Справа № 212/900/17-ц
2/212/125/18
16 лютого 2018 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Борис О.Н., за участі секретаря судового засідання Хазієвої Т.В., в порядку ст.247 ч.2 ЦПК України, без здійснення фіксування судового засідання технічними засобами, розглянувши цивільну справу № 212/900/17-ц; 2/212/59/18 у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області , за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл нерухомого майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, з участю представників сторін: позивача ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_4, -
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
15.02.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розподіл нерухомого майна подружжя, який уточнював в процесі розгляду справи (а.с.91-92) та просив суд визнати 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2, та ОСОБА_1, визнати за ним право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 59,63 кв.м., житловою площею 37,6 кв.м. та стягнути з ОСОБА_2 судові витрати у справі. В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначив, що з ОСОБА_2 з 27 вересня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який між ними було розірвано 05 березня 2014 року, Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області. В період шлюбу ОСОБА_2 набула у приватну власність, шляхом приватизації, 1/4 частину квартири АДРЕСА_1. Вважає, що зазначена частина квартири є спільною сумісною власністю їх з ОСОБА_2 колишнього подружжя, оскільки 16.05.2012 року виконкомом Жовтневої районної у місті ради було прийнято рішення № 244 про передачу у приватну власність ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 по 1/4 частині кожному на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартиру АДРЕСА_1. 25.05.2012 року було видано свідоцтво про право власності № 202 на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 12.06.2012 року було здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру. Рішення про приватизацію було прийнято 16.05.2012 року, свідоцтво про право власності було видане 25.05.2012 року та державна реєстрація права власності відбулась 12.06.2012 року тобто в період дії Закону України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 №2913-VI. Отже шляхом приватизації ОСОБА_2 перебуваючи з ним у шлюбі в період дії Закону України «Про внесення зміни до ст. 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 № 2913-VI набула у власність 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 і зазначене майно має статус спільного сумісного майна подружжя. Відповідачка вказане майно спільним сумісним майном подружжя не вважає, у зв'язку з чим він наразі змушений звертатись до суду задля захисту своїх прав на спільне сумісне майно та вважає, що відповідно до вищезазначеного має право на визнання за ним право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1.
19.07.2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 (а.с.48-49) та просила суд встановити факт окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з травня 2011 року по 05 березня 2014 року, визнати її особистою приватною власністю 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати у справі. Вказує на те, що 27 вересня 2002 року між нею, ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено шлюб. 05 березня 2014 року шлюб між ними розірвано. Не дивлячись на те, що шлюб офіційно розірвано тільки 05 березня 2014 року, фактичні шлюбні відносини між нею та відповідачем припинилися з травня 2011 року, що підтверджується копією акту від сусідів від 13 липня 2017 року, що додається. Сусідами в акті підтверджується, що з травня 2011 року вона з відповідачем разом не проживають, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають. Відповідач був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 25 травня 2004 року та знятий з реєстрації 25 листопада 2011 року. Нею разом з членами її сім'ї у 2012 році було здійснено приватизацію квартири АДРЕСА_1. Свідоцтвом НОМЕР_3 на право власності на житло від 25 травня 2012 року підтверджується, що власниками квартири АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності є ОСОБА_2 1/4 частка, ОСОБА_6 1/4 частка, ОСОБА_9 1/4 частка, ОСОБА_7 1/4 частка. Приватизація квартири була здійснена на підставі ордеру на вселення на осіб, що були зареєстровані за місцем проживання у спірній квартирі. Вважає, що майно, набуте внаслідок приватизації, може бути визнане особистою приватною власністю у разі його набуття (в т.ч. приватизації) одним з подружжя за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
20.09.2017 року представником позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокатом ОСОБА_3 було подано до суду заперечення на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1, позовні вимоги вважає незаконними та необґрунтованими, зазначаючи, що ОСОБА_2 08.07.2014 року звернулась до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу з позовною заявою до ОСОБА_1 про розподіл майна. Відповідно до позовної заяви підписаної власноруч ОСОБА_2, в редакції від 27.06.2014 року, остання, як на підставу своїх позовних вимог, особисто зазначала суду про те, що «Після розірвання шлюбу відповідач ще місяць продовжував жити в моїй квартирі. Через деякий час він з квартири без моєї згоди забрав холодильник, кондиціонер, набори італійського посуду, килим і пішов до іншої жінки». Таким чином, на його думку, ОСОБА_2 звертаючись із позовом до суду особисто надала інформацію, яка і відповідає дійсності про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до розірвання шлюбу, а саме до 05.03.2014 року мешкали разом. Вважає, що зазначені обставини були встановленні рішенням Жовтневого районного м. Кривого Рогу від 31.10.2016 року по цивільній справі № 212/7617/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна при розірванні шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя за період перебування у шлюбі. Отже, факт того, що вони з травня 2011 року не ведуть спільного господарства та не перебувають у фактичних шлюбних відносинах не відповідає дійсності та з огляду на зазначене просить суд у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом відмовити в повному обсязі за недоведеністю та безпідставністю.
19.01.2018 року представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокатом ОСОБА_4, було подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1, в обґрунтування якого зазначено, що ОСОБА_1, не проживав у спірній квартирі з травня 2011 року. З 25.11.2011 року знявся з державної реєстрації місця проживання. Письмової згоди на передачу в спільну сумісну або часткову власність в інших постійних мешканців спірної квартири не отримував. Актом сусідів від 13 липня 2017 року та показаннями свідків зі сторони ОСОБА_2 підтверджується, що з травня 2011 року і по теперішній час ОСОБА_1 фактично не проживає у квартирі АДРЕСА_1. З травня 2011 року і по теперішній час ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 не проживають, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають. Вказане є підтвердженням окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. За таких обставин 1/4 частка квартири АДРЕСА_1, набута позивачем внаслідок приватизації, у період окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин є особистою приватною власністю позивача.
Свідок сторони позивача ОСОБА_10 допитана у судовому засіданні пояснила, що з листопада 2010 року в неї розпочалися стосунки з рідним братом позивачки за первісним позовом ОСОБА_2 В момент її знайомства з сторонами, вони вели спільне господарство. У період часу з 2011 по 2013 роки ОСОБА_9 та ОСОБА_1 мешкали разом та вели спільне господарство, оскільки вони проводили час сім'ями спільно, приїжджали один до одного у гості, допомагали, засаджували городи, святкували дні народження. З ОСОБА_9 та ОСОБА_1 проживав разом менший син позивачки. У 2012-2013 р.р. сторони у справі разом робили ремонт в квартирі, у якій спільно мешкали. До них у гості ОСОБА_9 та ОСОБА_1 також приїздили разом, у тому числі і на святкування днів народжень, як у 2011 році, так і у 2012, 2013 роках. Вона підтримувала стосунки з матір'ю ОСОБА_9, яка сприймала ОСОБА_1 як чоловіка своєї дочки. У липні 2013 року мати ОСОБА_9 померла, у похованні усі приймали участь та були присутні, в тому числі і ОСОБА_1 У 2014 році вона потрапила до лікарні і чоловік їй сказав, що ОСОБА_9 та ОСОБА_1 припиняють шлюбні стосунки. Улітку з подружжям ОСОБА_9 та ОСОБА_1 вони бачилися щотижня, як у 2011 так і у 2012 роках. У період з 2011 по 2014 рік, у квартирі де разом мешкали ОСОБА_9 та ОСОБА_1, вона була приблизно п'ять разів.
Свідок сторони позивача ОСОБА_11 допитана у судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_9 та ОСОБА_1 знайома приблизно з 2001-2002 року, вони між собою є чоловіком та дружиною,спільно мешкали за адресою: АДРЕСА_1, номер квартири точно не пам'ятає. У період з 2011 по 2014 роки ОСОБА_1 та ОСОБА_9 мешкали разом. ОСОБА_1 у грудні 2012 року купував у її сина меблі, та їх відвозили за адресою АДРЕСА_1, про що їй відомо зі слів свого сина. У період з 2011 по 2014 року ОСОБА_1 мешкав та перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_9, оскільки їх постійно бачили разом. Будинок у якому вона мешкає, розташований навпроти будинку АДРЕСА_1. У квартирі, де мешкали сторони, вона була у 2012, 2013 та 2014 році, приходила до ОСОБА_1, квартира є чи двокімнатною чи трьохкімнатною, точно не пам'ятає. Скільки кімнат у квартирі їй невідомо, зі ОСОБА_1 спілкувався її син, який помер у липні 2013 року, у гості до позивача та відповідача не приходила, про їхній спільний відпочинок їй нічого невідомо.
Свідок сторони позивача ОСОБА_12 допитаний у судовому засіданні пояснив, що він спілкувався з подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_9 у період з 2011 по 2014 рік. Він надавав допомогу ОСОБА_1 при проведенні ремонтних робіт за адресою мешкання останнього з ОСОБА_9 по вул. Петроградській, приблизно у 2011-2012 році. У 2012-2013 році вже проводився ремонт сантехніки, опалення, балкону, кімнат у цій квартирі. В цей час ОСОБА_1 мешкав у цій квартирі. Під час того, як він зі ОСОБА_1 проводив ремонтні роботи за спірною адресою, ОСОБА_9 прибирала там, готувала обід. ОСОБА_1 та ОСОБА_9 проживали разом у квартирі, де проводився ремонт. ОСОБА_1 не повідомляв йому про час, коли розлучився зі своєю дружиною. В перший раз коли він був у них у квартирі, меблів у кімнаті не було, а вдруге, вже у кімнаті стояв м'який диван, крісло, стінка. Квартира у якій мешкали сторони трикімнатна. У квартирі сторони мешкали разом з дітьми. Про те, що сторони разом їздили на город, йому відомо, у них була дачна ділянка.
Свідок сторони позивача ОСОБА_13 допитаний у судовому засіданні пояснив, що раніше, сторони між собою були подружжям. У період 2011-2014 роки, він спілкувався зі сторонами у справі. Сторони мешкали по АДРЕСА_1, номер будинку та квартири не пам'ятає. Кілька разів він був у квартирі, в якій мешкали сторони, один раз у 2013 році, приходив до них у гості. Вдома тоді був лише ОСОБА_1, ОСОБА_9 знаходилась тоді на роботі. У спірній квартирі знаходились особисті речі ОСОБА_1 У 2012 році ОСОБА_1 здійснював ремонт у спірній квартирі. Приблизно у 2012 році ОСОБА_1 з ОСОБА_9 приходили до нього у гості. Йому відомо, що ОСОБА_1 з ОСОБА_9 припинили шлюбні відносини у 2014 році. Весною 2014 року, ОСОБА_1 особисто розповідав йому, що з ОСОБА_9 мають намір розлучатись. У період часу з 2011 по 2014 роки ОСОБА_1 завжди мешкав по вул. Петроградська разом з ОСОБА_9 Квартира по вул. Петроградській складалася з двох кімнат. Які саме меблі знаходились у квартирі, вказати не може. У квартирі по вул. Петроградській він був приблизно чотири рази. Сторони під час перебування у шлюбних відносинах знаходились між собою у гарних стосунках. На свята до них приїздив, про покупки йому нічого невідомо, про причину розірвання шлюбу не обізнаний.
Свідок сторони відповідача ОСОБА_14 допитаний у судовому засіданні пояснив, що він є братом ОСОБА_9 Йому відомо, що ОСОБА_9 та ОСОБА_1 зробили ремонт у 2008 році. Йому запам'ятались ці відомості, оскільки під час святкування 50-ти річчя сестри ОСОБА_9 13.02.2008 року, сторони саме і розповідали про зроблене у квартирі, а саме купівлі меблів, заміну вікон на нові дерев'яні, ремонт балкону, опалення, сантехніки. У квартирі у 2008 році знаходились два крісла, диван, стінка, нові дерев'яні вікна, засклений балкон. Після цього він у їх квартирі не бував. Він з ними зустрічався на земельній ділянці під час її обробки та засадження. З ОСОБА_9 він перестав спілкуватися у 2011 році, після смерті їх матері. З ОСОБА_10 він проживав з 2009 по 2014 рік, вона була його дружиною. Похованням матері займався він. ОСОБА_9 та ОСОБА_1 їздили на дачну ділянку до 2010 року, там він з ними і зустрічався, оскільки у ОСОБА_9 захворів син. А після смерті матері і він перестав їздити на дачну ділянку. У яких стосунках між собою перебували сторони він не дуже знає, але хорошими не назвав би їх. Про сімейне життя ОСОБА_1 та ОСОБА_9 у період з 2011 по 2014 рік йому нічого не відомо, оскільки припинив спілкування з сестрою у 2011 році.
