Справа № 181/1009/17
Провадження № 2/181/6/18
"20" лютого 2018 р. смт. Межова
Межівський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Юр'єва О.Ю.,
за участі секретаря судового засідання Паньковській М.А.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Межова Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з будинку та зняття з реєстрації,
за участю позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
10 листопада 2017 року до Межівського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про виселення з будинку та зняття з реєстрації.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що будинок АДРЕСА_1 є його приватною власністю, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 28 вересня 2017 року зареєстрованого в реєстрі за № 1165, виданого приватним нотаріусом Межівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_3 В цьому будинку зареєстрований та проживає його син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. За період проживання з ним, ОСОБА_4 ніде не працює, комунальні платежі не сплачує, в веденні домашнього господарства йому не допомагає, постійно його ображає та застосовує фізичний вплив. Він інвалід 3 групи загального захворювання, проживати спільно з сином він не має змоги та терпіти знущання з його боку адже це завдає шкоди його здоров'ю та створює загрозу його життю. Він неодноразово звертався до дільничного інспектора поліції за фактом нанесення йому сином ОСОБА_2 тілесних ушкоджень. Неодноразово усно вимагав звільнити приміщення, на його вимоги ОСОБА_2 не зважає, займає приміщення самоправно. Добровільно звільняти приміщення відповідач не бажає, у зв'язку з чим він змушений звернутися до суду, оскільки своїми діями відповідач створює йому перешкоди в користуванні будинком, не бажає звільнити будинок на його вимогу.
Позивач просить суд виселити та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1.
Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року було відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд на 05 грудня 2017 року.
05 грудня 2017 року судовий розгляд було відкладено до 13 грудня 2017 року на підставі клопотання відповідача, ОСОБА_2, про надання йому додаткового строку для підготовки захисту своїх прав та інтересів в суді.
13 грудня 2017 року судовий розгляд справи відкладено до 09 січня 2018 року на підставі клопотання позивача про витребування копії матеріалів по кримінальному провадженню внесеному в ЄРДА за №12017040480000271.
Відповідно п. 9 ч. 1 розділу XIII (Перехідні положення) ЦПК України в редакції, яка чинна станом на 15.12.2017 року (надалі ЦПК України), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Оскільки провадження по даній справі було відкрито до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону №2147-VIII, розгляд справи повинен відбуватися у відповідності до правил, які почали діяти з початком роботи Верховного суду, тобто з 15 грудня 2017 року, передбачених новим ЦПК України у редакції Закону №2147-VIII.
Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року було ухвалено подальший розгляд справи продовжити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судовий розгляд справи відкладено до 17 січня 2018 року у зв'язку із неявкою сторін.
17 січня 2018 року судовий розгляд справи відкладено до 01 лютого 2018 року у зв'язку з необхідністю виклику свідків.
Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2018 року ухвалено здійснити привід належно викликаних свідків, які без поважних причин не з'явилися в судове засідання та не повідомили про причини неявки. Судовий розгляд справи відкладено до 13 лютого 2018 року.
13 лютого 2018 року судовий розгляд справи відкладено до 20 лютого 2018 року на підставі клопотання відповідача.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, додатково пояснив, що зараз проживає разом з іншим сином, ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_2. Він звертався до поліції стосовно того, що син, ОСОБА_2 перебуває у нього вдома. Вже четвертий рік він змушений жити у різних людей, оскільки відповідач, ОСОБА_2, постійно наносить йому побої. Все це почалось, коли у 2014 році відповідач вийшов із СІЗО і почав пити. До відповідальності він ОСОБА_2 не притягував оскільки завжди пробачав його. 08.06.2017 року, коли він був вдома прийшов відповідач та почав його словесно ображати та бити. Він викликав поліцію. 09.06.2017 року він вже викликав медичну допомогу, після огляду працівники швидкої допомоги також викликали поліцію. З того числа він живе у ОСОБА_6. Будинок був замкнений, однак ОСОБА_2 замок зламав, та він знову змінив замок, а ключа у відповідача не має.
