01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
13.03.2007 № 35/296
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - КорчагінМ.П.
від відповідача - АндрущенкоР.М., ВолошиновичО.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім і К"
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.01.2007
у справі № 35/296
за позовом Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім і К"
про стягнення 1859734,49 грн.
за зустрічним
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дім іК»
до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу
Київської міської ради “Київська міська державна адміністрація»
про визнання частково недійсним договору
Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дім і К» про стягнення 1 859 734,49 грн. відповідно до Договору № 376 від 10.06.2005.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2006 було прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ “Дім і К» до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання частково недійсним Договору № 376 від 10.06.2005.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2007 первісний позов було задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дім і К» на користь Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) 197 971,53 грн. - збитків від інфляції, 575 061,03 грн. - пені, 7 730,32 грн. - державного мита та 118,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 078 621,19 грн. у справі припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.
Судом першої інстанції мотивовано рішення в частині припинення провадження у справі стягнення суми основного боргу, а саме 1 078 621,19 грн. тим, що на день розгляду справи у судовому засіданні відповідачем було здійснено сплату решти суми пайового внеску в розмірі 1 078 621,19грн. на підтвердження чого додано платіжні доручення № 619 від 17.10.2006 на суму 368 650,00грн., № 658 від 01.11.2006 на суму 709 971,19грн. Щодо часткового задоволення первісного позову суд виходив з наступного: щодо вимоги позивача про стягнення пені - п. 3.1.1. Договору відповідно до якого у разі прострочення строків сплати пайових внесків забудовник (відповідач за первісним позовом) сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку сплати визначеного п. 2.1.2. цього договору, ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. 232 ГК України, які встановлюють загальні положення нарахування штрафних санкцій та проведеного судом розрахунку; щодо вимоги позивача про стягнення збитків від інфляції за період з липня 2005 по 2006 - ст. 625 ЦК України та проведеного судом розрахунку. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних доказів на підтвердження викладеного в зустрічній позовній заяві.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити у зв'язку з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також у зв'язку з допущенням судом першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права.
Сторона зокрема покликається на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають, фактичним обставинам справи оскільки судом першої інстанції не було з'ясовано суть та правову природу спірних правовідносин. Виходячи з того, що вказаний договір зумовлював господарську допомогу, яку надавало ТОВ “Дім і К» з метою розв'язання місцевих проблем, а саме створення інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, суд, на думку ТОВ “Дім і К» мав би застосувати або навести мотиви не застосування, ст.ст. 175, 177 ГК України. Крім того, договір № 376 від 10.06.2005 року укладений між Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації та ТОВ “Дім і К», на думку позивача за зустрічним позовом, в частині п. 3.1., 3.1.1., 3.1.2, суперечить ст.ст. 175, 177 ГК України, а відтак є частково недійсним на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України, оскільки спірні правовідносини між сторонами, являють собою господарську допомогу, яку ТОВ “Дім і К» надало для створення соціальної або інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, що не являється статутною метою діяльності скаржника.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач доводи відповідача вважає необґрунтованими і безпідставними та просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач зокрема посилається на те, що спеціальним Законом України “Про планування та забудову територій» встановлено можливість закріплення на місцевому рівні вимог, щодо сплати інвестором (забудовником) пайової участі, Постановою Кабінету Міністрів України визначено граничний розмір такої участі, а Правилами забудови м. Києва та Нормативами визначено порядок та підстави сплати пайового внеску. Крім того, позивач за первісним позовом звертає увагу на ту обставину, що покликання апелянта на ту обставину, що спірні правовідносини врегульовані ст.ст. 175, 177 ГК України є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вказаний Договір був укладений в порядку ст. 179 ГК України та ст. 627 ЦК України, під час його укладання було дотримано вимоги ст. 180 ГК України, зокрема, умови Договору було визначено угодою сторін, а також було погоджено предмет ціну та строк. На думку позивача за первісним позовом ч. 4 ст. 175, ч. 2 ст. 177 ГК України регулюють правовідносини щодо укладення одностороннього зобов'язання про господарську допомогу, якому згідно його правової природи з урахуванням положень Закону України “Про благодійництво та благодійні організації» властивий характер безкорисливості, тобто відсутність економічного ефекту від виконання відповідних обов'язків.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що 10.06.2005 року між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) та ТОВ “Дім і К» було укладено Договір № 376. Відповідно до п. 1.1. Договору предметом останнього являлась сплата забудовником (відповідачем за первісним позовом) пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у зв'язку з будівництвом житлового будинку (загальна площа квартир - 22 511,80 кв.м) з вбудованими приміщеннями загальною площею 691,24 кв.м. та підземним паркінгом на вул. Мельникова, 18-а у Шевченківському районі м. Києва. Вказаний Договір було укладено на підставі Рішення Київської міської ради “Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створені соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» від 27.02.2003 № 271/431. Пунктами 3.1., 3.1.1, 3.1.2 Договору встановлена відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору, в тому числі відповідно до п. 3.1.1. пеня у розмірі 0,1 відсотка від нарахованої суми пайового внеску за кожну добу прострочення строку оплати, визначеного п. 2.1.2 Договору.
