Постанова
Іменем України
19 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 757/37327/15-ц
провадження № 61-1236св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Мартєва С. Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - комунальне підприємство «Дирекція будівництва шляхо-транспортних споруд м. Києва»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року у складі судді Батрин О. В. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року у складі суддів: Кабанченко О. А., Качана В. Я., Желепи О. В.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до комунального підприємства «Дирекція будівництва шляхо-транспортних споруд м. Києва» (далі - КП «Дирекція будівництва шляхо-транспортних споруд м. Києва») про зобов'язання виконати належним чином умови договору, зміни умов договору та стягнення суми.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 липня 2013 року між сторонами укладено договір про оплатне вилучення садової ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), та садового будинку площею 36,9 кв. м., що належать позивачу на праві власності. Істотною умовою договору про оплатне вилучення земельної ділянки та будинку є сума компенсації, яка була визначена експертною організацією ТОВ «Європейський центр консалтингу та оцінки», що станом на 30 листопада 2012 року згідно звіту про оцінку земельної ділянки з поліпшеннями та пункту 4 договору становила 645 108 грн, що на той час було еквівалентно 80 тис. доларів США.
Посилаючись на викладені обставини, та з урахуванням того, що з дати оцінки нерухомого майна пройшов тривалий час, офіційний курс гривні до долара США змінився з 7 грн 99 коп. за 1 долар США до 24 грн 84 коп., та виплаченої відповідачем суми в розмірі 638 000 грн вартості земельної ділянки і садового будинку, позивач просив стягнути з КП «Дирекція будівництва шляхо-транспортних споруд м. Києва» 7 108 грн заборгованості за договором та 1 022 000 грн різниці між ринковою вартістю земельної ділянки, садового будинку та сплаченою їх вартістю відповідно до умов зазначеного договору, а всього 1 290 108 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до умов договору від 25 липня 2013 року розмір компенсації позивачу становить 645 108 грн, тому зобов'язання було виконано в гривнях. Підстави вимагати зміни розміру компенсації після її сплати відповідачем у повному обсязі у зв'язку з коливанням курсу долара США до гривні відсутні, оскільки застережень щодо цього в договорі не міститься. Крім того, згідно із частиною третьою статті 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що умовами договору від 25 липня 2013 року не встановлено, що розмір компенсації підлягає збільшенню в разі зміни цін на об'єкти нерухомого майна, та не передбачено проведення після підписання зазначеного договору і до часу виплати компенсації повторної експертної оцінки майна, яке підлягало вилученню у позивача.
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у позові, не врахували, що у зв'язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 25 липня 2013 року сума компенсації на час подання позову більше, ніж у три рази стала нижчою ринкової вартості будинку та земельної ділянки, а звіт про оцінку майна, на підставі якого було укладено спірний договір, втратив чинність і не може братися до уваги. Станом на 31 грудня 2014 року на користь позивача було перераховано суму в розмірі 638 000 грн замість 645 108 грн, як визначено умовами договору.
03 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що 25 липня 2013 року між сторонами укладено договір про оплатне вилучення садової ділянки АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), та садового будинку площею 36,9 кв. м, що належить позивачу на праві власності.
Відповідно до пункту 11.2.1 зазначеного договору відповідач зобов'язався сплатити, а позивач погодився одержати компенсацію у розмірі 645 108 грн за земельну ділянку, будинок, споруди, зелені насадження та інші витрати у зв'язку з вилученням земельної ділянки та садового будинку за вказаною адресою. Позивач зобов'язався передати для знесення уповноваженому представнику відповідача об'єкти, визначені у звіті про оцінку, протягом 30 календарних днів після перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача. 31 березня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1, згідно з якою всі інші умови та положення договору від 25 липня 2013 року, крім розрахункового рахунку відповідача, зберігають чинність.
Грошові кошти у розмірі 645 108 грн надійшли на рахунок позивача 30 грудня 2014 року (в строк до 31 грудня 2014 року, визначений додатковою угодою № 1, укладеною між сторонами 31 березня 2014 року).
Відповідно до статті 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства визначена свобода договору.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та правочини.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Умовами договору від 25 липня 2013 року не передбачено, що розмір компенсації підлягає збільшенню у разі зміни цін на об'єкти нерухомого майна, як не передбачено і проведення після підписання договору і до часу виплати компенсації у повному розмірі повторної експертної оцінки майна, яке підлягає вилученню.
Не передбачено умовами договору таку підставу зміни ціни позову, як коливання курсу долара США. Зобов'язання сторін визначено у гривні та виконано у національній валюті у повному обсязі, що встановлено судами на підставі належних та допустимих доказів.
Утримання банком ОСОБА_4 плати за обслуговування рахунку у розмірі 7 108 грн не свідчить про неналежність виконання зобов'язання щодо виплати компенсації відповідачем, оскільки вказані дії вчинено банком, а не КП «Дирекція будівництва шляхо-транспортних споруд м. Києва».
Таким чином, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, на правильність висновків судів у справі не впливають.
Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С.П.Штелик
В.С. Висоцька
С. Ю. Мартєв