Відповідач, ОСОБА_2 надав суду письмові заперечення, в яких зазначає, що згідно рішення ради опіки та піклування при районній державній адміністрації від 28.08.1992 року його опікуном було призначено бабусю ОСОБА_7, яка в 13 років прописала його за адресою АДРЕСА_1. Що стосовно обвинувачень зазначених у позовній заяві вважає їх безпідставними та стосовно факту фізичного впливу пояснити нічого не може адже з 02.03.2017 року проживає за адресою вул. Левадна (Петровського), 1, зі співмешканкою ОСОБА_8
У судовому засіданні відповідач надав пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях та додатково пояснив, що 08.06.2017 року приїхав до батька, привіз йому їжу. Батько сидів п'яний, він його не чіпав, поїхав до себе додому. Наступного дня він знову поїхав до батька, але останнього не було вдома, а згодом батько приїхав з поліцією і казав що він нібито його побив. З 02.03.2017 року проживає в іншому місці, оскільки батько його виганяє. Ключа від будинку у нього немає, однак раз у неділю навідується у двір. У будинку знаходяться його речі, якими він не має змоги користуватися.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
За правилами статей 2,12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є рідними батьком та сином відповідно.
У судовому засіданні встановлено, що згідно копії рішення ради опіки та піклування при районній державній адміністрації від 28.08.1992 року, було задоволено прохання ОСОБА_7 та призначено її опікуном над неповнолітнім онуком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно довідки адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 29 грудня 1998 року, коли власником будинку була його бабуся та опікун ОСОБА_7
Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1165 від 28 вересня 2017 року та копії витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №49274916 від 28 вересня 2017 року, ОСОБА_1 є спадкоємцем зазначеного у заповіті майна померлої 16 грудня 2007 року, ОСОБА_7, а саме ? частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Вказана ? частка житлового будинку належала спадкодавцеві на праві власності на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого Межівською селищною радою Межівського району Дніпропетровської області 27 грудня 1993 року, згідно рішення Ґ№63 від 28 червня 1993 року. Право власності на вказану ? частку житлового будинку зареєстровано в Межівському районному бюро технічної інвентаризації 27 грудня 1993 року, про що внесений запис №88 в реєстрову книгу за №18.
Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 оформив свої права на спадкове майно, а саме на ? частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, лише 28 вересня 2017 року.
У судовому засіданні досліджені витребувані від Межівського ВП Синельниківського ВП ГУНП в Дніпропетровській області копії матеріалів по кримінальному провадженню внесеному в ЄРДР за №12017040480000271 з яких вбачається, що 09 червня 2017 року до чергової частини Межівського ВП Синельниківського ВП ГУНП Дніпропетровської області по телефону повідомив черговий фельдшер КЗ «Межівська ЦРЛ» ДОР про те, що до них з тілесними ушкодженнями за медичною допомогою звернувся ОСОБА_1, які він отримав 08 червня 2017 року. З протоколу допиту потерпілого вбачається, що тілесні ушкодження йому наніс ОСОБА_2 Також в матеріалах зазначеного кримінального провадження міститься заява від ОСОБА_1 в якій він просить закрити кримінальне провадження №12017040480000271 від 09.06.2017 року, так як претензій до ОСОБА_2 не має і мати не буде.
31.08.2017 року слідчим СВ старшим лейтенантом поліції ОСОБА_9 кримінальне провадження №12017040480000271 закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, а саме у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Дана постанова ніким не оскаржувалася та набула законної сили.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 по суті заданих питань під присягою суду пояснив, що проживає за адресою АДРЕСА_2. Проживає за вказаною адресою з серпня 2015 року, як прийшов з армії. До цього часу сварок між позивачем та відповідачем не бачив. На початку червня 2017 року ввечері до його будинку прийшов позивач ОСОБА_1 побитий та в одній рубашці і сказав, що його побив син, ОСОБА_2 Позивач залишився у нього на ніч. Поліцію не викликали. ОСОБА_1 за своєю адресою не проживає з початку червня 2017 року, а проживає разом з ними. Відповідач також не проживає за місцем реєстрації.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 по суті заданих питань під присягою суду пояснила, що зі слів позивача - саме влітку 2017 року, ОСОБА_1 прийшов до неї в одній футболці. Вони дали йому одяг, він був побитий і говорив, що його побив син ОСОБА_11. Особисто вона цього не бачила.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 по суті заданих питань під присягою суду пояснив, що у червні 2017 року ОСОБА_1 прийшов до них оголений і розповів, що його побив син ОСОБА_13. Йому дали одягнутися. Особисто він не бачив як і хто його побив.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 по суті заданих питань під присягою суду пояснила, що вона є дружиною меншого сина позивача, ОСОБА_14. Не спілкуються між собою вже півтора роки. Позивач і відповідач мають погані стосунки близько 5 років. Восени 2016 року ОСОБА_1 прийшов побитий і жив півроку у них. Через декілька місяців знову прийшов весною, якого року не пам'ятає. Викликали міліцію, але рішення не було прийнято через те, що позивач та відповідач примирилися.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 по суті заданих питань під присягою суду пояснила, що навесні 2017 року садили город за адресою АДРЕСА_1. З 2017 року вона є співмешканкою ОСОБА_2 З березня 2017 року проживають разом з відповідачем та донькою за адресою: АДРЕСА_3, оскільки позивач був проти того, щоб вони проживали разом з ним. Вона з відповідачем не їздила він сам навідував батька. При ній між ними конфліктів не було. Про конфлікт влітку 2017 року стало відомо зі слів ОСОБА_2.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 по суті заданих питань під присягою суду пояснила, що проживає по АДРЕСА_4, з 2002 року. З ОСОБА_2 вона має дружні стосунки, він проживає зі співмешканкою ОСОБА_8. В літку 2017 року була вдома у позивача та відповідача, на АДРЕСА_2. ОСОБА_2 вів домогосподарство. Ніколи не бачила, щоб син ображав батька.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 по суті заданих питань під присягою суду пояснила, що в середині літа 2017 року, точної дати не пам'ятає, 2 рази полола город за адресою проживання відповідача.
