Постанова
Іменем України
22 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 523/3132/15-к
провадження № 51-987 км 18
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015160490000366 за обвинуваченням
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Веселе, Роздільнянського району Одеської області, громадянина Російської Федерації, українця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; до затримання проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ; в силу статті 89 КК України раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 7 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2017 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 7 жовтня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув'язнення в період з 24 січня 2015 року по 7 жовтня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2017 року вказаний вирок залишено без зміни.
За вироком суду, ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він 23 січня 2015 року, приблизно о 20 годині, знаходячись у кабіні ліфту будинку № 77 по пр. Добровольського у м. Одесі, застосував до ОСОБА_8 насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, і виразилося в утриманні її за шию і прикриттям рота рукою. Другою рукою вирвав з рук ОСОБА_8 мобільний телефон «Айфон 5С», вартістю 7499 гривень та забрав з кишені 200 гривень. Однак, внаслідок активного опору потерпілої втратив телефон, який вона у ході боротьби у нього відібрала. Дочекавшись відкриття дверей ліфту, ОСОБА_6 з викраденими грошовими коштами у сумі 200 гривень став тікати, але був затриманий мешканцями будинку.
Таким чином, ОСОБА_6 умисно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, відкрито заволодів майном ОСОБА_8 .
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого ставить питання про скасування вищевказаних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує на неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушення норм матеріального права. Наголошує, що в основу вироку покладено недопустимі докази. Стверджує про безпідставну відмову в задоволенні ряду клопотань сторони захисту та наданні копії технічного запису судових засідань. Повідомляє про неналежне повідомлення потерпілої про дату та час судових засідань та невручення їй зміненого обвинувального акту.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважає касаційну скаргу необґрунтованою і просить відмовити в її задоволенні.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у касаційній скарзі захисник засудженого, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог КПК України при проведенні досудового розслідування і розгляді справи в районному суді. Тому, при перегляді судових рішень, колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Як убачається з вироку, свої висновки про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України за викладених у ньому обставин, доведено об'єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, є допустимими.
Суд першої інстанції дослідив пояснення ОСОБА_6 , який в судових засіданнях 31.03.2015 року та 09.04.2015 року за участю захисника ОСОБА_7 , вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнавав, пояснював, що в кабіні ліфту закривав рот потерпілій, яка виривалася, другою рукою знайшов у неї в кишені 200 грн., телефон у потерпілої випав та валявся на підлозі. Після того, як ліфт зупинився на 8 поверсі він побіг вниз, де його затримали. Також, в подальшому в ході судового слідства ОСОБА_6 не заперечував, що вчинив інкримінований злочин, однак повідомив, що грошей не брав, йому їх поклали у кишеню.
Взято до уваги судом і показання потерпілої ОСОБА_8 , яка в деталях повідомила про обставини здійсненого на неї нападу, при цьому зазначила, що коли вона зайшла до ліфту, за нею несподівано заскочив обвинувачений, закрив їй рота рукою. Між ними почалася боротьба, вона намагалася чинити опір і відштовхнути його, однак він наніс удар рукою по голові і забрав з кишені 200 грн. та вирвав з рук мобільний телефон, але в ході боротьби вона телефон відібрала, а з викраденими грошима він втік. Її крики про допомогу почули мешканці будинку, які затримали нападника на 1 поверсі.
Проаналізовано судом і показання свідка ОСОБА_9 , який пояснив, що почув крик про допомогу, побачив чоловіка, який швидко спускався вниз. Разом із сусідом вони наздогнали його та викликали поліцію. Потерпіла впізнала його як грабіжника, пояснила, що він напав на неї в ліфті, намагався відібрати телефон, але не зміг, забрав гроші. У затриманого знайшли в кишені 200 грн., маску «балаклаву» та телефон.
Ці показання підтверджуються і даними протоколу огляду місця події, протоколами огляду речових доказів, протоколом слідчого експерименту з фототаблицею до нього за участю ОСОБА_6 та його захисника, в ході якого обвинувачений розповів про обставини вчиненого кримінального правопорушення, вказав як скоїв пограбування, схопив потерпілу в кабіні ліфту, закривав рота рукою.
Доводи захисника про те, що протокол слідчого експерименту є неналежним та недопустимим доказом, є неспроможними, оскільки вказана слідча дія проведена у відповідності до вимог закону.