Свідок сторони відповідача ОСОБА_15 допитана у судовому засіданні пояснила, що з травня 2010 року перебувала у цивільному шлюбі з сином ОСОБА_9, а тому проживала у одній квартирі з останньою та відповідачем у справі ОСОБА_1 за адресою, вул. Петроградська, 29/6 у м. Кривому Розі та мешкала з ним за вказаною адресою протягом чотирьох років. ОСОБА_1 мешкав разом з ними за цією адресою один рік, оскільки залишив цю квартиру у травні 2011 року, через протиправну поведінку. З того моменту, як ОСОБА_1 залишив квартиру у травні 2011 року, вона його більше не бачила та не чула про нього. Коли вона почала мешкати у спірній квартирі у ній вже був зроблений ремонт, нові меблі, та за час її проживання ніяких ремонтних робіт більше не проводилось. За час спільного мешкання ОСОБА_1 з ОСОБА_9 до них у гості друзі не приходили, лише інколи заходила племінниця ОСОБА_9 та сусідка. При вході у квартиру стоїть шафа та дзеркало, далі коричневі зі склом двері, потім розташована кімната. У кімнаті одразу стоять два крісла, журнальний стіл, стінка, диван, шафа та тумбочка з телевізором. В цій кімнаті вона мешкала з сином ОСОБА_9 ОСОБА_7. У спальній кімнаті, де жили сторони, знаходилася шафа - купе, велике двоспальне ліжко. У кімнаті де жив ОСОБА_9, син ОСОБА_9 знаходився комп'ютер та диван. Вікна у квартирі були звичайні - дерев'яні. Двері у квартирі були нові, дерев'яні, коричневого кольору. Один раз, коли ОСОБА_1 перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за допомогою молотку розбив плитку, то трохи з часом її замінили. Це були єдині ремонтні роботи, які проводились у спірній квартирі за час її мешкання у ній. Коли між сторонами шлюб було офіційно розірвано їй не відомо. З якого моменту між сторонами стало питання про розподіл майна у судовому порядку їй не відомо. Під час неприпустимої поведінки відповідача по відношенню до позивачки та її дітей, остання поліцію не викликала. Чому вона не зазначена у акті про фактично проживаючих осіб у спірній квартирі їй не відомо. На даний час вона не підтримує стосунки ні з ким з сім'ї ОСОБА_9 та з нею особисто, а також з ОСОБА_1
Свідок сторони відповідача ОСОБА_16 допитана у судовому засіданні пояснила, що вона є племінницею ОСОБА_2 та підтримує з нею гарні стосунки. У квартирі АДРЕСА_1 з 2002 року мешкала позивачка, троє її синів та ОСОБА_1 по 2010 рік. З 2010 по 2014 рік у цій квартирі ще мешкала цивільна дружина сина позивачки ОСОБА_7 - ОСОБА_15. З 2009 року син позивачки ОСОБА_6 вже не мешкав з ними. У 2008 році ОСОБА_2 запросила їх до себе на святкування свого ювілею. Вона приїхала до ОСОБА_2 на святкування зі своїми батьками. У цей день ОСОБА_2 з ОСОБА_1 показували гостям ремонт квартири. Вони засклили балкон, замінили старі дерев'яні вікна на нові, додали секції батарей, замінили двері, каналізаційну трубу, придбали нові меблі, а саме диван, два крісла, стінку. Вона часто приїжджала до ОСОБА_2, оскільки у 2010 році захворів її брат та вона постійно його навідувала. З 2008 року у квартирі ніяких змін по ремонту або меблів не змінювалось. У їхньої сім'ї була земельна ділянка, котру поділила між її батьком та ОСОБА_2 її бабуся. До 2010 року, її сім'я ще пересікалися з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на цій ділянці, а з часу як захворів син ОСОБА_2 та до 2011 року на їх частині земельної ділянки більше нікого не бачили. Вона 2-3 рази на місяць з 2010 року приїжджала до ОСОБА_2 відвідувати свого хворого брата, але речей ОСОБА_1 у спірній квартирі не бачила. Приблизно з травня або червня 2010 року сторони у справі припинили шлюбні відносини. ОСОБА_1 забрав свої речі та з того часу вона його більше не бачила. Особистих речей ОСОБА_1 за період 2011-2014 рік вона також у квартирі не бачила. Як їй відомо у 2010 році сторони шлюб розірвали, офіційного документу про розірвання шлюбу вона не бачила. З приводу придбання сторонами автомобілю їй нічого не відомо. ОСОБА_2 говорила їй про те, що між нею та ОСОБА_1 було судове врегулювання питання щодо розподілу майна. З приводу відсутності ОСОБА_1 вдома в той час як приїздила відвідувати брата вона у ОСОБА_2 не цікавилась. Відомості про особисте життя ОСОБА_2 з 2010 року їй не відомі, оскільки ОСОБА_2 їй не розповідала, а особисто свідком вона не була. Брата вона навідувала 3-4 разу на місяць та перебувала протягом однієї чи півтори годи у квартирі під час візиту.
Свідок сторони відповідача ОСОБА_17 допитана у судовому засіданні пояснила, що зі сторонами у справі вона знайома давно, оскільки почали мешкати за адресою: АДРЕСА_1 майже одночасно, з 1992 року. ОСОБА_2, ОСОБА_1 на той час мешкали окремо. Сторони уклали шлюб у 2002 році і ОСОБА_1 прийшов жити з цього часу до квартири ОСОБА_2 Вони мешкали у першому під їзді зазначеного будинку, а вона у другому. У травні 2011 року ОСОБА_1 припинив мешкати з ОСОБА_2 та виїхав з її квартири. Пізніше ОСОБА_2 розповіла їй, що у 2014 році вона зі ОСОБА_1 офіційно розлучилися. Вона часто приходила у гості до них, коли вони ще мешкали разом. До 2010 року ОСОБА_2 з ОСОБА_1 перебували у гарних відносинах між собою. У 2008-2009 році сторони їздили разом на відпочинок. До ювілею ОСОБА_2 у 2008 році зробили ремонт у квартирі, замінили вікна, двері, засклили балкон. У 2010 році між сторонами стосунки почали псуватись, оскільки ОСОБА_1 почав погано ставитися до сина ОСОБА_2, який хворів та пересувався за допомогою інвалідної коляски. Вона була свідком того, як у 2011 році ОСОБА_1 грузив речі до машини, а саме телевізор, невеликий холодильник, килим, речі у сумках, спитала чи не на дачу вони їдуть, на що останній їй повідомив, що виїжджає. З 2011 року вона ОСОБА_1 більше не бачила з ОСОБА_2 У спірній квартирі з 2010 по 2014 рік мешкав син ОСОБА_2 ОСОБА_7 з цивільною дружиною Дар'єю. З 2010 року сторони перестали разом ходити до магазину, кожний ходив окремо. Старі речі при ремонті викидали на смітник. З 2011 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 разом вона ніколи не бачила. З 2008 року у квартирі ніяких змін не відбувалось. Акт щодо фактичного проживання осіб у спірній квартирі їй приносила ОСОБА_2, вона його прочитала та поставила свій підпис. Де перебували інші особи, які також ставили свій підпис у акті, в той момент, вона не знає. Представника комунального підприємства в той момент не було. З приводу сплати коштів за комунальні послуги ОСОБА_2 їй не повідомляла. ОСОБА_2 не повідомляла їй чому офіційно розлучилися зі ОСОБА_1 лише у 2014 році. На її думку, ОСОБА_2 сподівалась, що вони зі ОСОБА_1 ще помиряться, тому до 2014 року офіційно не розлучались. Єдине свято, котре вони святкували разом, це ювілей ОСОБА_2 у 2008 році. У акті вона поставила свій підпис бо він відповідав дійсним обставинам. З ОСОБА_2 вони товаришують з 2000 року. Приблизно два рази на тиждень вони спілкуються. З приводу розподілу майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 остання їй нічого не повідомляла. Про своє особисте життя з 2011 по 2014 рік ОСОБА_2 їй не розповідала.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
27.07.2017 року представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокатом ОСОБА_4 подано клопотання про доручення документів до матеріалів справи (а.с. 82).
20.09.2017 року представником позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокатом ОСОБА_3 подано клопотання про долучення доказів (а.с.93), витребування доказів (а.с.137) та про допит свідків (а.с.138).
15.11.2017 та 13.12.2017 року представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокатом ОСОБА_4 подано клопотання про виклик свідків (а.с.157).
19.01.2018 року представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокатом ОСОБА_4 подано клопотання про сплив строку позовної давності.
У судове засідання призначене на 16.02.2018 року представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 направила письмову заяву, в якій просить справу розглянути у її відсутність, первісні позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити, у задоволені зустрічного позову просить відмовити у повному обсязі.
Представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_4 також звернулась до суду з заявою, в якій просить справу розглянути у її відсутність, проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечує, позовні вимоги ОСОБА_2 підтримує повністю та просить їх задовольнити.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 06.03.2017 року провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл нерухомого майна подружжя було відкрито.
