони узгодили, що чинність договору припиняється в разі порушення орендарем умов передбачених п. 2 додаткового договору №5218/06 від 25.04.2016 до договору.
Всі інші умови договору залишені сторонами незмінними (п.4 додаткового договору №5218/06 від 25.04.2016 до договору).
Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності додаткового договору №5218/06 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5218 від 23.03.2010.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що дії відповідачів є такими, що порушують права та інтереси Київського національного університету технології та дизайну, Міністерства освіти і науки України як власника майна, а додатковий договір №5218/06 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010 є недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За змістом постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.
Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.
Як на підставу недійсності додаткового договору №5218/06 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010 позивач вказує на те, що укладений 25.04.2016 між відповідачами додатковий договір №5218/06 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010, яким продовжено дію договору строком на 2 роки і 11 місяців (з 30.04.2016 до 31.03.2019 включно), укладено всупереч порядку визначеному Законом України "Про оренду державного так комунального майна", а відтак зазначений додатковий договір є таким, що суперечить вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України та частині 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до норм ст. 759 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов.
Згідно з частиною 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Аналогічне положення міститься в п. 10.4 Договору.
У разі, якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії договору (ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" реалізація прав держави як власника об'єктів здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими органами управління, якими серед інших, відповідно до ст. 4 цього Закону, є міністерства.
У відповідності до ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами.
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 70 Закону України "Про вищу освіту" №1556-VII від 01.07.2014 вищий навчальний заклад у порядку, визначеному законом, та відповідно до статуту має право використовувати майно, закріплене за ним на праві господарського відання, у тому числі для провадження господарської діяльності, передавати його в оренду та в користування відповідно до законодавства.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Наведені правові норми свідчать, що право власності є пріоритетним по відношенню до права оперативного управління, яке є похідним від права власності, а власник майна, в свою чергу, має вчиняти будь-які дії щодо свого майна незалежно від волі інших осіб.
Оскільки, відповідно до статуту Київського національного університету технологій та дизайну, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 70 від 19.01.2017, Київський національний університет технологій та дизайну підпорядковується Міністерству освіти і науки України, саме останнє є уповноваженим органом щодо реалізації прав держави як власника майна.
Частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що якщо власник майна має намір використовувати орендоване майно для власних потреб, він письмово повинен попередити про це орендаря не пізніше як за три місяці до закінчення терміну договору.
Згідно з пунктом 30 частини 1 статті 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди, зокрема у разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди. Отже, продовження терміну дії договору оренди відбувається за умови відсутності заперечень органу управління об'єктом оренди.
Пунктом 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" №12 від 29 травня 2013 року роз'яснено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном, та органом Антимонопольного комітету України питання про передачу майна в оренду.
З наведених вище норм законодавства випливає, що можливість продовження дії договору оренди законодавець поставив у залежність, зокрема, від наявності волі власника майна використовувати майно для власних потреб, та зазначив про те, що таке волевиявлення має відбуватись у відповідні строки.
Тому, будь-яке документальне підтвердження факту здійснення такої заяви на адресу контрагента припиняє договір оренди, без урахування того, чи отримано іншою стороною цю заяву, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено обов'язку орендодавців доводити факт отримання орендарями листів (заяв, повідомлень тощо) про припинення дії договорів оренди або ж пересвідчуватися в тому, чи отримував орендар повідомлення (заяви тощо) про припинення дії договору, які надсилаються, зокрема, в порядку ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а передбачений лише обов'язок довести факт належного направлення такого повідомлення-заяви орендарю, яке буде свідчити про відсутність волевиявлення на продовження орендних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №3-266гс16 від 20.04.2016.
Як встановлено вище, Міністерство освіти і науки України звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву, Київського національного університету технологій та дизайну та фізичної особи-підприємця Кіктєва Є.О. із листом №1/11-16658 від 16.11.2015 щодо припинення дії договору оренди, у якому зазначило, що Міністерство освіти і науки України, як уповноважений орган управління, повідомляє, що в подальшому договір оренди продовжено не буде, оскільки власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб.
Регіональне відділення фонду державного майна України по місту Києву листом №30-06/12152 від 01.12.2015 повідомило фізичну особу-підприємця Кіктєва Є.О., Київський національний університет технологій та дизайну, Міністерство освіти і науки України, що враховуючи лист Міністерства освіти і науки України №1/11-16658 від 16.11.2015, керуючись ст. 764 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п.10.5 Договору оренди, регіональне відділення, як орендодавець за договором, має намір припинити строк дії у зв'язку із закінченням 29.04.2016 Договору оренди.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки на момент укладення договору №5218/069 (25.04.2016) про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010 Міністерство освіти і науки України повідомило про намір використовувати майно для власних потреб, оспорюваний договір суперечить приписам частини третьої ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відповідно до п. 2 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.
Враховуючи, що укладений 25.04.2016 між відповідачами додатковий договір №5218/06 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010, яким продовжено строк дії договору на 2 роки і 11 місяців (з 30.04.2016 до 31.03.2019 включно), укладено всупереч порядку, визначеному Законом України "Про оренду державного так комунального майна", а відтак зазначений додатковий договір є таким, що суперечить вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України та частині 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що вказує на те, що додатковий договір від 25.04.2016 був вчинений відповідачами без достатніх правових підстав, визначених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовна вимога Київського національного університету технологій та дизайну про визнання додаткового договору №5218/06 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5218 від 23.03.2010 недійсним є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо правомірності розпорядження відповідачем-1 державним майно, змінивши процедуру припинення договору на процедуру внесення змін у діючий договір оренди державного майна, визначивши термін його дії за погодженням із орендарем, з огляду на наступне.
В пунктах 1, 3 частини першої ст. 777 ЦК України та в частині третій ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено поняття переважного права орендаря, що означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб'єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, яка наділена переважним правом.
При цьому для набуття переважного права на укладення договору на новий термін недостатнім є належне виконання орендарем своїх обов'язків за попереднім договором оренди, оскільки іншими передумовами для реалізації такого права законодавство чітко визначає необхідність досягнення сторонами домовленості щодо умов нового договору та рівність умов (пропозицій) особи, яка наділена переважним правом, з умовами (пропозиціями) іншого претендента на оренду, а не внесення змін у договір щодо строку його дії.
Тобто, передбачене ст. 285 ГК України, ст. 777 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" переважне перед іншими особами право на укладення договору оренди на новий строк орендар може реалізувати тільки за умови, що власник майна має намір передавати об'єкт в оренду.
В даному випадку власником майна не приймалось рішення про передачу спірного нерухомого майна в оренду на новий термін, що свідчить про помилковість посилання відповідачів на можливість внесення змін до договору оренди без погодження з Міністерством освіти і науки України та за наявності повідомлення останнього про намір використовувати майно для власних потреб.
Посилання відповідача-2 на судові акти у справах №910/9415/16, №910/11670/16, як на преюдиційні факти чинності договору оренди, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки ані у справі №910/9415/16, ані у справі № 910/11670/16 не було предметом дослідження дійсність додаткового договору №5218/06 від 25.04.2016 та продовження строку дії договору оренди за наявності повідомлення власника майна про намір використовувати майно для власних потреб.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування, зміни чи визнання нечинним оскаржуваного рішення суду не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Кіктєва Євгена Олександровича залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2017 у справі №910/15567/17 - без змін.
Матеріали справи №910/15567/17 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді К.В. Тарасенко
Г.В. Корсакова
повний текст постанови складено 05.03.2018