Справа № 183/755/18
№ 1-кп/183/624/18
іменем України
20 лютого 2018 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Новомосковського міськрайонного суду кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 42017040010000390 від 17.11.2017 року за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шевченко Дніпропетровського району Дніпропетровської області, громадянина України, з повною середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за контрактом у військовому званні «старший солдат» військової частини польова пошта НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3
09 лютого 2017 року наказом № 38 (по стройовій частині) командира військової частини польова пошта НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_2 , старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_1 та призначено на посаду - механіка-водія відділення мостоукладчиків інженерного саперного взводу танкового батальйону військової частини польова пошта НОМЕР_1 .
Старший солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем відповідно до вимог ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України зобов'язаний суворо дотримуватися у своїй службовій діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України, бути взірцем виконання службового обов'язку, свято і непорушно додержуватися Конституції України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст.. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З 20 січня 2015 року згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію» в Україні діє особливий період.
У відповідності до нової редакції ст. 407 КК України, внесеної Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини», який опубліковано у журналі Голос України від 04.03.2015 року за № 39, зазначено, що до ст. 407 КК України внесені зміни та її доповнено частиною 4, яка передбачає відповідальність за самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду. Зазначені зміни набирають законної сили на наступний день після опублікування, тобто 05.03.2015 року.
Однак, 12 червня 2017 року старший солдат ОСОБА_3 , діючи всупереч наведених вище вимог Статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, і бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив військову частину без поважних причин, в умовах особливого періоду крім воєнного стану, чи протизаконно припинив виконувати конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини польова пошта НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
05 лютого 2018 року старший солдат ОСОБА_3 , прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону та заявив про себе, внаслідок чого кримінальне правопорушення припинено.
Таким чином, в період часу з 12 червня 2017 року старший солдат ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, та незаконно перебував за межами військової частини польова пошта НОМЕР_1 до 05 лютого 2018 року.
Обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю підтвердивши, що зазначене в обвинувальному акті повністю відображає обставини скоєного ним злочину, пояснив, що 14 грудня 2016 року уклав контракт на проходження військової служби, проходив службу на посаді механіка-водія відділення мостоукладчиків інженерного саперного взводу танкового батальйону військової частини польова пошта НОМЕР_1 , у військовому званні старшого солдата, яка дислокована в АДРЕСА_2 . 12 червня 2017 року він покинув територію розташування військової частини, поїхав до АДРЕСА_3 , оскільки стало відомо, що його сестра ОСОБА_5 вагітна, але мала намір здійснити аборт, поїхав до сестри, щоб умовити її народити дитину. В наступному, зрозумівши, що вчинив правопорушення, 05 лютого 2018 року звернувся до військової прокуратури, у скоєному щиро кається.
В судовому засіданні сторони не оспорювали обставини, при яких скоєне кримінальне правопорушення, тому суд вважає недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
У відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст наведених вище обставин, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.
Крім того, учасникам судового провадження судом роз'яснені вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України щодо позбавлення права оскарження обставин, які ніким не оспорюються, в апеляційному порядку.
Таким чином, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення встановленою і його дії належить кваліфікувати за ч. 4 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
При призначенні покарання обвинуваченому, суд керуючись ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин у справі та дані про особу обвинуваченого.
Так, вчинений обвинуваченим злочин відноситься до категорії тяжких.
Обставин, що обтяжують покарання згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Крім того, суд враховує, що обвинувачений свою провину визнав повністю, на обліках у лікарів фтизіатра, нарколога, психіатра не перебуває, за місцем мешкання характеризується позитивно, раніше не судимий.
При призначенні покарання, суд, у відповідності до ст. 66 КК України, враховує обставини, що пом'якшують покарання, а саме, щире каяття ОСОБА_3 , яке ґрунтується на належній критичній оцінці своєї протиправної поведінки, беззаперечному визнанні вини та готовністю підлягати кримінальній відповідальності, а також ті обставини, що обвинувачений добровільно з'явився до військової частини із зізнанням, своїми діями активно сприяв розкриттю злочину та встановленню обставин злочину.
Враховуючи наявність вищенаведених обставин, що пом'якшують покарання, виходячи з поняття покарання та його цілей, керуючись ст. 50 КК України, суд приходить до переконання, що у відповідності до ч. 1 ст. 69 КК України необхідно призначити більш м'яке покарання обвинуваченому, ніж передбачено санкцією частини 4 статті 407 КК України, із застосуванням ч. 2 ст. 60 КК України та остаточно призначити покарання у виді арешту на гауптвахті.
На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, а також всі обставини по справі, керуючись ст.ст. 349, 370, 371, 373, 374, 376, 394 КПК України, ст. 69 КК України, суд,-
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69, ч. 2 ст. 60 КК України та призначити покарання у виді арешту на гауптвахті на строк 6 (шість) місяців.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити на строк - до набрання вироку законної сили.
Строк відбування ОСОБА_3 покарання відраховувати з 08 лютого 2018 року.
Строк тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 в період з 08 лютого 2018 року по 20 лютого 2018 року, включно, зарахувати у строк відбуття ОСОБА_3 покарання з розрахунку один день тримання під вартою за один день арешту.
Копію вироку негайно вручити обвинуваченому ОСОБА_3 .
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення лише з підстав, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.
Суддя ОСОБА_1