Ухвалою від 06.05.2017 року справу прийнято до провадження судді Борис О.Н. та призначено до розгляду.
Ухвалою суду від 19.07.2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл нерухомого майна подружжя об'єднано в одне провадження з зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю (а.с.44-45).
Справа розглядається за відсутності сторін, тому у відповідності до ст. 247 ч. 2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Справа розглядається за правилами, що діють після набрання чинності ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року ( далі ЦПК України), що передбачено ч.1п.9 Розділу XIII Перехідні Положення ЦПК України.
IV. Фактичні обставини встановлені судом.
27 вересня 2002 року між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження 27 вересня 2002 року зроблено актовий запис за №688, що підтверджується копією свідоцтва про одруження (а.с.10).
05 березня 2014 року шлюб між сторонами розірвано Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що 05 березня 2014 року зроблено актовий запис №5, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.9).
Свідоцтвом НОМЕР_3 на право власності на житло від 25 травня 2012 року (а.с.51) підтверджується, що власниками квартири АДРЕСА_1, на праві спільної часткової власності є ОСОБА_2 1/4 частка, ОСОБА_6 1/4 частка, ОСОБА_9 1/4 частка, ОСОБА_7 1/4 частка, що також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав КП ДОР «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» (а.с.52). Приватизація квартири була здійснена на підставі ордеру на вселення на осіб, що були зареєстровані за місцем проживання у спірній квартирі.
Відповідно до копії акту від 13 липня 2017 року, з травня 2011 року і по теперішній час ОСОБА_1 фактично не проживає у квартирі АДРЕСА_1. З травня 2011 року і по теперішній час ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 не проживають, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають (а.с.55).
Вартість спірного майна, а саме квартири АДРЕСА_1 визначена на підставі звіту про оцінку майна № AG170711-003 від 18.07.2017 року у розмірі 210060,00 грн.(а.с.56-71).
Згідно відомостей з відділу місця проживання громадян виконавчого комітету Покровської районної у місті ради №12112 від 21.07.2017 року у спірній квартирі зареєстровані: 1) з 30.01.1990 року - ОСОБА_2, 1958 року народження, з 17.11.2000 року - ОСОБА_6, 1983 року народження, який є сином ОСОБА_2, 2) з 20.01.2015року ОСОБА_18, 2015 року народження (син ОСОБА_6, онук ОСОБА_2.), 3) з 28.05.2004року син ОСОБА_2 ОСОБА_7, 1986 року народження, 4) з 02.02.2007року ОСОБА_9, 1989 року народження, який є сином ОСОБА_2 (а.с.83).
ОСОБА_1 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 25 травня 2004 року та знятий з реєстрації 25 листопада 2011 року, що підтверджується відміткою в його паспорті (а.с. 4 зворотній бік) та довідкою про реєстрацію місця проживання відділу місця проживання громадян виконавчого комітету Покровської районної у місті ради №12113 від 21.07.2017 року (а.с. 86).
V. Оцінка суду.
Суд вважає необхідним у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, задовольнити у повному обсязі зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2
Відмовляючи у задоволені первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл нерухомого майна подружжя та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, суд виходить з наступного.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правовідносини, які пов'язані з розподілом майна подружжя, врегульовані Сімейним кодексом України (набрав чинності з 01.01.2004 року) далі СК, а також Цивільним кодексом України (набрав чинності з 01.01.2004 року) далі ЦК.
За положенням ч.ч. 1, 2 ст. 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Статтею 61 СК України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2913-VI) було встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
9 лютого 2011 року набрав чинності Закон № 2913-VI, яким ст. 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Законом України від 17 травня 2012 року №4766 - VI"Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка", який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України квартира набута на час шлюбу внаслідок приватизації є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину 5 ст. 61 СК виключено.
Відповідно ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Відповідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.
Правовідносини сторін по справі щодо спірної квартири виникли 12.06.2012 року, а тому регулюються нормами СК, за якими приватизована квартира є спільним майном подружжя та підлягає поділу.
Закон № 2913-VI не має зворотної дії в часі і не може бути застосований до спірних правовідносин.
Але, в свою чергу, згідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.
Ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477- IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини », передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої 17.17.1997 року з усіма її додатками та протоколами: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права», право власності є непорушеною норму у сучасних правових державах й її порушити не можна жодним чином, будь-якою фізичною чи юридичною особою, а отже, зазначена норма є гарантією непорушності права власності й попередження свавільного захоплення власності.
