вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
м. Київ
"26" лютого 2018 р. Справа№ 910/18699/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Тищенко О.В.
Чорної Л.В.
за участі секретаря судового засідання - Пугачової А.С.
за участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 26.02.2018 у справі №910/18699/17 (в матеріалах справи).
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 (повний текст рішення складено 08.12.2017)
у справі № 910/18699/17 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н"
до відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Донмас"
про зобов'язання вчинити дії
Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії, а саме: «зобов'язати відповідача передати позивачу оригінали документів, якими забезпечувалось виконання зобов'язань за кредитними договорами №4Д12355И від 10.12.2012р. та №4М13105И від 19.06.2013р.».
Позов обгрунтовано порушенням відповідачем ст.ст. 514, 553, 554, 556 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 30.10.2017р. порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 17.11.2017р. та залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Донмас", яке є боржником за кредитними договорами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/18699/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
18.12.2017, що вбачається із відбитку поштового штемпелю на конверті у якому подано апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач та третя особа не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу Україн не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).
До судового засідання від 26.02.2018 представники сторін не з'явилися. Про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
До судового засідання від 26.02.2018 позивачем подано клопотання про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, у зв'язку із перебуванням адвоката у судовому засіданні у іншому суді.
Колегія суддів, з огляду на наведені причини неявки позивача, дійшла висновку, що названі у клопотанні причини відкладення, а саме неможливість представника бути присутнім у судовому засіданні в зв'язку з його участю в розгляді іншої справи, не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст.ст. 202, 216, 270 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, нормами чинного законодавства України не обмежено коло представників, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого належним чином уповноваженого представника у відповідності до ч.1 ст. 58 ГПК України.
Таким чином, за оцінкою колегії суддів, наведені причини неявки позивача, слід визнати неповажними, а у задоволенні клопотання про відкладення відмовити.
Крім того, частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що явка учасників справи обов'язковою не визнавалась, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у даній справі залишити без змін, виходячи із наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.10.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) було укладено договір поруки №4Д12355/П, предметом якого згідно п.1 є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Донмас" своїх зобов'язань за кредитним договором №4Д12355И від 10.12.2012р., а саме з повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (кредитний договір №1) та за кредитним договором №4М13105И від 19.06.2013р., а саме з повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (кредитний договір №2).
За умовами п.2 вказаного правочину поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.
У п.3 договору поруки №4Д12355/П від 26.10.2016р. вказано, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
Згідно п.п.5-6 договору №4Д12355/П від 26.10.2016р. у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок. Зазначений у письмовій вимозі кредитора впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п.5 договору.
Пунктом 10 договору №4Д12355/П від 26.10.2016р. передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором (п.11 договору №4Д12355/П від 26.10.2016р.).
Договір поруки №4Д12355/П від 26.10.2016р. було укладено сторонами із застуванням електронного цифрового підпису у відповідності до угоди від 07.02.2013р. про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, укладеної 07.02.2013р. між позивачем та відповідачем.
Відповідачем протягом розгляду справи обставини щодо виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків на підставі вказаного правочину заперечено не було.
За ствердженням позивача, на виконання своїх обов'язків за договором поруки №4Д12355/П від 26.10.2016р., з огляду на невиконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором, Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" було перераховано грошові кошти в якості оплати за кредитними договорами №4Д12355И від 10.12.2012р. та №4М13105И від 19.06.2013р., на підтвердження чого представлено до матеріалів справи платіжні доручення №2276 від 28.10.2016р. на суму 638858115,38 грн. та №2277 від 28.10.2016р. на суму 32112000 грн.
Проте, за поясненнями позивача, відповідачем оригінали документів на підтвердження права вимоги до боржника поручителю у відповідності до умов договору поруки №4Д12355/П від 26.10.2016р. передано не було, що і стало підставою для звернення до господарського суду із позовними вимогами про зобов'язання Публічне акціонерне товариство КБ "Приватбанк" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" оригінали документів, якими забезпечувалось виконання зобов'язань за кредитними договорами №4Д12355И від 10.12.2012р. та №4М13105И від 19.06.2013р.
Суд першої інстанції, досліджуючи надані сторонами докази, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що як умовами Договору поруки №4Д12355/П від 26.10.2016р., так і чинним законодавством України, не передбачено обов'язку кредитора передати поручителю саме оригінали документів, що підтверджують обов'язок боржника. Крім того, окремою підставою відмови у позові місцевий господарський суд встановив те, що позивач не довів наявності у нього порушеного права чи охоронюваного законом інтересу щодо предмету спору у даній справі.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги доводи апеляційного оскарження, вважає прийняте судом першої інстанції рішення законним та обґрунтованим, виходячи із наступного.
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
У ст. 554 Цивільного кодексу України вказано, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
За приписами ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.
У відповідності до п. 8 договору поруки №4Д12355/П від 26.10.2016р. до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.
