Іменем України
20 лютого 2018 року
Київ
справа №810/700/17
адміністративне провадження №К/9901/1561/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод «Точмаш» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2017 року (суддя - Панченко Н.Д.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (судді: Губська Л.В., Ісаєнко Ю.А., Твердохліб В.А.) у справі №810/700/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Завод «Точмаш» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Публічне акціонерне товариство «Завод «Точмаш» (далі - позивач, ПАТ «Завод «Точмаш») звернулось до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000821200 та №0000831200 від 20 вересня 2016 року.
В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Завод «Точмаш» вказало на протиправність дій контролюючого органу щодо нарахування штрафу, оскільки сплата грошових зобов'язань здійснювалась ним у порядку та строки, що були визначені ухвалою суду про розстрочення сплати податкового боргу.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції виходили з того, що розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, оскільки обсяг податкового обов'язку, а також відповідальність за його невиконання визначається виключно нормами податкового законодавства, у тому числі пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, факт дотримання при цьому строків сплати, встановлених у судовому рішенні, не впливає на порушення строків сплати узгоджених грошових зобов'язань, визначених Податковим кодексом України, і не може нівелювати правове значення останніх.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ «Завод «Точмаш».
У доводах касаційної скарги ПАТ «Завод «Точмаш» посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та невідповідність висновків судів обставинам справи, зважаючи на проведення камеральної перевірки позивача, за результатами якої прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, всупереч забороні на проведення органами Державної фіскальної служби перевірок суб'єктів господарювання у 2015-2017 роках за попередні періоди, встановленій статтею другого Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 3 листопада 2016 року №1728-VIII, що свідчить про протиправність такої перевірки та відсутність її правових наслідків.
Контролюючий орган подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги, з огляду на наявність у діях позивача протиправного діяння, що призвело до неналежного виконання вимог податкового законодавства.
Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що уповноваженими особами контролюючого органу проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгодженого грошового зобов'язання з орендної плати за землю за 2013-2016 роки, про що складено акт №52/19277566/1032/1201 від 6 вересня 2016 року, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що полягає у несвоєчасній сплаті узгоджених податкових зобов'язань з орендної плати за землю.
За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2016 року №0000831200, яким на підставі статті 126 Податкового кодексу України до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 20% у сумі 1 120,97 грн та №0000821200, яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 20% у сумі 51 478,67 грн.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Судом першої і апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем до контролюючого органу були подані податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності): за 2013 рік, у якій позивач визначив розмір податку, що підлягає сплаті щомісяця, у розмірі 16 532,51 грн; за 2014 рік, у якій позивач визначив розмір податку, що підлягає сплаті щомісяця, у розмірі 16 532,51 грн; за 2015 рік, у якій позивач визначив розмір податку, що підлягає сплаті щомісяця, у розмірі 20 649,11 грн; за 2016 рік, у якій позивач визначив розмір податку, що підлягає сплаті щомісяця, у розмірі 29 590,17 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року у справі №810/4422/15 задоволений адміністративний позов контролюючого органу до ПАТ «Завод «Точмаш», внаслідок чого стягнено з позивача до Державного бюджету України податковий борг у сумі 362 426,20 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2015 року розстрочено виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2015 року про стягнення з ПАТ «Завод «Точмаш» податкового боргу у розмірі 362 426,20 грн шляхом його сплати щомісячно, починаючи з 1 листопада 2015 року по 1 жовтня 2018 по 10 000,00 грн, а з вересня 2018 року - по 12 426,20 грн.
Позивач відповідно до вказаної ухвали та затвердженого у ній графіку здійснив сплату орендної плати у загальній сумі 258 627,67 грн, про що свідчать наявні в справі платіжні доручення.
Судами також встановлено, що одночасно з зарахуванням коштів згідно вказаних платіжних доручень на відповідний рахунок, контролюючий орган в інтегрованій картці відповідача здійснював нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату самостійно визначених податкових зобов'язань.
Абзацом першим пункту 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України передбачено обов'язок платника податку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, на платника податків покладено обов'язок здійснити встановлені строки сплату узгодженого грошового зобов'язання. Не сплачене у встановлений законом строк грошове зобов'язання визначається сумою податкового боргу платника податків.
Пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України передбачено, що у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже, передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов'язання у встановлені законом строки.
Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється, зокрема, у формі розстрочки (підпункт 32.1, підпункт 32.2 статті 32 Податкового кодексу України).
Розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу, відповідно до пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України, є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.
Пунктом 100.13 статті100 Податкового кодексу України передбачено, що порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби або спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.
На реалізацію наведеної бланкетної норми Податкового кодексу України Міністерством доходів і зборів України 10 жовтня 2013 року видано наказ №574 «Про затвердження Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за №1853/24385 (далі по тексту - Порядок №574).
Відповідно до пункту 3.9 Порядку №574 на розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу).
Таким чином, відповідно до наведених вище положень податкового законодавства, штрафні санкції не нараховуються тільки у разі прийняття контролюючим органом рішення про розстрочення (відстрочення) сплати грошового зобов'язання (податкового боргу) саме з дати прийняття такого рішення.
З викладеного слідує, що відстрочення застосовується як у процедурі примусового стягнення податкового боргу, так і під час добровільного погашення платником грошових зобов'язань. А відтак, відстрочення є лише законодавчо передбаченою формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу; відстрочення не можна розцінювати як окремий спосіб погашення податкового боргу, що виключає можливість застосування інших заходів з примусового стягнення податкового боргу; використання інституту розстрочення не виключається і на стадії виконання судового рішення про примусове стягнення податкового боргу.
За таких обставин питання щодо відстрочення сплати коштів у рахунок погашення податкового боргу за судовим рішенням належить до компетенції податкового органу, що свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій відносно того, що розстрочення судом у процесі виконання судового рішення присудженої ним з платника податків суми податкового боргу (сплата якої на час вирішення спору в суді вже є простроченою) не впливає на факт вчинення правопорушення, оскільки воно є вчиненим до моменту відповідного розстрочення, а тому розстрочення виконання не змінює обсягу відповідальності платника податків
Частиною 2 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити, чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Відтак, розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом, не звільняє платника податків від відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого статтею 126 Податкового кодексу України, а отже, зважаючи на відсутність рішення контролюючого органу про розстрочення (відстрочення) сплати грошового зобов'язання (податкового боргу), наявність якого звільняє платника від відповідальності у вигляді штрафу, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення контролюючий орган діяв у межах визначених законом.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє аргументи позивача викладені у касаційні скарзі щодо незаконності перевірки, на підставі якої прийняті спірні податкової повідомлення-рішення, в силу накладення, відповідно до Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 3 листопада 2016 року №1728-VIII, мораторію на проведення перевірок суб'єктів господарювання у 2015-2016 роках за попередні періоди, зважаючи на те, що вказаний закон був прийнятий та набрав чинності після виникнення спірних відносин та немає зворотної дії у часі. Крім того, запроваджені наведеним законом обмеження не стосуються камеральних перевірок, які є функцією здійснення повноважень контролюючим органом, оскільки об'єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом.
Разом з тим, вказані доводи не були наведені позивачем при зверненні з позовом до суду, як підстава для визнання протиправності проведення спірної перевірки та не були дослідженні судами попередніх інстанцій.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод «Точмаш» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Завод «Точмаш» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року у справі №810/700/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
............................................
............................................
...........................................
І.Я.Олендер
І.А. Гончарова
Р.Ф. Ханова ,
Судді Верховного Суду