Вказане повною мірою узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах: «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003 року й «Федоренко проти України» від 01.06.2005 року.
Конституція України (ст.41), ст.316-319,321 ЦК України передбачають, що власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право приватної власності є непорушним. Оскільки право власності складається з таких його невід'ємних складових як право володіння, користування та розпорядження, то позбавлення особи хоча б одного з них ущемить права власника, які охороняються законом.
Згідно зі ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином у законі діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.
Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов'язком.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп..23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Суд прийшов до висновку, що спірна квартира приватизована позивачкою за зустрічним позовом у період окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припинення шлюбних відносин, що підтверджується наступним.
Так, актом від 13 липня 2017 року, що складений сусідами, який був досліджений у судовому засіданні та міститься в матеріалах справи.
Відповідно до вказаного акту, сусідами будинку, у якому знаходиться спірна квартира підтверджується факт того, що з травня 2011 року позивач та відповідач разом не проживають, спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають. ОСОБА_1 проживав у спірній квартирі з вересня 2002 року по квітень 2011 року.
Це також підтверджується дослідженими у судовому засіданні: копією паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_1, у якому міститься відмітка про те, що ОСОБА_1 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 з 25 травня 2004 року та знятий з реєстрації 25 листопада 2011 року; довідкою про реєстрацію місця проживання з відділу місця проживання громадян виконавчого комітету Покровської районної у місті ради №12113 від 21.07.2017року, у якій зазначено, що державна реєстрація місця проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 була з 25 травня 2004 року по 25 листопада 2011 року.
Підтвердженням того, що ОСОБА_1 знявся з реєстрації місця проживання за адресою спірної квартири 25.11.2011 року слугують також відомості його паспорту.
Підтвердженням того, що ОСОБА_1 проживав за іншою адресою у період приватизації ОСОБА_2 спірної квартири, слугують дані його паспорту, згідно з якими він зареєстрував місце проживання по АДРЕСА_2 з 15.03.2012 року.
Покази свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 суд приймає до уваги, оскільки вони знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та узгоджуються з іншими письмовими матеріалами справи.
Так, свідок ОСОБА_15, яка безпосередньо мешкала у спірній квартирі разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у період з 2010 по 2014 рік, зазначила, що останній залишив квартиру АДРЕСА_1 у 2011 році та більше мешкати до неї не повертався.
Свідок ОСОБА_16, у судовому засіданні зазначила, що з 2010 року, часто приїздила до квартири ОСОБА_2 відвідувати хворого сина останньої, який є її братом та приблизно з червня 2010 року ОСОБА_1 ніколи у спірній квартирі не бачила, а також у даній квартирі були відсутні особисті речі позивача за первісним позовом. ОСОБА_16 підтвердила факт проживання ОСОБА_15 разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у період з 2010 по 2014 рік у спірній квартирі.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні також підтвердила факт не проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі разом з ОСОБА_2 з 2011 року та також підтвердила факт проживання свідка ОСОБА_15 разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у період з 2010 по 2014 рік у спірній квартирі.
Отже, покази вищевказаних свідків суд вважає достовірними та обставини, що ними зазначені такими, що відповідають дійсним обставинам справи.
Суд критично ставиться до показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, з огляду на наступне.
Свідок ОСОБА_14 зазначив, що є рідним братом ОСОБА_2 Про сімейне життя ОСОБА_1 та ОСОБА_9 у період з 2011 по 2014 рік йому нічого не відомо, оскільки припинив спілкування з сестрою у 2011 році.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні вказала, що перебувала у шлюбних стосунках з рідним братом ОСОБА_2 - ОСОБА_14 з 2010 року та у період часу з 2011 по 2013 роки, вона, ОСОБА_14, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 часто бачилися, спілкувалися, разом їздили до дачної ділянки, проте як у своїх поясненнях під час допиту у якості свідка ОСОБА_14 зазначив, що з 2011 року з сестрою ОСОБА_2 ніякого спілкування не здійснював у зв'язку зі сваркою та з 2010 року, як захворів син останньої до дачної ділянки ніхто більш не їздив. Ці обставини також підтвердила свідок ОСОБА_16
Свідок ОСОБА_12 зазначив, що допомагав ОСОБА_1 здійснювати ремонт у спірній квартирі у період часу з 2011 - 2012 рік та з 2012 - 2013 рік, що спростовується показами свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 ОСОБА_17, які зазначили, що ремонт у спірній квартирі сторонами у справі був здійснений у 2008 році.