Таким чином, суд оцінив у сукупності показання обвинуваченого, потерпілої, свідків, інші досліджені у судовому засіданні докази, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими, і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Критичну оцінку окремих доказів належним чином вмотивовано.
Доводи захисника про неповноту судового розгляду були предметом перевірки апеляційного суду, який зазначив, що суд першої інстанції дослідив докази в обсязі достатньому для встановлення обставин події злочину та доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 в його вчинені, що належним чином мотивував у вироку.
Також апеляційний суд вказав, що стороною захисту не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів показання потерпілої, свідка ОСОБА_9 та досліджених процесуальних документів.
Більше того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_6 не заперечував, що закривав рот потерпілій в ліфті на 8 поверсі, а також затримання мешканцями будинку на місці злочину.
Перевірялися апеляційною інстанцією і доводи сторони захисту про безпідставне відхилення ряду їх клопотань.
Апеляційна інстанція зазначила, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотань є обґрунтованим з урахуванням мети, яку вказала сторона захисту у клопотаннях, а саме підтвердження свідком ОСОБА_10 , який не був присутнім при видачі затриманим ОСОБА_6 викрадених 200 грн., відсутності у останнього викраденого майна. Підтвердження свідком ОСОБА_11 події злочину, при вчиненні якого вона не була присутня.
Більше того, апеляційна інстанція вказала, що потерпіла ОСОБА_8 , якій на досудовому розслідуванні під схоронну розписку видали викрадене в неї майно, яке було вилучено у ОСОБА_6 , в судовому засіданні суду першої інстанції давала пояснення, жодних клопотань щодо зазначеного майна сторона захисту не заявляла, клопотання щодо предметів злочину з'явилися після виїзду потерпілої за кордон.
Також, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що доводи щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в зв'язку із зміною обвинувального акту не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не передбачені ст. 412 КПК України. Обставини вручення потерпілій змінених обвинувальних актів не впливають на задоволення скарг сторони захисту, так як потерпіла судові рішення не оскаржує.
З матеріалів провадження убачається, що суд розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 провів судовий розгляд у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а тому доводи захисника про те, що у потерпілої відсутні тілесні ушкодження, за медичною допомогою вона не зверталася та підтверджуючих документів не надавала безпідставні, оскільки ОСОБА_6 не інкримінувалося спричинення тілесних ушкоджень потерпілій.
Апеляційний суд правильно зазначив, що відсутні сумніви належності ОСОБА_8 гарантійного талону та накладної №735 від 04.07.2014 року на підтвердження права власності та вартості мобільного телефону «Айфон 5С». Та обставина, що в заявах про злочин, про добровільну видачу мобільного телефону працівникам поліції в якості речового доказу, наданих потерпілою безпосередньо після вчинення щодо неї пограбування, вона зазначила його найменування «Айфон 5», а не «Айфон 5С», не впливає на доведеність відкритого викрадання ОСОБА_6 цього майна.
Також, колегія суддів апеляційного суду вказала, що в обвинувальному акті, у вироку суду, на підставі безпосередньо після злочину вилученої у ОСОБА_6 купюри номіналом 200 грн. були встановлені її серія 3Є №60836109. В суді першої інстанції був допитаний слідчий ОСОБА_12 , у зв'язку з тим, що ним була помилково зроблена ксерокопія іншої купюри, яка, разом з тим, не була долучена прокурором до матеріалів кримінального провадження, та не ставить під сумнів викрадення обвинуваченим купюри серія 3Є №60836109 у потерпілої ОСОБА_8 .
Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо та не може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, а згідно ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.
Враховуючи вищевикладені вимоги закону, суд не обґрунтовував своє рішення показаннями ОСОБА_6 , які були надані слідчому, а тому доводи захисника про те, що суди не з'ясували наявність розбіжностей в показаннях ОСОБА_6 , не взяли до уваги його твердження, що зізнавальні показання надані на досудовому слідстві були відібрані під тиском працівників міліції не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах провадження.
Суд дотримався вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Всі доводи щодо незаконності засудження, в тому числі, щодо істотних порушень вимог КПК України, недопустимості доказів, які аналогічні доводам апеляцій засудженого та його захисника, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів
ухвалила:
вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 7 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_13