Постанова
іменем України
21 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 668/5023/15-ц
провадження № 61-4173 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного
цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2016 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Майданіка В. В., Орловської Н. В.,
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалося на те, що відповідно до умов генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до неї № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року ОСОБА_4 встановлено загальний ліміт кредитування за наданими в рамках зазначеної угоди кредитами у розмірі 562 500 доларів США. Сторони домовилися, що строки користування кредитними коштами, розмір кожного кредиту, відсоткової ставки за користування кредитними коштами, об'єкти кредитування встановлюються сторонами за їх взаємною згодою окремо в кожному кредитному договорі, укладеному в рамках цієї генеральної кредитної угоди, які є її невід'ємними частинами. В рамках вказаної генеральної кредитної угоди було укладено чотири кредитних договори, відповідно до умов яких ОСОБА_4 зобов'язався щомісячно повертати кредитні кошти згідно із встановленими графіками погашення кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами щомісячно. В забезпечення належного виконання ОСОБА_4 умов генеральної кредитної угоди з додатковими угодами до неї та всіх кредитних договорів, укладених в її рамках з додатковими угодами до них, крім договорів іпотеки, укладених із ОСОБА_3, були також укладені договори поруки з додатковими угодами до них № 1 від 17 вересня 2007 року, № 2 від 25 лютого 2008 року та № 3 від 29 квітня 2011 року. Згідно з цими договорами ОСОБА_3 виступила поручителем ОСОБА_4 і взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком за його зобов'язаннями, що виникають з вищезазначених кредитних договорів, у повному обсязі.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 13 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 18 березня 2015 року, задоволено позовні вимоги щодо дострокового стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за вищевказаними кредитними договорами, яка виникла станом на 20 січня 2014 року, та звернуто стягнення на предмети іпотеки, що належать ОСОБА_3
Зазначене рішення не виконано, тому банк просив стягнути достроково з поручителя на його користь заборгованість за кредитними договорами: № 010/04-02/1631-1 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року, що укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до неї № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року, яка виникла станом на 27 лютого 2015 року у розмірі 147 621, 48 доларів США та штрафні санкції за невиконання умов договору в сумі 547 137 грн 70 коп.;
№ 010/04-02/1631-2 від 02 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року, що укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до неї № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року, яка виникла станом на 27 лютого 2015 року, - у розмірі 131 894, 42 доларів США та штрафні санкції за невиконання умов договору у розмірі 518 495 грн 52 коп.;
№ 010/04-02/1631-3 від 17 вересня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року, що укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до неї № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року, яка виникла станом на 27 лютого 2015 року, - у розмірі 109 275, 32 доларів США та штрафні санкції за невиконання умов договору в сумі 429 592 грн 62 коп.;
№ 010/04-02/1631-4 від 25 лютого 2008 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року, що укладений в рамках генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до неї № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року, яка виникла станом на 27 лютого 2015 року, - у розмірі 148 611, 73 доларів США та штрафні санкції за невиконання умов договору у розмірі 554 336 грн 86 коп.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2015 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 31 грудня 2015 року про виправлення описки, позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» заборгованість за договором поруки від 2 серпня 2007 року та додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року, № 2 від 25 лютого 2008 року та № 3 від 29 квітня 2011 року достроково за кредитним договором № 010/04-02/1631-1 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року, укладеним у рамках генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року, яка виникла станом на 27 лютого 2015 року, у розмірі 147 621, 48 доларів США та штрафні санкції за невиконання умов договору у розмірі 547 137 грн 70 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» заборгованість за договором поруки від 2 серпня 2007 року та додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року, № 2 від 25 лютого 2008 року та № 3 від 29 квітня 2011 року достроково по кредитному договору № 010/04-02/1631-2 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року, укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року, яка виникла станом на 27 лютого 2015 року, у розмірі 131 894, 42 доларів США та штрафні санкції за невиконання умов договору у розмірі 518 495 грн 52 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за договором поруки від 2 серпня 2007 року та додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року, № 2 від 25 лютого 2008 року та № 3 від 29 квітня 2011 року достроково по кредитному договору № 010/04-02/1631-3 від 17 вересня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року, укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року, яка виникла станом на 27 лютого 2015 року, у розмірі 109 275, 32 доларів США та штрафні санкції за невиконання умов договору у розмірі 429 592 грн 62 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за договором поруки від 2 серпня 2007 року та додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року, № 2 від 25 лютого 2008 року та № 3 від 29 квітня 2011 року достроково по кредитному договору № 010/04-02/1631-4 від 25 лютого 2008 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року, укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року, яка виникла станом на 27 лютого 2015 року, у розмірі 148 611, 73 доларів США та штрафні санкції за невиконання умов договору у розмірі 554 336 грн 86 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати у розмірі 3 654 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з поручителя заборгованості за кредитними договорами, оскільки судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору і не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 задоволено. Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 21 грудня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що договір поруки припинив дію 23 лютого 2015 року, а позов до поручителя про стягнення заборгованості пред'явлено лише 21 квітня 2015 року.
У квітні 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просило скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що з письмовою вимогою до ОСОБА_3 банк звернувся 17 травня 2012 року, тобто в межах трирічного строку, встановленого в договорі поруки. Тому відлік трирічного строку для пред'явлення позову до відповідача як фінансового поручителя починається з 18 травня 2012 року і закінчується 18 червня 2015 року. Враховуючи, що з позовною заявою до ОСОБА_3 банк звернувся 21 квітня 2015 року, тобто в межах трирічного строку, встановленого у договорі поруки, висновок суду апеляційної інстанції про сплив позовної давності, про застосування якого у спірних правовідносинах заявлено відповідачем, є помилковим.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 29 грудня 2016 року - справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
23 січня 2018 року справу № 668/5023/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
У травні 2016 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подала заперечення на касаційну скаргу та просила її відхилити, посилаючись на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для його скасування, оскільки судом правильно встановлено фактичні обставини справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судами встановлено, що відповідно до генеральної кредитної угоди № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до неї № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 25 лютого 2008 року ОСОБА_4 встановлено загальний ліміт кредитування за наданими у рамках даної угоди кредитами у розмірі 562 500 доларів США. Сторони домовилися, що строки користування кредитними коштами, розмір кожного кредиту, відсоткової ставки за користування кредитними коштами, об'єкти кредитування встановлюються сторонами за їх взаємною згодою окремо в кожному кредитному договорі, укладеному в рамках цієї генеральної кредитної угоди, і є її невід'ємними частинами.
За кредитним договором № 010/04-02/1631-1 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року ОСОБА_4 надано кредит у розмірі 158 800 доларів США строком до 1 серпня 2017 року зі сплатою 12,5 % річних відповідно до графіка погашення заборгованості, за користування кредитними коштами на рефінансування заборгованості в ХФ ТОВ КБ «Західінкомбанк».
За кредитним договором № 010/04-02/1631-2 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року ОСОБА_4 надано кредит у сумі 138 200 доларів США строком до 1 серпня 2017 року зі сплатою 12,5 % річних відповідно до графіка погашення заборгованості, за користування кредитними коштами на споживчі цілі.
За кредитним договором № 010/04-02/1631-3 від 17 вересня 2007 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року ОСОБА_4 надано кредит у сумі 113 300 доларів США строком до 1 серпня 2017 року із сплатою 12.5 % річних відповідно до графіка погашення заборгованості, за користування кредитними коштами на споживчі цілі.
За кредитним договором № 010/04-02/1631-4 від 25 лютого 2008 року з додатковими угодами до нього № 1 від 30 квітня 2009 року та № 2 від 29 квітня 2011 року ОСОБА_4 надано кредит у сумі 152 200 доларів США строком до 1 серпня 2017 року із сплатою 13.25 % річних відповідно до графіка погашення заборгованості, за користування кредитними коштами на споживчі цілі.
Надання кредитних коштів за вказаними кредитними договорами проводилося на підставі письмової заяви позичальника, шляхом перерахування коштів у безготівковій формі з позичкового рахунку на поточний рахунок ОСОБА_4
З метою забезпечення належного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за генеральною кредитною угодою № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до неї та всіх кредитних договорів, укладених в її рамках з додатковими угодами до них, між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», 6 серпня 2007 року було укладено договір іпотеки з додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року та № 2 від 28 лютого 2008 року, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку належне їй нерухоме майно, а саме: житловий будинок під літерою «А» житловою площею 61,0 кв. м., загальною площею 481,3 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на земельній ділянці 154,0 кв. м.; двокімнатну квартиру житловою площею 39,1 кв. м., загальною площею 60,3 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; однокімнатну квартиру житловою площею 11,4 кв. м., загальною площею 33,8 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Крім того, в забезпечення належного виконання ОСОБА_4 зобов'язань за генеральною кредитною угодою № 010/04-02/1631 від 2 серпня 2007 року з додатковими угодами до неї та всіх кредитних договорів, укладених в її рамках із додатковими угодами до них, 2 серпня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки з додатковими угодами до нього № 1 від 17 вересня 2007 року, № 2 від 25 лютого 2008 року та № 3 від 29 квітня 2011 року, згідно з яким ОСОБА_3 виступила поручителем ОСОБА_4 і взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком за його зобов'язаннями, що виникають з вищезазначених кредитних договорів, у повному обсязі.