Таким чином, поясненнями сторін по справі та показаннями свідків у судовому засіданні встановлено, що з 02 березня 2017 року відповідач ОСОБА_2 за місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 фактично не проживає. Однак суд бере до уваги, посилання відповідача на те, що позивач перешкоджав йому користуватися жилим приміщенням, саме у зв'язку з чим він був вимушений тимчасово, переїхати за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_3.
Разом з тим, суд критично відноситься до досліджених у судовому засіданні рахунків за газ та послуги з газопостачання за січень 2017 року, травень 2017 року та червень 2017 року, як на підтвердження сплати ОСОБА_2 комунальних платежів адже представлені суду рахунки є лише інформацією для споживача про об'єм спожитого газу та нараховану суму до сплати у конкретному місяці, але ніяк не є підтвердженням про саму сплату. Крім того вказані докази фактично не містять інформації щодо предмету спору - виселення з будинку відповідача з підстав визначених у позові, а саме ст.116 ЖК України.
Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються протии їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Положеннями ст. 150 ЖК Української РСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Таким чином, даючи оцінку наведеним доказам у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про виселення відповідача на підставі ст. 116 ЖК України задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження систематичного порушення правил співжиття з боку ОСОБА_2, що робить неможливим для позивача проживання з ним в одному будинку та вжиття відповідних заходів попередження чи громадського впливу, які не дали б позитивних результатів в силу вимог ч. 1 ст. 116 ЖК.
Більш того у судовому засіданні встановлено, як вказано вище, що відповідач не проживає у місці реєстрації: АДРЕСА_1 з березня 2017 року через конфлікт з батьком. При цьому, будучи членом сім'ї власника - позивача ОСОБА_1, - відповідач фактично був усунений від можливості проживання за адресою реєстрації через заміну замків від будинку позивачем, що було підтверджено сторонами у судовому засіданні.
Вказані обставини свідчать про поважність причин не проживання відповідача за адресою місця реєстрації та у зв'язку з цим не можуть бути підставами для зняття з реєстрації та виселення. Позивач також проживає за іншою адресою, а саме АДРЕСА_2, таким чином у будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 ніхто не мешкає.
Посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 систематично наносить йому побої, як на єдину підставу для виселення, суд не приймає до уваги, так як в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження даного факту, а саме: постанови про адміністративне правопорушення або ж вирок суду. Показання свідків, допитаних у судовому засіданні, також прямо не вказують на факт побиття відповідачем позивача, адже вони лише ґрунтуються на словах позивача про вказані події. В свою чергу, матеріали кримінального провадження №12017040480000271 за фактом побиття ОСОБА_2 ОСОБА_1, досліджені у судовому засіданні, яке було закрите у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення містять заяву позивача в якій він зазначає, що претензій до відповідача не має і мати не буде.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача безпідставні, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 116, 150, 157, ЖК Української РСР,ст.ст.316, 317,383 ЦП України, ст. 2, 4, 81, 96, 128, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з будинку та зняття з реєстрації - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Межівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 22 лютого 2018 року.
Суддя: О. Ю. Юр'єв