Справа № 461/567/18
22 лютого 2018 року м. Львів
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 за участі секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 розглянувши скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність прокурора Львівської області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова зі скаргою на бездіяльність прокурора Львівської області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України та зобов'язання до вчинення дій, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність прокурора Львівської області щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення зач. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України та зобов'язати внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за його заявою від 21.01.2018 про кримінальне правопорушення зач. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України вчинене суддею Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_5 , прокурором Куцалабою (ініціали не зазначає) та працівниками Львівської митниці.
В обгрунтування скарги зіслався на те, що 21.01.2018 ним було подано прокурору Львівської області заяву про вчинення кримінального правопорушення суддею Галицького районного суду м.Львова - ОСОБА_5 , прокурором Куцалабою та працівниками Львівської митниці за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України. Однак відповідно до вимог ст. 214 КПК України такі внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань не були.
Так, скаржник вважає, що «колегіальний орган» у складі судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_5 , прокурора Куцалабой та невідомих йому, скаржнику працівників митниці скоїв злочин, передбачений ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України, а саме службове підроблення, винесення завідомо неправдивого офіційного документу.
В судове засідання скаржник ОСОБА_4 не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду скарги за допомогою телефонограми, повідомленням на електронну адресу скаржника.
Прокурор Львівської області ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечив та пояснив, що відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_4 від 23.01.2018 дійсно не вносились з тих підстав, що в цій заяві були відсутні об'єктивні дані, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України. Про, що заявнику надано письмову відповідь. Крім того зазначив, що факти, викладені у зверненні ОСОБА_4 , уже були предметом дослідження у кримінальному провадженні №42014140000000150 від 12.08.2014 за його заявою про вчинення працівниками митного поста «Краковець» Львівської митниці службової недбалості та зловживання службовим становищем, що призвело до незаконного вилучення автомобіля марки «Рено Меган», яке мало місце під час в'їзду на територію України 05.12,2013, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.1 ст.367 КК України.
За результатами проведення досудового розслідування слідчим слідчого відділу прокуратури області прийнято рішення про закриття даного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
На даний час, вказане рішення в порядку ст.ст. 303, 307 КПК України до суду ОСОБА_4 не оскаржувалось.
Вважає скаргу безпідставною та в її задоволенні просив відмовити.
Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали скарги, з'ясувавши обставини справи, вважаю, що скарга ОСОБА_4 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 23.01.2018 звернувся до прокурора Львівської області ОСОБА_7 із заявою про вчинення кримінального правопорушення суддею Галицького районного суду м. Львова - ОСОБА_5 , прокурором Куцалабою та працівниками Львівської митниці за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України.
З листа прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях ОСОБА_3 від 09.02.2018 №17/7-6455-15, скерованого скаржнику ОСОБА_4 , встановлено, що підстав для внесення зазначених відомостей до ЄРДР не встановлено, оскільки, обставини чи відомості, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення суддею Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_5 , службовими особами прокуратури Львівської області, і які підлягають внесенню до ЄРДР, в ньому не встановлено.
Крім того листом прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях ОСОБА_8 від 23.08.2017 №17/7 6455-15 скаржника ОСОБА_4 поінформовано, що факти, викладені у його зверненні уже були предметом дослідження у кримінальному провадженні №42014140000000150 від 12.08.2014 за його заявою про вчинення працівниками митного поста «Краковець» Львівської митниці службової недбалості та зловживання службовим становищем, що призвело до незаконного вилучення автомобіля ОСОБА_4 марки «Рено Меган», яке мало місце під час в'їзду на територію України 05.12,2013, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.1 ст.367 КК України.
За результатами проведення досудового розслідування слідчим слідчого відділу прокуратури області прийнято рішення про закриття даного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Даних про те, що вказане рішення в порядку ст.ст. 303, 307 КПК України оскаржувалось ОСОБА_4 немає.
Відповідно до приписів ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Згідно з приписами ч.5 ст. 214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про:
1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
2) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;
3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення;
4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела;
5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
6) прізвище, ім'я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування;
7) інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань.
Системний аналіз норм чинного кримінального процесуального законодавства дає підстави вважати про те, що підставою для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань можуть слугувати не будь-які заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а лише ті, у яких зазначені фактичні обставини, що можуть свідчити про вчинення саме кримінального правопорушення та які вказують на наявність ознак злочину.
Такий висновок слугує гарантією кожній особі від необгрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
У висновку Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов'язане зі здійсненням ними судочинства, від 01 липня 2013 року зазначено, що положеннями ч.2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддіву будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24 червня 1999 р. №6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20 березня 2002 р. №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 1 грудня 2004 р. №19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 1 грудня 2004 р. №20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 р. №8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 р. №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), від 3 червня 2013 р. №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р., ратифікованій Верховною Радою України 17 липня 1997 р., та в низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 р. та 40/146 від 13 грудня 1985 р. Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 р. Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р., Рекомендації № (94) 12 Комітетів міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 р. та інших.
Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 р. №19-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що «недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом». Відповідно до положення ч.1 ст. 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов'язків не обмежується визначеною у ч. 3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Разом з тим відповідно до положення ч. 1 цієї статті Конституції України недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов'язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України.
Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Згідно з положенням ч.2 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Це стосується і визначеного ст. 55 Конституції України права на судовий захист. Зниження рівня гарантій незалежності суддів опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист (п.п. 1.2, 1.3, 4.2, 4.3). Аналогічні роз'яснення змісту гарантій незалежності й недоторканності суддів надано у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Втручанням у діяльність судових органів слід розуміти вплив на суддю у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи у зв'язку з її розглядом тощо) з боку будь-якої особи з метою схилити його до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій або ухвалення певного судового рішення. При цьому не має значення, за допомогою яких засобів, на якій стадії процесу та в діяльність суду якої інстанції здійснюється втручання.
Судді, незважаючи на гарантії недоторканності і статусу незалежності при здійсненні правосуддя, у випадку вчинення конкретних дій, які у чинному КК визнаються злочинами, притягуються до відповідальності й несуть передбачене законом покарання.
В п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на зверненні до Європейського суду з прав людини.
У Висновку № 3 (2002) згаданої Консультативної ради щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.
Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки).
Враховуючи вищезазначені обставини та норми законодавства вважаю, що наведені ОСОБА_4 у своїй заяві від 23.01.2018 факти не містять обставин, які можуть свідчити про скоєння суддею Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_5 та вказаного ним працівника прокуратури кримінального правопорушення, передбаченного ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України, а викликані його незгодою з прийнятим суддею рішенням.
Щодо кримінально протиправних дій працівників митниці та такі були предметом дослідження у кримінальному провадженні №42014140000000150 від 12.08.2014, котре закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
З огляду на викладене вважаю, що у задоволенні скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 303, 306, 307 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність прокурора Львівської області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367 КК України та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Ухвала є остаточною і оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1