Справа № 826/11778/17а Головуючий у 1-й інстанції - Смолій І.В.
Суддя-доповідач - Земляна Г.В.
20 лютого 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Ісаєнко Ю.А., Сорочко Є.О.
за участю секретаря Данилюк Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року
у справі №826/11778/17а
за адміністративним позовом ОСОБА_2
до відповідача Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві
про визнання протиправним та скасування рішення від 24.03.2017,
за участю представника відповідача Яцинік Ю.В.
18 вересня 2017 року, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні від 24.03.2017.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду, на підставі ст. 100 та п.9 ч.1 ст.155 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу через порушення норм процесуального права з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що про порушення свого права позивач дізнався 08.09.2017, з моменту отримання представником позивача оскаржуваного рішення, а тому звернувся до суду у межах встановленого процесуальним законом місячного строку.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.
Представник відповідача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.
Також представником відповідача було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що позивач попереджався, що посвідка на тимчасове проживання видається йому на період його роботи на відповідному підприємстві, а тому після звільнення позивача з місця роботи, вона підлягає скасуванню. Крім того зауважено, що як самого позивача так і його роботодавця листами 24.03.2017 та від 30.03.2017 ГУ ДМС України в м. Києві повідомило про прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні та надіслало копію зазначеного рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 315, ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без розгляду мотивував своє рішення тим, що позивач звернувся до суду поза межами строку та відсутністю поважних підстав для поновлення пропуску строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття оскаржуваної ухвали) суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з порушенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття оскаржуваної ухвали), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість встановлення строку звернення до адміністративного суду нормами інших законів України.
Буквальний аналіз змісту ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку про те, що зазначена норма встановлює можливість визначення іншими нормативно-правовими актами саме строку звернення до суду.
Так, процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
Сторонами не заперечується, що предметом даного спору є рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Пунктом 21 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків від 28.03.2012 № 251 передбачено, що іноземець та особа без громадянства протягом місяця з дня отримання копії рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки на тимчасове проживання має право на його оскарження шляхом звернення до ДМС або суду. Оскарження такого рішення зупиняє його виконання.
З аналізу наведеної правової норми слідує, що Порядком № 251 визначено строк звернення до суду для оскарження рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, що становить один місяць.
Натомість, момент відліку такого строку визначено ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття оскаржуваної ухвали), що обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, чинні положення Кодексу адміністративного судочинства України не пов'язують початок перебігу такого строку з обов'язковою наявністю у розпорядженні позивача оскаржуваного рішення.
Звертаючись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні від 24.03.2017 позивач послалася на ту обставину, що рішення відповідача є незаконним, порушує її права та інтереси.
Як вбачається з матеріалів справи, приймаюча сторона ТОВ "Скороход-Транс" запросила громадянина Грузії ОСОБА_2 в Україну на роботу на посаді юрисконсульта. Відповідно до подання зазначеного роботодавця позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання серії ТР169071 терміном дії до 08.12.2017.
При працевлаштуванні та видачі посвідки на тимчасове проживання, позивач попереджався, що посвідка на тимчасове проживання видається йому на період його роботи на відповідному підприємстві, а тому після звільнення позивача з місця роботи, вона підлягає скасуванню.
Позивач за відомостями адресно-довідкового підрозділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1(а.с. 61).
В подальшому на підставі листа Київського міського центру зайнятості про анулювання дозволу на застосування праці Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві 24.03.2017 прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні ОСОБА_2, у зв'язку з встановленням недостовірності даних.
Копію зазначеного рішення листом №1-21/вх2832-17 від 30.03.2017 було направлено приймаючій стороні ТОВ "Скороход-Транс" та до Подільського РДА в місті Києві для зняття іноземця з реєстрації місця проживання.
Крім того відповідно супровідного листа Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві №1-21/вх 2832-17 від 30.03.2017 з роз'ясненням про право оскаржити його у продовж місяця рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання направлено ОСОБА_2 (а.с. 23).
Проте з позовними вимогами про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 24.03.2017 про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_2 вперше звернувся до суду лише 18 вересня 2017 року, про що свідчить дата на позовній заяві позивача та вхідний штамп суду першої інстанції.
Водночас позивачем не було заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_2 обґрунтував тим, що представник позивача, адвокат ОСОБА_6 лише 08.09.2017 листом від Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві №8001.21.1-9464/80.2-17 отримав оскаржуване рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання позивача, а тому ним не було пропущено строк звернення до суду.
Такі доводи позивача колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції було встановлено, що матеріали справи містять належне підтвердження того, що відповідно до супровідного листа Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 30.03.2017 з роз'ясненням про право оскаржити його у продовж місяця рішення Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про скасування посвідки на тимчасове проживання направлено Сакаашвілі Давіду.
Крім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції було заслухано свідка - ОСОБА_7, - головного спеціаліста відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві.
Так відповідно до наданих ОСОБА_7 свідчень та пояснень було підтверджено факт надсилання позивачу 30.03.2017 оскаржуваного рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.
Також ОСОБА_7 було зазначено, що при видачі посвідки на тимчасове проживання, ОСОБА_2 попереджався, що зазначена посвідка відповідно до вимог чинного законодавства підлягає скасуванню у разі припинення ним трудових відносин та був повідомлений особисто про наявне рішення про скасування посвідки.
Ті обставини, що позивачу було відомо про наявність рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання підтверджуються наданими поясненнями позивача, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення від 02.09.2017 та винесенні постанови про накладення штрафу.
Крім того, відповідно до ч. з ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття оскаржуваної ухвали), якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.
Згідно зі ст. 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття оскаржуваної ухвали), особи, які беруть участь у справі та обґрунтовано вважають, що надання потрібних доказів стане згодом неможливим або ускладненим, мають право просити суд забезпечити ці докази. Забезпечення доказів може здійснюватися також за заявою заінтересованої особи до відкриття провадження у справі. Суд забезпечує докази допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових або речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Враховуючи викладене, не може визнаватись поважною обставиною відсутність у розпорядженні позивача оскаржуваного рішення, враховуючи те, що він достеменно знав про його існування.
Більш того, позивачем не надано будь-яких доказів які підтверджували факт того, що він звертався до відповідача щодо отримання копії оскаржуваного рішення у період з 24.03.2017 по 08.09.2017.
Так, у силу положень ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття оскаржуваної ухвали), порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» про порушення прав, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття оскаржуваної ухвали), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Зазначене повністю узгоджується з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну.
Зокрема, у п. 74 рішення у справі «Пономарьов проти України» Суд вказав, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
У п. 66-69 рішення у справі «Смірнова проти України» Європейський суд вказав, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність строків судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду. Викладеній у п. 57 рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.
Колегія суддів зазначає, що строк оскарження рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, встановлений у п. 21 Порядку №251, є виправданим, зважаючи на необхідність швидкого розгляду такої категорії справ.
Так, розглядаючи справу «Меньшакова проти України», Європейський суд не встановив порушення ст. 6 Конвенції щодо відмови національних судів поновити заявниці строк звернення до суду та зазначив таке: «Суд дійшов висновку, що рішення судів не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно».
Інші доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: Ю.А. Ісаєнко
Є.О. Сорочко
Повний текст постанови виготовлено 23 лютого 2018 року.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Сорочко Є.О.