Постанова
Іменем України
21 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 127/4272/16-ц
провадження № 61-1204св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, фізичні особи-підприємці: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_13 - на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 жовтня 2016 року у складі судді Овсюка Є. М. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 07 листопада 2016 року у складі суддів: Марчук В. С., Жданкіна В. В., Якименко М. М.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання недійсними договорів оренди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що вони з ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 1984 року, який розірвано 03 червня 2014 року. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2014 року визнано мирову угоду про поділ майна подружжя, за якою за ним визнано право власності на: 2/5 частки приміщення змішаної групи товарів з офісними приміщеннями та кафе з господарською будівлею; приміщення 181, 182, розташовані по АДРЕСА_2; квартиру АДРЕСА_1; автомобіль марки КІА моделі «СЕRATO 1,6 L» білого кольору, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. За ОСОБА_5 визнано право власності на: 2/5 частки приміщення змішаної групи товарів з офісними приміщеннями та кафе з господарською будівлею; приміщення 181, 182, розташовані по АДРЕСА_2; автомобіль марки «ТОYOТА», моделі «CAMRY 2,4 L» червоного кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2. За ОСОБА_14 визнано право власності на: 1/5 частки приміщення змішаної групи товарів з офісними приміщеннями та кафе з господарською будівлею; приміщення 181, 182, розташовані по АДРЕСА_2.
30 вересня 2014 року за ОСОБА_5 зареєстровано право спільної часткової власності у частці 2/5 приміщення змішаної групи товарів з офісними приміщеннями та кафе з господарською будівлею; приміщення 181, 182, розташовані по АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно із договором дарування від 16 червня 2015 року 1/10 частки належить ОСОБА_15, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 54101235 від 26 лютого 2016 року.
Таким чином, приміщення 181, 182, розташовані по АДРЕСА_2 перебувають у приватній спільній частковій власності в таких частках: 1/10 частки - за ОСОБА_15, 3/10 частки - за ним, 2/5 частка - за ОСОБА_5 Порядок користування зазначеним майном не встановлювався.
У лютому 2016 року він дізнався, що ОСОБА_5 30 грудня 2015 року уклала договори оренди щодо приміщення, яке перебуває у приватній спільній частковій власності, а саме: договір оренди приміщення № 2 з фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_6, договір оренди приміщення № 3 з ФОП ОСОБА_6, договір оренди приміщення № 4 з ФОП ОСОБА_7, договір оренди приміщення № 6 з ФОП ОСОБА_8, договір оренди приміщення № 7 з ФОП ОСОБА_9, договір оренди приміщення № 8 з ФОП ОСОБА_10, договір оренди приміщення № 11 з ФОП ОСОБА_11, договір оренди приміщення № 17 з ФОП ОСОБА_12 Зазначені договори оренди були укладені щодо приміщення, яке перебуває у спільній частковій власності лише одним із співвласників, без його відома позивача і без погодження з ним.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просив визнати зазначені договори оренди недійсними.
У квітні 2016 року ОСОБА_5, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про відшкодування витрат на утримання майна.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2016 року первинний та зустрічний позови об'єднані в одне провадження.
Зустрічний позов мотивовано тим, що приміщення магазину змішаної групи товарів з офісними приміщеннями та кафе з господарською будівлею, приміщення 181, 182, розташовані по АДРЕСА_2, перебувають у спільній частковій власності в таких частках: 1/10 частки за ОСОБА_15, 3/10 частки за ОСОБА_4, 1/5 частки за ОСОБА_14, 2/5 частки за ОСОБА_5 Починаючи з 01 січня 2014 року по 31 березня 2016 року, ОСОБА_4 відмовлявся нести витрати щодо утримання зазначеного майна, не дбав про нього і не вчиняв будь-яких дій щодо відшкодування понесених збитків.
Відповідно до частки ОСОБА_4 у спільному майні, яка складає 40 %, він повинен сплатити витрати за комунальні послуги з утримання майна (приміщень 181, 182 по АДРЕСА_2) за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2016 року на користь ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_15 в сумі 131 691 грн 25 коп.
Посилаючись на викладені обставини та уточнивши позов, просили стягнути з ОСОБА_4 за період 2014-2015 роки та перше півріччя 2016 року понесені ними витрати, пов'язані з утриманням спільної часткової власності, у сумі 281 151 грн 06 коп.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 06 жовтня 2016 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсними: договори оренди приміщення № 2 і № 3, укладені з ФОП ОСОБА_6 від 30 грудня 2015 року щодо приміщення по АДРЕСА_2; договір оренди приміщення № 4, укладений з ФОП ОСОБА_7 від 30 грудня 2015 року, розташованого по АДРЕСА_2; договір оренди приміщення № 6, укладений з ФОП ОСОБА_8 від 30 грудня 2015 року, розташованого по АДРЕСА_2; договір оренди приміщення № 7, укладений з ФОП ОСОБА_9 від 30 грудня 2015 року, розташованого по АДРЕСА_2; договір оренди приміщення № 8, укладений з ФОП ОСОБА_10 від 30 грудня 2015 року, розташованого по АДРЕСА_2; договір оренди приміщення № 11, укладений з ФОП ОСОБА_11 від 30 грудня 2015 року, розташованого по АДРЕСА_2; договір оренди приміщення № 17, укладений з ФОП ОСОБА_12 від 30 грудня 2015 року, розташованого по АДРЕСА_2. Об'єкт договорів оренди - частину приміщення по АДРЕСА_2 - повернуто власнику ОСОБА_4 У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 уклала договори оренди з фізичними особами-підприємцями в односторонньому порядку без одержання згоди на їх укладення від іншого співвласника майна - ОСОБА_4 З огляду на те, що ОСОБА_5 належить лише 2/5 частки цього майна і такі її дії суперечать положенням статті 358 ЦК України, вимога первісного позивача про визнання договорів оренди недійсними є обґрунтованою. Відмовляючи в зустрічному позові, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивачів за зустрічним позовом до ОСОБА_4 про необхідність оплати витрат за комунальні послуги ґрунтуються на розрахунках та бухгалтерських довідках, складених позивачами. З урахуванням того, що ці розрахунки не є офіційними, оскільки неналежно оформлені, ОСОБА_4 у період 2014-2015 роки та перше півріччя 2016 року приміщеннями не користувався, зустрічний позов задоволенню не підлягає.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 07 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 при укладенні оспорюваний договорів оренди порушено вимоги статті 358 ЦК України, оскільки вона діяла односторонньо без одержання згоди на укладення правочинів від іншого співвласника майна ОСОБА_4 Щодо відмови у зустрічному позові, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності таких позовних вимог належними й допустимими доказами.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати вказані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що суди не врахували положення статті 356 ЦК України, відповідно до якої поняття спільної часткової власності визначається як власність двох чи більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Також судами не враховано положення статті 361 ЦК України, згідно з якою співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою в праві спільної часткової власності. З урахуванням встановлених у справі обставин та вимог статей 361, 362, 364 ЦК України ОСОБА_5 посилалася на те, що вона як співвласник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності та має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів, або право на виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності. З огляду на те, що порядок користування спільним майном не був визначений, у позивача не було правових підстав для звернення до суду з позовом щодо порушення його права спільної часткової власності на майно, яке було предметом договорів оренди нежитлового приміщення, оскільки судами не доведено порушення права позивача.
В частині вирішення зустрічного позову судові рішення не оскаржуються, підстав виходу за межі доводів касаційної скарги не вбачається, а тому в цій частині судові рішення колегією суддів не переглядаються в силу вимог статті 400 ЦПК України.
11 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 липня 2014 року визнано мирову угоду про поділ майна подружжя, згідно з якою, зокрема, за ОСОБА_4 визнано право власності на 2/5 частки, за ОСОБА_5 - 2/5 частки, за ОСОБА_14 - 1/5 частки приміщення змішаної групи товарів з офісними приміщеннями та кафе з господарською будівлею та приміщення 181, 182, розташовані по АДРЕСА_2. Крім того, згідно із договором дарування від 16 червня 2015 року 1/10 частки зазначеного майна належить ОСОБА_15 Порядок користування зазначеним майном не встановлювався.
30 грудня 2015 року ОСОБА_5 уклала договори оренди щодо приміщення, яке перебуває у спільній частковій власності, а саме: договір оренди приміщень №№ 2, 3 з ФОП ОСОБА_6, договір оренди приміщення № 4 з ФОП ОСОБА_7, договір оренди приміщення № 6 з ФОП ОСОБА_8, договір оренди приміщення № 7 з ФОП ОСОБА_9, договір оренди приміщення № 8 з ФОП ОСОБА_10, договір оренди приміщення № 11 з ФОП ОСОБА_11, договір оренди приміщення № 17 з ФОП ОСОБА_12 Зазначені договори оренди були укладені щодо приміщень, які перебувають у спільній частковій власності, лише одним із співвласників без відома позивача ОСОБА_4 і без його погодження.
Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно із частинами першою і другою статті 358 ЦК України право спільною часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Крім того, відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Судами встановлено, що ОСОБА_5, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 є співвласниками спірного нерухомого майна разом із ОСОБА_4 у відповідних частках. Укладаючи договори оренди майна, яке перебуває у спільній частковій власності, ОСОБА_5 у порушення вимог частини першої статті 358 ЦК України діяла одноосібно без згоди іншого співвласника ОСОБА_4
Таким чином, з урахуванням положень статей 203 і 215 ЦК України суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правомірно визнав договори оренди нерухомого майна, укладені ОСОБА_5, недійсними та повернув ОСОБА_4 належну йому частину приміщення по АДРЕСА_2
Посилання у касаційній скарзі на те, що судами порушено вимоги статей 361, 362, 364 ЦК України, не відповідають дійсності. Статтею 361 ЦК України передбачено право співвласника самостійно розпоряджатися своєю часткою у праві спільної часткової власності. ОСОБА_5 розпорядилася на власний розсуд крім своєї й часткою, яка належить ОСОБА_4, що має наслідком недійсність договорів оренди.
Доводи касаційної скарги про те, що судами порушено положення статей 362, 364 ЦК України, не стосуються предмета первісного позову, оскільки регулюють відносини, пов'язані із переважним правом купівлі частки у праві спільної часткової власності та виділом частки із майна, що є у спільній частковій власності. Вказані вимоги у позові не заявлялися і судами не вирішувалися.
Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 06 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 07 листопада 2016 залишити без змін у частині вирішення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання недійсними договорів оренди.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. П. Штелик
В. С. Висоцька
С. Ю. Мартєв