За ствердженням позивача, на виконання своїх обов'язків за договором поруки №4Д12355/П від 26.10.2016р., з огляду на невиконання боржником своїх зобов'язань перед кредитором, ТОВ "СТАРТ-Н" було перераховано грошові кошти в якості оплати за кредитними договорами №4Д12355И від 10.12.2012р. та №4М13105И від 19.06.2013р., на підтвердження чого представлено до матеріалів справи платіжні доручення №2276 від 28.10.2016р. на суму 638858115,38 грн. та №2277 від 28.10.2016р. на суму 32112000 грн.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Відповідачем не заперечується факт отримання коштів від позивача в зазначеній сумі та не подано доказів повернення цих коштів, як помилково перерахованих.
Разом з тим, як слідує із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2017 було зобов'язано відповідача та третю особу надати оригінали для огляду в залі судового засідання та належним чином засвідчені копії кредитних договорів №4Д12355И від 10.12.2012р., №4М131105И від 19.06.2013р.
Відповідно до статей 33, 34 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Аналогічна норма закріплена також у ст. 74 ГПК України в редакції, що набрала чинності з 15.12.2017.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має право витребувати у сторін на підставі ст. 38 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) усі необхідні додаткові документи за період їхньої співпраці для правильного вирішення спору і з'ясування дійсних обставин справи.
В даному випадку мова не йде про перекладення на суд обов'язку тягаря доказування, який покладений на сторони у справі, а йде про виконання процесуального обов'язку суду щодо витребування документів у разі недостатності поданих сторонами доказів. (Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного суду від 31.01.2018 № 910/12748/15)
Суд першої інстанції, скориставшись своїми процесуальними повноваженнями, для правильного вирішення спору і з'ясування дійсних обставин справи ухвалою витребовував у сторін необхідні документи, зокрема оригінали кредитних договорів.
Однак, вказані вимоги ухвали суду першої інстанції не були виконані учасниками судового процесу.
У відзиві поданому місцевому господарському суду банк не зазначив причин неподання витребуваних оригіналів документів, лише вказав, на відсутність права позивача щодо отримання оригіналів документів та відсутність порушеного права позивача.
Таким чином, за оцінкою колегії суддів, судом першої інстанції під час розгляду справи, використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи. В свою чергу, саме сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Пунктом 10 договору поруки №4Д12355/П від 26.10.2016р. передбачено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язку належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.
Приписами Цивільного кодексу України та договору поруки, який укладено між позивачем та відповідачем, дійсно передбачено обов'язок кредитора передати поручителю документи, які підтверджують право вимоги до боржника після задоволення поручителем кредиторських вимог, які є предметом основного зобов'язання.
Проте, наведеними нормами чинного законодавства та умовами спірного правочину не передбачено виникнення у кредитора, у зв'язку з виконанням поручителем обов'язків боржника, обов'язку з переданням поручителю саме оригіналів документів, які засвідчують право вимоги, а навпаки, визначено, що у такому випадку переданню підлягають саме належним чином засвідчені копії відповідних документів.
Також слід зазначити, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.
До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15 та від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за відсутності у матеріалах справи копій кредитних договорів №4Д12355И від 10.12.2012р., №4М131105И від 19.06.2013р., належних доказів щодо наявності заборгованості боржника за вказаними кредитними договорами та відповідного розрахунку заборгованості, суд позбавлений можливості встановити обставини стосовно наявності такої заборгованості та перевірити доводи позивача про повне виконання ним зобов'язання за кредитними договорами, відповідно, наявності підстав для переходу прав кредитора до позивача, а отже, і підстав для передачі документів, що підтверджують обов'язок боржника.
Посилання позивача у доводах апеляційного оскарження на те, що документами у відповідності до законодавства, які підтверджують обов'язок боржника перед кредитором є виключно оригінали документів, що мають оригінальні підписи та інші реквізити, якими можна підтвердити певні юридичні факти, а не їх копії, колегія суддів не приймає до уваги, визнає безпідставними. Наведені доводи апеляційного оскарження спростовуються вищенаведеними правовими висновками та пунктом 10 договору поруки №4Д12355/П від 26.10.2016р.
Відтак, вищезазначене в сукупності свідчить про відсутність порушеного права позивача, на захист якого ТОВ "СТАРТ-Н" подано розглядуваний позов, що вказує на необґрунтованість та юридичну неспроможність позовних вимог ТОВ "СТАРТ-Н" до ПАТ КБ "Приватбанк" про зобов'язання відповідача передати позивачеві (поручителю) оригінали документів, якими забезпечувалось виконання зобов'язань за кредитними договорами №4Д12355И від 10.12.2012р. та №4М13105И від 19.06.2013р.
Серед іншого, окремою підставою для відмови у задоволенні позову судом першої інстанції правомірно зазначено і наступне.
Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів наявності у нього порушеного права чи охоронюваного законом інтересу щодо предмету спору у даній справі, що має своїм наслідком відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" .
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі позивачем не наведено.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 та розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАРТ-Н" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/18699/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі №910/18699/17 залишити без змін.
3. Повернути матеріали справи №910/18699/17 до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 28.02.2018.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді О.В. Тищенко
Л.В. Чорна