Справа № 815/6200/17
26 лютого 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Бойко О.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,-
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДМС України в Одеській області в якому просив:
1.Рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №214 від 10.11.2017 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - визнати неправомірним та скасувати.
2. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина ДР Конго ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся із заявою до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про набуття статусу біженця або додаткового захисту в Україні.
24.11.2017 р. позивач отримав повідомлення №5/1-341 від 10.11.2017 р. від Управління про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення ГУ ДМС в Одеській області №214 від 10.11.2017 р.
Позивач вважає рішення ГУ ДМС в Одеській області №214 від 10.11.2017 р. незаконним, необґрунтованим та таким, що належить до скасування.
08.02.2018 р. представник позивача через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача у порядку письмового провадження.
13.12.2017 р. представник відповідача через канцелярію суду надав заперечення на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.25-31).
В обгрунтування заперечення на позов представник відповідача зазначив, що відповідно до матеріалів особової справи з урахуванням проведеної співбесіди було встановлено, що виїзд за межі країни громадської належності позивача був пов'язаний не з безпекою в країні громадської належності, а з бажанням здобути вищу освіту на території України. Небажання повертатися на Батьківщину пов'язане лише з бажанням легалізуватися на території нашої країни. Позивач не надав до ГУ ДМС України в Одеській області жодних кокретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.
Таким чином, на думку представника відповідача наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 10.11.2017 р. про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин по справі.
08.02.2018 р. представник відповідача через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Ухвалою суду від 04.12.2017 р. відкрито провадження по справі.
Ухвалою суду від 14.12.2017 р. призначено справу до підготовчого засідання на 24.12.2017 р.
15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017р.
Пункт 10 Розділу VІІ Перехідних Положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.12 КАС України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Таким чином суд розглянув справу№815/6200/17 за правилами загального позовного провадження.
08.02.2018 р. закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.
Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином ДР Конго, уродженцем м. Боенде, за ніональністю монго, за віросповіданням християнин-католік. За сімейним станом неодружений.
11.11.2012 р. позивач вибув з країни громадської належності, а сааме з ДР Конго на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та одноразової візи типу Д серії Y02283322, авіарейсом Кіншаса (ДР Конго) - Стамбул (Туреччина) - Київ (Україна).
По приїзду в Україну позивач вступив на навчання на підготовче відділення до Міжрегіональної академії управління персоналом у м. Київ. По закінченню підготовчих курсів вступив на перший курс МАУП на факультет «Комп'ютерні науки та інформаційні технології». Навчання не закінчив через відсутність грошей для сплати за навчання у зв'язку з чим був відрахований з ВНЗ.
Позивач вважає, що не може наразі повернутися до країни громадської належності у звязку з участю дядька в опозиційній політичній партії U.D.P.S.. Саме через цей факт зі слів позивача, відбувся його виїзд з країни громадської належності. Мпонго Лікомба Фістон також вважає, що у разі добровільного повернення на Батьківщину він може опинитися під арештом через колишню політичну активність дядька, посилаючись на те, що багато осіб з партії було заарештовано.
02.11.2017 р. позивач звернувся з заявою до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області про набуття статусу біженця або додаткового захисту в Україні.
10.11.2017 р. відділ соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області склав висновок про відмову в оформлені позивачу документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.90-98).
10.11.2017 р. відповідач на підставі висновку прийняв наказ №214 про відмову в оформлені позивачу документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.81).
10.11.2017 р. відповідач прийняв та направив на адресу позивача повідомлення № 5/1-341, яке прийняте на підставі наказу № 214 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.17-19).
Дане повідомлення обгрунтоване тим, що у викладеній позивачем історії міститься низка суттєвих розбіжностей, які позивач не зміг належним чином обгрунтувати, що вказує на зловживання з позивачем процедури набуття міжнародного захисту.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011року №3671-VI (зі змінами та доповненнями).
Відповідно до п.п.1, 13 ч.1 ст.1 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі, якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування об'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення даних спорів.
Згідно з ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вбачається, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
З матеріалів особової справи вбачається, що позивач причинами неможливості повернення до країни походження називає арешт свого дядька у зв'язку з чим позивач не може повернутися до країни громадської належності, пояснюючі тим, що вразі повернення представники прикордонної служби ДР Конго зможуть встановити його з дядьком зв'язок . Воодночас позивач зазначає, що діти позивача дядька через опозиційну діяльність в політичній партії U.D.P.S.. проживають у ДР Конго.
Відповідно до анкетування від 06.11.2017 р. позивач не зазнавав переслідування, дискримінації або фізичного насильства у зв'язку з національністю, віросповіданням або політичними переконанням.
Перевіркою ІКП підтверджується наявність політичної партії «U.D.P.S..» водночас, відсутня будь-яка інформація щодо арештів членів цієї партії та катувань її представників з боку діючого уряду. Тобто з відкритих інформаційних джерел неможливо підтвердити факти арештів, катувань або застосування фізичного або психологічного тиску на членів цієї партії під час мітингів, а тим більше переслідування та тиск на близьких родичів членів партії з боку правоохоронних структур країни громадської належності, жодних доказів зазначеного з боку позивача також надано не було.
З матеріалів особової справи позивача спостерігається, щзо позивач з 2015 року по 02.11.2017 р. (до моменту звернення) перебував у категорії нелегального мігранта на території нашої країни, за міжнародним захистом до органів міграційної служби не звертався.
Суд зазначає, що за матеріалами справи в позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою преслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань у відповідності до п.1 ч.1 ст. Закону.
Отримання особистої серйозної шкоди в країні походження позивачем не доведено, відповідно до ІКП, ситуація безпеки в ДР Конго наразі характеризується стабільності.
За матеріалами особової справи спостерігається, що єдиною причиною виїзду позивача на території нашої країни були пошуки кращого життя та бажання легалізуватись.
Суд робить висновок, що надані позивачем відомості дають можливість стверджувати, що до міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а саме звернення базується на необхідності легалізації на території нашої держави та вважається елементом зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.
Крім того на підставі п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання, якщо позивач з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином суд робить висновок, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області від 10.11.2017 р. №214 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ст.ст.2, 244-246 КАС України -
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.
2. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до Одеського апеляційного адміністративного суду.
3. Позивач- ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Головне управління Державна міграційна служба в Одеській області, адреса: 65045, м.Одеса, вул. Преображенська,44.
Суддя: О.Я. Бойко
.