25 червня 2010 року ОСОБА_3 змінила прізвище на «ОСОБА_3» згідно із свідоцтвом про шлюб (а. с. 147).
Відповідно до пунктів 2.3.2, 4.1.1 кредитних договорів у випадку порушення позичальником графіка погашення кредиту та відсотків, встановлених договорами, позичальник повинен сплатити банку пеню від суми несвоєчасного виконання зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час прострочки, за кожний день прострочення.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 не виконував належним чином взяті на себе зобов'язань за кредитними договорами, у зв'язку з чим станом на 27 лютого 2015 року виникла прострочена заборгованість по поверненню кредитів та сплаті відсотків на загальну суму 478 468,81 доларів США.
У зв'язку із невиконанням умов кредитних договорів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у липні 2012 року звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та іншого поручителя ОСОБА_7 заборгованості за вказаним договорами і звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_3
Рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 13 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 18 березня 2015 року, позовні вимоги банку щодо дострокового стягнення з ОСОБА_4 заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_7 відмовлено.
На час звернення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до суду з цим позовом рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 13 січня 2015 року не виконано.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, щоза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (частина перша статті 553 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Частинами першою і третьою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
На підставі частини першої статті 252 та частини першої статті 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строк починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з пунктом 4.1. договору поруки цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі. Також порука припиняється, якщо банк в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Отже, договором поруки встановлено строк її дії - до закінчення трирічного терміну з дня настання строку виконання боргового зобов'язання.
Пунктами 2 частини першої кредитних договорів № 010/04-02/1631-1 від 2 серпня 2007 року, № 010/04-02/1631-2 від 2 серпня 2007 року, № 010/04-02/1631-3 від 17 вересня 2007 року та № 010/04-02/1631-4 від 25 лютого 2008 року встановлено, що датою остаточного погашення кредитів є 1 серпня 2017 року.
Однак, пунктами 1.9.1. вказаних кредитних договорів передбачено, що банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадках невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та інших зобов'язань за цими договорами. Виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Судом встановлено, що 18 січня 2012 року банк надіслав ОСОБА_4 вимогу № 84/10-б-00/8/36 про дострокове виконання зобов'язань за вказаними кредитними договорами на загальну суму 478 468,81 доларів США, яка одержана боржником 23 січня 2012 року.
Тобто банк використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктами 1.9.1. договорів право на односторонню зміну строку виконання основного зобов'язання, а тому саме зі зміненого банком дня виконання основного зобов'язання починається відлік трирічного строку для пред'явлення вимоги до поручителя.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-3цс13.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у задоволенні позову, дійшов правильного висновку про припинення поруки 23 лютого 2015 року, оскільки банк в односторонньому порядку змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши 18 січня 2012 року боржнику вимогу про дострокове його виконання, яка була отримана ним 23 січня 2012 року. Тому відлік трирічного строку для пред'явлення вимоги до поручителя почався 23 лютого 2012 року (через тридцять календарних днів з дня одержання позичальником вимоги про дострокове виконання зобов'язань). Відповідно вказаний строк закінчився 23 лютого 2015 року, а з позовом до поручителя банк звернувся в суд лише 21 квітня 2015 року, тобто з пропуском встановленого договором поруки трирічного строку.
Таким чином, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 316 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги про направлення банком 17 травня 2012 року на адресу ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитними договорами, не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджується та не заперечується ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у касаційній скарзі, що така вимога ОСОБА_4 була також направлена і 18 січня 2012 року та отримана останнім 23 січня 2012 року, а тому саме з 23 лютого 2012 року почався відлік трирічного строку для пред'явлення вимоги до поручителя.
З огляду на викладене направлення банком поручителю 17 травня 2012 року, тобто через чотири місяці після направлення вимоги позичальнику, про дострокове погашення кредитної заборгованості правового значення не має, так як зміна строку виконання основного зобов'язання пов'язана з пред'явленням відповідної вимоги саме позичальнику, а не поручителю.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців (в даному випадку - протягом трьох років) від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом зазначеного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14).
Розбіжності у даті отримання ОСОБА_4 вимоги банку від 18 січня 2012 року, про що зазначено у рішенні апеляційного суду (23 січня 2012 року) і у касаційні скарзі (25 січня 2012 року) не впливають на правильність вирішення спору, оскільки в будь-якому випадку позов банком було пред'явлено до поручителя після припинення дії поруки.
Помилкове посилання в оскаржуваному рішенні апеляційного суду на сплив позовної давності як на підставу відмови в позові також не вплинуло на правильність вирішення справи, а тому не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що цим судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 березня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. Стрільчук
Судді:С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
О. В. Ступак