Свідок ОСОБА_13 зазначив, що у період часу з 2011-2014 рік сторони у справі мешкали разом, оскільки він приходив до них у гості, в квартирі знаходився як сам ОСОБА_1 так і його особисті речі, але вказав, що квартира по вул. Петроградській складалася з двох кімнат, які саме меблі знаходились у квартирі, вказати не зміг.
Свідок ОСОБА_11 пояснила, що у період з 2011 по 2014 роки ОСОБА_1 та ОСОБА_9 мешкали разом. ОСОБА_1 у грудні 2012 року купував у її сина меблі, та їх відвозили за адресою АДРЕСА_1, про що їй відомо зі слів її сина. У період з 2011 по 2014 року ОСОБА_1 мешкав та перебував у шлюбних відносинах з ОСОБА_9, оскільки їх постійно бачили разом. Зазначила, що приходила до ОСОБА_1 у спірну квартиру у 2011, 2012, 2013 роках, але точну кількість кімнат у квартирі вказати не може та зазначила, що з сторонами спілкувався її син, а не вона безпосередньо.
З тих підстав, що покази свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 мають певний ряд протиріч з показами свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 під час їх допиту у судовому засіданні, суд вважає недоцільним брати їх до уваги, як такі, що не відповідають дійсності та обставинам справи.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Позивачем за первісним позовом не надано належних доказів тому, що вони з ОСОБА_2 проживали разом у спірній квартирі та фактично підтримували шлюбі стосунки, вели сумісне господарство. Підтвердження щодо сплати комунальних послуг ним особисто, як за себе так і за інших співвласників спірної квартири ( довідки а.с.112-136) не несуть в собі підтвердження фактичного проживання у спірній квартирі.
Так, рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31.10.2016 року у справі №212/7617/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна при розірванні шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя за період перебування у шлюбі, на яке посилається представник позивача за первісним позовом з метою підтвердження перебування позивача та відповідача у шлюбних відносинах до офіційного розірвання шлюбу між ними, не може бути прийняте, як належний та допустимий доказ у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України, оскільки воно не містить відомостей про факт проживання чи не проживання однією сім'єю позивача з відповідачем тривалий час до офіційного розірвання шлюбу, тобто до 05.03.2014 року. Судом не досліджувався факт окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин або навпаки проживання разом до розірвання шлюбу.
Факти викладені у копії позовної заяви від ОСОБА_2, копій уточнених позовних заяв по цивільній справі №212/7617/14-ц, та заперечення проти зустрічного позову по справі №212/7617/14-ц, що надавалися представником позивача за первісним позовом з метою підтвердження перебування позивача та відповідача у шлюбних відносинах до офіційного розірвання шлюбу між ними, також не можуть бути прийняті, як належні та допустимі докази у розумінні ст.ст. 77-78 ЦПК України, оскільки не знайшли свого підтвердження та відображення у рішенні Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 31.10.2016 року у справі №212/7617/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна при розірванні шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя за період перебування у шлюбі.
Всебічне дослідження усіх обставин справи, письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо фактичного припинення шлюбних стосунків у 2011 році, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв'язку із чим квартира АДРЕСА_1 в порядку ст. 57 СК України може бути визнана особистою приватною власністю ОСОБА_2 У зв'язку із наведеним, підстави для задоволення первісного позову відсутні.
Клопотання представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про сплив строку позовної давності з підстав зазначених нею не підлягає задоволенню.
За ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Отже, позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 строк звернення до суду з вимогами про визнання 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя та визнання права власності на 1/8 частину спірної квартири не порушено.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись Конституцією України, ст.. 57 СК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України (у редакції ЗУ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3.10.2017 року № 2147-VIII), Перехідними положеннями ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл нерухомого майна подружжя - відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.
Встановити факт окремого проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин з травня 2011 року по 05 березня 2014 року.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 ? частку квартири АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_9, місце реєстрації: АДРЕСА_2, 50000; ІПН НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_4) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_10, місце реєстрації: АДРЕСА_3; ІПН НОМЕР_2, паспорт НОМЕР_5) судовий збір у розмірі 1280,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Суддя: О. Н. Борис
Повне рішення складено та підписано 26.02.2018 р.