Олевський районний суд Житомирської області
Справа № 287/413/17-ц
21 лютого 2018 року м. Олевськ
Олевський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого-судді Волощука В.В.
секретаря Федорчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань Олевського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю майна набутого за час шлюбу подружжя та його поділ, -
31 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, про визнання 2-х кімнатної квартири НОМЕР_3, загальною площею 55.0 кв.м., у житловому будинку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та її поділ.
Вимоги мотивуються тим, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між подружжям в натурі.
Позивач ОСОБА_1, позов підтримав із підстав, які зазначені в його позовній заяві та надав до суду письмову заяву з проханням розглянути справу у його відсутності. Заявлені позовні вимоги підтримує повністю.
Відповідач ОСОБА_2, у судове засідання не з'явилася, надавши до суду заяву щодо розгляду справи у її відсутності. Заявлені до неї позовні вимоги визнає повністю.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, слідує, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши зібрані у справі та досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги доведені, обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, та відповідач ОСОБА_2, з 06.11.2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, (а.с.5,6).
Від спільного проживання у шлюбі, у сторін народилася дитина - дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, (а.с.5,6).
12.09.2017 року, шлюб між ОСОБА_1, та ОСОБА_4, розірвано. Після розірвання шлюбу відповідачу ОСОБА_4, у порядку ст.113 СК України відновлено її дошлюбне прізвище «ОСОБА_2» (рішення Олевського районного суду Житомирської області № 287/289/17-ц від 12.09.2017 року), (а.с.5,6).
За час спільного проживання у шлюбі сторони придбали у власність квартиру НОМЕР_3, загальною площею 55.0 кв.м., у житловому будинку АДРЕСА_1, власником якої на підставі інвестиційного договору від 14.09.2016 року, акту приймання-передачі квартири НОМЕР_3 від 14.09.2016 року та державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 1041886518244 від 23.09.2016 року, є відповідач ОСОБА_2, що також стверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 69411029 від 30.09.2016 року, (а.с.7,8).
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Приписами частини 1 ст.69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Зі змісту статті 71 СК України слідує, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11). Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності.
Поскільки під час розгляду справи судом встановлено, що сторонами, як подружжям, за час спільного проживання в зареєстрованому шлюбі (з 06.11.2015 року по 12.09.2017 року), за відплатною цивільно-правовою угодою - інвестиційним договором від 14.09.2016 року набуто у власність квартиру НОМЕР_3, загальною площею 55.0 кв.м., житловою площею 29.3 кв.м., у житловому будинку АДРЕСА_1, яка відповідно до ч.1 ст.60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя, і на яку сторони, як подружжя, мають рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном, тому суд вважає можливим позов задовольнити та визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю подружжя, а за позивачем та відповідачем визнати право власності на 1/2 її частину, кожному.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України крім того покладено обов'язок доказування і подання доказів сторонами. Із зазначеної статті слідує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно до статті 2 ЦПК України, слідує, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Із ст.13 ЦПК України слідує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Виходячи із цього принципу, суд не може за власною ініціативою збирати докази або робити інші процесуальні дії, направлені на збирання доказів, а лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На підставі наведеного та керуючись: ст.ст.8, 21, 41, 47, 55, 63, 129 Конституції України, ст.ст.60, 61, 69, 70, 71, 163 СК України, ст.ст.2, 4, 12-14, 18, 19, 76-81, 141, 211, 247, 259, 263-265, 272, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю майна набутого за час шлюбу подружжя та його поділ - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності подружжя на квартиру НОМЕР_3 (п'ятнадцять), загальною площею 55.0 кв.м., житловою площею 29.3 кв.м., у житловому будинку АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в порядку поділу майна подружжя, право власності на 1/2 частину квартири НОМЕР_3 (п'ятнадцять), загальною площею 55.0 кв.м., житловою площею 29.3 кв.м., у житловому будинку АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, в порядку поділу майна подружжя, право власності на 1/2 частину квартири НОМЕР_3 (п'ятнадцять), загальною площею 55.0 кв.м., житловою площею 29.3 кв.м., у житловому будинку АДРЕСА_1.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду Апеляційної інстанції через Олевський районний суд Житомирської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_4, ІПН: НОМЕР_1, місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_2.
Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт серії НОМЕР_5, ІПН: НОМЕР_2, місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_3.
Суддя: В. В. Волощук