Постанова від 02.03.2018 по справі 820/500/18

Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2018 р. № 820/500/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, третя особа: Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2017 року; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова відновити виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з дня припинення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 30.11.2017 звернувся до відповідача з заявою, в якій просив пояснити причини невиплати йому пенсії, а також погасити заборгованість. Листом № 984/П-3 від 14.12.2017, відповідачем повідомлено, що припинення виплати пенсії відбулось на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які здійснили реєстрацію місця проживання на території Московського району міста Харкова № 60 від 15.11.2017 та яким довідку внутрішньо переміщеної особи № 6330003272 від 28.11.2014 скасовано. Позивач вважає, що відповідач припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених Законом, оскільки статтею 49 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" чітко передбачено перелік підстав для припинення пенсії Таким чином, відповідач порушив його конституційне право на соціальний захист.

Ухвалою суду від 02.02.2018 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

26.02.2018 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволені позову в повному обсязі та зазначив, що припинення виплати пенсії відбулось на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які здійснили реєстрацію місця проживання на території Московського району міста Харкова № 60 від 15.11.2017, яким довідку позивача, внутрішньо переміщеної особи № 6330003272 від 28.11.2014 скасовано. Таким чином, відповідач діяв у межах та спосіб, передбачені чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 здобув право на отримання пенсії за віком, що підтверджується наявним в матеріалах справи пенсійним посвідченням № 47061 від 15.09.1993.

З 01.09.2014 позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району № 6330003272 від 28.11.2014, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з припиненням виплати пенсії, позивач 30.11.2017 звернувся із заявою до Управлінні Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, в якій просив пояснити причини невиплати йому пенсії, а також погасити заборгованість.

Листом № 984/П-3 від 14.12.2017 Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова повідомлено ОСОБА_1 про те, що припинення виплати пенсії відбулось на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які здійснити реєстрацію місця проживання на території Московського району міста Харкова № 60 від 15.11.2017, яким довідку внутрішньо переміщеної особи № 6330003272 від 28.11.2014, яка була відкрита за адресою: АДРЕСА_1 скасовано та зазначено, що виплату пенсії припинено з 01.12.2017. Також, Управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова запропоновано позивачу звернутись до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради з питанням отримати копію рішення комісії

22.12.2017 ОСОБА_1 звернувся із заявою до третьої особи з проханням надати рішення комісії № 60 від 15.11.2017.

Листом № 03-234 від 09.01.2018 повідомлено позивача про те, що оскільки за інформацією Державної прикордонної служби України, яка надійшла 08 листопада 2017 року ОСОБА_1 був відсутній за фактичним місцем проживання /перебування понад 60 днів, то на виконання п.9,12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого Кабінетом Міністрів України № 365 від 08.06.2016, робоча група щодо приймання рішення про скасування довідок внутрішньо переміщених осіб Московського району м. Харкована засіданні 15.11.2017 погодилась з тим, що видана довідка ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підлягає скасуванню. Також у вказаному листі зазначено, що наказом начальника управління № 84 від 15.11.2017 довідка була скасована.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003, передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Проте, в порушення вказаних норм, Управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова не прийнято відповідне рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, припинення позивачу виплати пенсії відбулось на підставі протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які здійснили реєстрацію місця проживання на території Московського району міста Харкова № 60 від 15.11.2017, яким скасовано довідку внутрішньо переміщеної особи № 6330003272 від 28.11.2014 на підставі інформації, отриманої від Держприкордонслужби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016.

Пунктом 1Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 встанолено, що цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних. районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) або робочі групи, а не на відповідача.

Тобто, у відповідача відсутні повноваження здійснення вищезазначеного контролю.

За пунктом 9 зазначеного Порядку за наявності підстав для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених статтею 12 Закону № 1207-VII, що підтверджується письмовою інформацією Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Національної поліції, ДМС, Мінфіну, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення приймає рішення про скасування такої довідки.

У день прийняття рішення про скасування довідки керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення припиняє призначені структурним підрозділом з питань соціального захисту населення соціальні виплати такій особі та інформує про прийняте рішення органи, що здійснюють соціальні виплати, які припиняють соціальні виплати такій особі до прийняття остаточного рішення комісією.

За пунктом 13 та 14 Порядку комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення. Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії припиняє соціальні виплати з місяця, ще настає за тим, у якому прийнято відповідне рішення, а у випадках, передбачених підпунктом 3 пункту 4 та підпунктом 4 пункту 12 цього Порядку, - з дня припинення виплати ПАТ «Державний ощадний банк України» або з дня скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Тобто, припинення виплати пенсії здійснюється після отримання відповідачем рішення структурного підрозділу з питань соціального захисту населення про скасування довідки до прийняття остаточного рішення комісією, а остаточне рішення про припинення виплати пенсії приймається на підставі рішення комісії.

Проте, суд зазначає, що ані інформація, отримана від Декржавної прикордонної служби України, ані протокол комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 60 від 15.11.2017, не є нормативно-правовими актами вищої юридичної сили (Законом), якими встановлений обов'язок органів Пенсійного фонду України припиняти виплату пенсій, а отже, не є належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, суд звертає увагу на те, що припинення відповідачем виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 60 від 15.11.2017 суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, суд зазначає, що скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для позбавлення конституційного права позивача на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Слід також зазначити, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії, Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі і рішення в справах Пічкур проти України, Ілашку та інші проти Молдови та Росії як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У "Про виконання рішень" та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що у відповідача не було законних підстав для припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2017 року, тобто дії відповідача щодо припинення виплати пенсії та бездіяльність у не здійсненні передбачених законом заходів для нарахування та виплати позивачу пенсії є протиправними.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є правомірними та обґрунтованими, а тому, підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 139, 243-246, 293, 295, 296, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (місцезнаходження: вул. Валентинівська, буд. 22-Б, м. Харків, 61170, ідентифікаційний код: 22682655), третя особа: Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради (місцезнаходження: просп. Тракторобудівників, буд. 144, м. Харків, 61121, ідентифікаційний код: 25864181) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) з 01.12.2017 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) починаючи з дня припинення.

Звернути рішення суду до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.С. Мороко

Попередній документ
72517330
Наступний документ
72517332
Інформація про рішення:
№ рішення: 72517331
№ справи: 820/500/18
Дата рішення: 02.03.2018
Дата публікації: 07.03.2018
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звіл