Відповідно до п. 1-1, ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Як вбачається з матеріалів справи платіжними дорученнями № 619 від 17.10.2006 на суму 368 650,00грн., та № 658 від 01.11.2006 на суму 709 971,19грн. ТОВ “Дім і К» було проведено оплату решти суми пайового внеску в розмірі 1 078 621,19грн. Таким чином, судом першої інстанції було прийняте вірне рішення, щодо припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 078 621,19грн., проте з іншими висновками суду погодитись не можна виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ГПК України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України “Про господарські суди», цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГК України якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.
Згідно п. 5 ст. 22 Закону України “Про столицю України - місто-герой Київ» у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста. Згідно додатку № 1 до наведеного рішення Київської міської ради, а саме п. 1.1. Нормативів для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів. Пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста (надалі - пайова участь) являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету м. Києва без урахування ПДВ, що діє на дату сплати.
Одноразовий внесок включає в себе наступні складові: відшкодування витрат бюджету м. Києва на розширене відтворення його ресурсів; плати інвестора за право реалізувати свій проект будівництва (реконструкції) на території столиці.
Відповідно до п. 1.2. вказаних Нормативів розмір пайової участі (внеску) інвестора (забудовника) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва визначається за принципами: Компенсації витрат бюджету міста на розширене відтворення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури: інвестори мають компенсувати витрати бюджету міста на розширене відтворення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури пропорційно до навантаження на інфраструктуру міста, яке вони будуть здійснювати у разі реалізації проекту будівництва (реконструкції).
- Комплексного підходу до розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста соціальна та інженерно-транспортна інфраструктура розвивається рівномірно по всій території міста.
- Урахування соціально-економічного значення проектів будівництва (реконструкції) для міста розмір пайової участі (внеску) інвесторів (забудовників) визначається з урахуванням соціально-економічного значення проектів будівництва (реконструкції) для міста.
- Сприяння залученню інвестицій в економіку міста: визначення розміру пайової участі з урахуванням соціально-економічного значення проектів будівництва (реконструкції) для міста має створювати сприятливі умови для залучення інвестицій в економіку міста.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 ГК України, суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.
Таким чином, Господарський Кодекс України містить спеціальну норму, яка регулює правовідносини, щодо участь суб'єктів господарювання вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування.
Згідно ч. 4 ст. 175 ГК України, суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Отже, суд першої інстанції помилково застосував загальні норми права, які встановлюють господарсько-правову відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов зобов'язання, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами Господарського Кодексу України. Наведене рішення четвертої сесії двадцять четвертого скликання Київської міської ради в частині п. 4.9. “Наслідки порушення інвестором (забудовником) умов Порядку» суперечить наведеним нормам Господарського Кодексу України, оскільки встановлює відповідальність за зобов'язанням право вимоги за яким обмежено нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, а тому апеляційний господарський суд керуючись положеннями ст. 4 ГПК України не застосовує положення наведеного рішення Київської міської ради при вирішенні спору.
Суд не приймає посилання позивача за первісним позовом на ту обставину, що положеннями ст. 27 Закону України “Про планування та забудову територій» передбачено право вимоги до забудовників щодо пайової участі, оскільки вказана норма надає право забудовнику на одержання вихідних даних на проектування об'єкту та здійснення проектно-вишукувальних робіт, а не встановлює відповідальність за зобов'язаннями, які є предметом даного спору, а відтак дана норма права не може бути застосована при вирішенні спору. Аналогічно і інші норми Закону України “Про планування та забудову територій» встановлюють правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів, а отже не можуть бути застосовані при вирішенні господарського спору, щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за господарським зобов'язанням.
Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ТОВ “Дім і К» частковому задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дім і К» задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2007 у справі № 35/296 змінити. В задоволенні позову Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дім і К» про стягнення 197 971,53 грн. збитків від інфляції і 575 061,03 грн. пені відмовити.
Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Дім і К» до управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання частково недійсним договору задовольнити повністю, договір № 376 від 10.06.2005 року укладений між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та ТОВ “Дім і К» визнати недійсним в частині п.п. 3.1., 3.1.1., 3.1.2. Розділу “Відповідальність сторін» Договору.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Матеріали справи № 35/296 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
05.04.07 (відправлено)