20 лютого 2018 року справа № 333/4686/17(2-а/333/264/17)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю,
суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.11.2017 (суддя Фунжий О.А.)
у справі № 333/4686/17
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району
про визнання дій протиправними і зобов'язання виплатити грошову допомогу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району з позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача під час проведення у 2017 році виплати одноразової щорічної допомоги до 5 травня по ст.13 «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» та стягнути з відповідача на його користь одноразову щорічну допомогу до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком за 2017 рік з урахуванням раніше сплачених сум, а саме: 5035 грн. (п'ять тисяч тридцять п'ять гривень).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема, на отримання одноразової щорічної грошової допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, проте позивачу виплачено допомогу за 2017 рік у розмірі 1200 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2017 року № 233. Не погоджуючись з розміром виплаченої допомоги, в липні 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та доплату щорічної допомоги як ветерану війни, в задоволенні якої позивачу відмовлено.
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2017 року у задоволені позову відмовлено.
Постанову суду мотивовано тим, що з 1 січня 2015 року Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» припинені дії норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. Зазначені норми Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» у встановленому порядку такими, що не відповідають Конституції України, не визнані. Виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги у розмірі 1200,00 грн. у 2017 році здійснена відповідно до положень Бюджетного кодексу України та у розмірі, встановленому п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2017 року № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги повністю повторюють правове обґрунтування заявлених позовних вимог. Позивач наполягає, що відповідачем не враховано той факт, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року внесені Законом України від 28 грудня 2008 року зміни до ст.13 ч. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визнанні неконституційними, в зв'язку з чим діє попередня редакція зазначеного Закону відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесені змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За твердженням позивача, на час видання Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертв насильницьких переслідувань» від 05.04.2017 року № 223 діяла редакція Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у відповідності до якої: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені ст.12 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району позивачеві виплачена щорічна грошова разова допомога до 5 травня в 2017 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2017 № 223 в розмірі 1200 грн.
При цьому на звернення позивача відповідач повідомив, що сума щорічної грошової допомоги до п'ятого травня у 2017 році визначена чинним законодавством, а саме: постановою Кабінету Міністрів України № 223 від 05.04.2017 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Тому, здійснена позивачу виплата щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня як учаснику бойових у розмірі 1200,00 грн. є правомірною.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність дій відповідача з огляду на наступне.
Спірні правовідносини між сторонами врегульовані Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У відповідності до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008, встановлено виплату учасникам бойових дій щорічної до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ст.17 цього Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ, яким розділ VI Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно якого норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, оскільки Закон України № 79-VІІІ є таким, що прийнятий пізніше у часі, до спірних правовідносин підлягають застосуванню його положення, тому розмір щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни до 5 травня в 2017 році визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Тобто, стаття 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на час виникнення спірних правовідносин діє в редакції саме від 28 грудня 2014 року, а не в редакції від 28 грудня 2007 року, як помилково вважає позивач.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань (далі грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі районні органи соціального захисту населення).
Учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, сума виплат до 5 травня у 2017 році становить - 1200 гривень.
Вказані положення Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ неконституційними не визнавались, положення постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року №223 є також чинними.
Слід також зауважити, що у рішенні № 3-рп від 25.01.2012 Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Тому Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині 3 статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У своєму рішенні у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» Європейський суд з прав людини висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.
Отже, з огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що призначаючи та виплачуючи позивачу грошову допомогу у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 № 223, відповідач діяв на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством України, відтак, підстави для задоволення позову про визнання протиправними дій відповідача в частині недоплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня за 2017 рік та зобов'язання виплатити кошти відсутні.
Суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції з огляду на доводи апеляційної скарги відсутні, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 листопада 2017 року у справі № 333/4686/17(2-а/333/264/17) - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарженню не підлягає (крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України).
Головуючий суддя: І.Ю. Добродняк
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко