27 лютого 2018 р. м. Одеса Справа № 814/2222/17
Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О. М.
Час і місце ухвалення: 14:44 год., м. Миколаїв
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А. І.
- Ступакової І. Г.
при секретарі - Лавришині А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га. ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області; зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту із земель державної власності, які знаходяться у постійному користуванні громадянки України ОСОБА_3 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, зареєстрованого книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 598, виданого 18.02.2000 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачка послалася на те, що відповідач, розглядаючи її заяву, діяв не в порядок і спосіб, які передбачені нормами Земельного кодексу України.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо неправомірної відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га. ріллі для ведення особистого селянського господарства в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області розглянути повторно заяву ОСОБА_2 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га. для ведення особистого селянського господарства в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Присуджено на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 640,00 грн., сплачений за квитанцією від 20.10.2017 № 24 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову в частині зобов'язання відповідача розглянути повторно заяву щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України , та в цій частині задовольнити позовну вимогу у повному обсязі.
В своїй апеляційній скарзі наголошує, що рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути її заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не відновлює її порушені права, так як єдиним ефективним способом захисту його прав є зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач надала до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.
21.07.2017 відповідач направив позивачу відповідь "Про розгляд заяви" № П-7485/6-17-СГ, в якому вказав, що земельна ділянка не входить до визначеного переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ кварталі поточного року на території Миколаївської області. Враховуючи це, відповідач, посилаючись на п.7 статті 118 Земельного кодексу України, повідомив позивача про неможливість вирішення порушеного у зверненні питання у ІІІ та IV кварталах 2017 року. Також, додатково проінформував, що Головним управлінням запроваджена система організації процесу формування переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можливо передати у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, та окремо зазначив, що перевага надається насамперед учасникам анти терористичної операції.
Не погоджуючись з правомірністю вказаної відмови позивач звернулася з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що не входять до вичерпного переліку, встановленого законодавством. Відмовляючи у задоволенні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, суд виходив з того, що надання дозволу чи відмова у наданні дозволу відноситься до дискреційних повноважень органу державної влади та суд не вправі такий орган підміняти.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.
Учасниками справи не заперечується, що відповідач має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Згідно ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Частиною 7 вказаної статті Кодексу встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.
Так, за результатами розгляду відповідного клопотання громадянина, зацікавленого в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки або надати відмову у наданні такого дозволу.
Проте, така відмова повинна бути вмотивована, оформлена належним чином та прийнята виключно з підстав, встановлених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що викладена в листі відповідача від 21.07.2017 року № П-7485/6-17-СГ відмова у надані дозволу, не містить визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Посилання відповідача на те, що на виконання Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413, ним сформовано перелік земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території області, до якого не увійшла земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. №413, було затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, в якій передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.
Разом з тим, будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено. Цей нормативний акт не регулює питання виділення земельних ділянок у власність, оскільки таке регулювання чітко передбачено Земельним кодексом України.
Затверджена Постановою №413 Стратегія - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин. Більше того, в ній прямо зазначено, що «для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів».
Відповідно до вимог ст.92 Конституції України, ст.6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що посилання відповідача на Постанову КМУ №413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставними.
Вимоги апелянта про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Колегія суддів зазначає, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що прийняття рішення про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою є втручанням у дискреційні повноваження органу державної влади. Фактично суд підміняє собою орган виконавчої влади, що суперечить конституційному принципу поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову.
При цьому, суд першої інстанції правомірно використав своє право, передбачене ч. 2 ст. 11 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017 року), вийшов за межі позовних вимог з метою повного захисту прав позивача та зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Отже, доводи апеляційної скарги протилежного не доводять.
Стосовно судових витрат, то колегія суддів зазначає, що оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального судові витрати розподілу не підлягають.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 28 лютого 2018 року.
Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А. І. Бітов
Суддя: І. Г. Ступакова