ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
02 березня 2018 року письмове провадження № 826/2/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві
провизнання протиправним та скасування ппр
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 та/або позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві (далі - відповідач та/або ДПІ) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у м.Києві від 30.06.2016 № 4639-13.
Під час розгляду справи представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві. Просила суд розглядати справу за її відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча був повідомлений належним чином про час і місце судового розгляду. Проти позову заперечив з підстав, викладених в письмових запереченнях, які наявні в матеріалах справи. Посилається на те, що спірне податкове повідомлення-рішення є цілком правомірним, а відтак скасуванню не підлягає.
На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент проведення судового засідання), суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ в Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 30 червня 2016 року № 4639-13, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято у зв'язку із тим, що позивач є власником транспортного засобу, який є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України.
Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, що діяла у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Пункт 267.4 статті 267 Податкового кодексу України встановлює, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Наведені правові норми вказують, що фізичні та юридичні особи - власники легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у 2016 році - повинні сплатити транспортний податок з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль.
Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2016 рік» з 1 січня 2016 року установлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1378 гривень.
Таким чином, платниками транспортного податку за 2016 рік є власники легкових автомобілів, середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500 грн.
При цьому, вартість автомобіля має бути визначена центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 затверджено Методику визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі за текстом - Методика), якою встановлено механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.
Пунктом 2 Методики визначено, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за такою формулою:
С ср = Ц н х (Г / 100),
де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального;
Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 № 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576).
Джерелом інформації для визначення ціни нового автомобіля є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) (пункт 3 Методики).
Згідно із пунктом 4 Методики, інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, об'єму циліндрів двигуна, типу пального подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством «Держзовнішінформ» до Мінекономрозвитку.
Відповідно до пунктів 5, 6 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об'єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація.
Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.
Аналогічними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: тип кузова (седан, універсал тощо); призначення (дорожні, позадорожні); тип двигуна (бензиновий, дизельний тощо); робочий об'єм двигуна; привод тягових коліс (передньоприводні, задньоприводні, повноприводні); тип коробки переключення передач; габаритні розміри; комплектація.
Згідно з пунктом 13 Методики, Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого податкового (звітного) року розміщує на своєму офіційному веб-сайті перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо зазначених автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна та тип пального (пункт 14 Методики).
Як встановлено під час розгляду справи, позивачу на праві власності належить автомобіль марки Volkswagen Multivan, 2015 року випуску, об'єм двигуна 1968 см.куб.
Як вбачається з листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України вих. № 3252-08/4797-03 від 22.02.2016, який містить в собі документ «Перелік автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» станом на 1 січня 2016 року», зокрема автомобіль марки Volkswagen Multivan, об'ємом циліндрів двигуна 2,0 літри, тип палого - дизель, є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році (а.с.27-28, Том 1).
Враховуючи наявність вказаного листа, безспірним є той факт, що автомобіль позивача підпадає під визначення об'єкта оподаткування транспортним податком, відповідно до п.267.2.1 Податкового кодексу України.
Також, відповідно до інформації мережі Інтернет:
1.https://auto.ria.com/auto_volkswagen_multivan_20377147.html
2.https://auto.ria.com/auto_volkswagen_multivan_18408739.html
середньоринкова вартість автомобіля Volkswagen Multivan, 2015 року випуску, об'ємом циліндрів двигуна 2,0 літри, тип палого - дизель, становить від 43 500 доларів США до 59 500 доларів США.
Посилання позивача на п.12.3.4 Податкового кодексу України, судом відхиляються, враховуючи наступне.
Відповідно до п.7.3 ст. 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №71 -VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон №71-VIII), яким було введено новий податок - транспортний податок.
Згідно ст. 265 ПК України транспортний податок є складовою частиною податку на майно. Відповідно до п.10.2. ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). До повноважень міських рад щодо податків та зборів належить: виключно встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених Податковим кодесом України (пп. 12.4.1 ПК України). У разі якщо міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами ПК України, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм ПК України із застосуванням їх мінімальних ставок (пп.12.3.5. п.12.3 ст.12 ПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Київської міської ради «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 11.02.2016 №103/103, внесено зміни до додатка 2 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року N 58/923): 3.1. Пункт 2.1 розділу 2 викладено в такій редакції:
« 2.1. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті».
Вищезазначене рішення було офіційно оприлюднено в газеті Хрещатик, 2016, 02, № 19.
При цьому судом встановлено, що у 2016 році не встановлювався новий податок (транспортний податок діяв і в 2015 році), а також не змінювалась його ставка, а лише змінювалися вимоги до об'єкта оподаткування в частині об'єму двигуна автотранспортного засобу.
Щодо тверджень позивача про те, що відповідно до п.п.4.1.9, п.4.1 ст.4, п.п 12.3.4, п.12.3, ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, суд їх не приймає до уваги, оскільки, Закон №909-VIII у п.4 розділу II «Прикінцеві положення» ввів пряму норму: установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги встановлені пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Таким чином, суд приходить до висновку, що з урахуванням положень ч.5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів в дію, вказане вище рішення Київської міської ради набрало чинності. Враховуючи вищенаведене суд вважає, що саме 2016 рік і є базовим (звітним) періодом для оподаткування транспортним податком з об'єкту який належить на праві власності позивачу.
Відтак, суд приходить до переконання, що відповідачем правомірно (у відповідності до вимог п.п.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України) сформовано та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №4639-13.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №4639-13 направлено позивачу 09.08.2016, і отримано останнім 13.08.2016, як слідує з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.29, Том 1), на переконання суду, дана обставина, в контексті відповідності ТЗ вимогам до об'єкту оподаткування транспортним податком, не може бути єдиною та виключно достатньою підставою для скасування ППР, адже позивачем жодним чином не обґрунтовано, в чому конкретно полягає порушене матеріальне право в рамках спірних правовідносин, внаслідок отримання ППР 13.08.2016.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ППР.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій