Верховний
Суд
14 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 910/8322/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М;
представники сторін:
позивача - адвокат Іщенко В.В.
відповідача - не з'явився
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Укрнафта",
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний союз",
розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта",
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 12.10.2017
у складі колегії суддів: Буравльова С.І. (головуючого), Андрієнка В.В., Власова Ю.Л.
та на рішення Господарського суду міста Києва
від 20.07.2017
у складі судді Привалова А.І.
у справі № 910/8322/17
за позовом публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний союз"
про визнання недійсною заяви про зарахування вимог
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" про визнання недійсною заяви № 20/04/17 від 20.04.2017 про зарахування вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 порушено провадження у справі № 910/8322/17.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі № 910/8322/17 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Вказане рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зарахування являє собою спосіб припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо. Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Суд першої інстанції зазначив, що також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого (меншого) зобов'язання. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин (правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.06.2015 р. у справі № 914/2492/14).
Не погоджуючись із вказаним рішенням, публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало апеляційну скаргу, у якій просило оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2017 у справі № 910/8322/17 - без змін.
У вказаній постанові суд апеляційної інстанції погодився з висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції.
Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі №910/8322/17, публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2018 у справі №910/8322/17 визначено колегію суддів у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 у справі № 910/8322/17.
Вказана скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували приписи статей 601, 602 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України.
Представник скаржника - Іщенко В.В. в судовому засіданні 14.02.2018 підтримала касаційну скаргу з підстав викладених в ній.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено наступне.
26.04.2017 позивач отримав від відповідача заяву № 20/04/17 від 20.04.2017 про зарахування. У заяві зазначено, що Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" має зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" по сплаті грошових коштів на загальну суму 84192,89 грн, що знаходить своє підтвердження у постанові Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 та постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 910/8315/16. У свою чергу, у відповідача існує зобов'язання перед позивачем по сплаті 10735,62 грн судового збору за розгляд касаційної скарги, що також підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 910/8315/16.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 рішення Господарського суду м. Києва від 21.06.2016 у справі № 910/8315/16 скасовано та прийнято нове рішення. Зокрема, у абзаці 3 пункту 2 резолютивної частини цієї постанови вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укpнaфта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" 3% річних у розмірі 84192,89 грн та індекс інфляції у розмірі 595712,46 грн.
Постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/8315/16 частково скасовано. При цьому, в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 3% річних у розмірі 84192,89 грн постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 залишена без змін.
Вищим господарським судом України постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-інноваційний Союз" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 10735,62 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.
Місцевим господарським судом на виконання постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 910/8315/16 видано відповідний судовий наказ, а головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві 19.04.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 53796325.
Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що предметом спірної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і є суми, стягнуті зі сторін згідно вищезазначеної постанови Вищого господарського суду України.
Суди попередніх інстанцій розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог правильно застосували до спірних правовідносин норми чинного законодавства.
Згідно з частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Згідно з частинами 1, 2, 4, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з частинами 2,3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Стаття 602 Цивільного кодексу України містить перелік вимог, зарахування яких не допускається: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Оспорювана заява № 20/04/17 від 20.04.2017 про зарахування є одностороннім правочином, оскільки підпадає під визначення, викладене у статті 202 Цивільного кодексу України.
Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що у даному випадку, відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016 у справі № 910/8315/16 у сторін спору виникли зустрічні однорідні зобов'язання, оскільки вони є грошовими, де позивач виступає кредитором відповідача на суму 10735,62 грн та одночасно боржником відповідача на суму 84192,89 грн. До того ж, строк виконання цих зобов'язань, тобто сплати заборгованості за судовим рішенням, настав.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову.
Згідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів Касаційного господарського суду не приймає до уваги доводи скаржника про неправильність проведення зарахування які мотивовані наявністю між сторонами спору щодо виконання зобов'язань, з огляду на те, що зустрічні однорідні зобов'язання між сторонами виникли на підставі постанови Вищого господарського суду України від 23.03.2017 у справі № 910/8315/16 згідно якої позивач виступає кредитором відповідача на суму 10735,62 грн та одночасно боржником відповідача на суму 84192,89 грн.
Оскільки вказані зобов'язання встановлені судовим рішенням, то вони є безспірними і не можуть вважатися спірними.
З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи скаржника про порушення норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішень не знайшли свого підтвердження. Судом апеляційної інстанції повно досліджено матеріали справи, дана вірна оцінка обставинам справи та вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та на рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/8322/17 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 у справі №910/8322/17 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.В. Білоус
Судді С.В. Жуков
Н.Г. Ткаченко