20 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5088/17
Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:
головуючого судді - Запорожана Д.В.,
судді - Яковлєва О.В.,
судді - Танасогло Т.М.
при секретарі: П'ятіній В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі за позовом приватного підприємства «Унікон» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування рішення,
Приватне підприємство «Унікон» звернулось до суду з позовом до ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2017 року № НОМЕР_1.
Свої позовні вимоги ПП «Унікон» обґрунтувало незаконністю спірного рішення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року позов задоволено. Скасовано спірне рішення.
В апеляційній скарзі ГУ ДФС в Одеській області просить скасувати вищенаведену постанову, як таку, що прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено перевірку ПП “Унікон” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.
За результатами перевірки було складено акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 12.09.2017 року № 1245/15-32-14-01/30692311, в якому зазначені порушення, крім іншого:
- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у розмірі 1049890,00 грн.
На підставі цього акту перевірки від 12.09.2017 року № 1245/15-32-14-01/30692311 відповідно до зазначених порушень Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 25.09.2017 року № НОМЕР_1, яким позивачеві за порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1312363,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 1049890,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 262473,00 грн.
Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
З наданих позивачем первинних документів вбачається, що вказаними контрагентами позивача в періоді, що перевірявся, поставлялися товари та надавалися послуги, а позивач в свою чергу здійснював оплату за поставлений товар та надані послуги з метою провадження своєї господарської діяльності, що підтверджується матеріалами справи.
Крім цього, за наслідками цих господарських операцій вказані контрагенти видали податкові накладні, які були включені позивачем у податкову звітність у періоді, що перевірявся.
Також, суд звертає увагу, що згідно з пп.180.1.1 п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.
Суд зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами в періоді, який перевірявся, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.
Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.
Відповідно до пп.2.1, пп.2.2 п.2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).
Згідно з п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. ОСОБА_1 на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав товари та послуги від ТОВ «Авва Україна», ТОВ «Фаргот», ТОВ «Клаб Консалт», ТОВ «Нова Транс», ТОВ «Делманс ЛТД», ТОВ ВТФ «Авіас», ТОВ «ОСОБА_1 Плюс».
Усі вищенаведені товари та послуги оприбутковувалися позивачем на підставі податкових, видаткових, товаро-транспортних накладних, актів виконаних робіт тощо.
Зазначені товари та послуги були у повному обсязі оплачені позивачем.
По документації наявній в матеріалах справи позивач використовував наведений товар і послуги у власній господарській діяльності.
Будь-яких доказів примисленого податковим органом не надано.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що товарно-транспорті накладні заповнені з помилками, контрагенти вже припинили свою діяльність, на час здійснення господарської діяльності не мали (контрагенти) в достатньому обсязі активів для реальних поставок товарів/послуг, можливо проводили «скрутку» (придбавали один товар, а реалізовували інший).
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги у зв'язку з наступним.
Так, у позивача на підтвердження факту отримання товарів та послуг, окрім товарно-транспортних накладних, маються й інші первині документи, які є обов'язковими та достатніми. Наприклад, податкові та видаткові накладні, до правильності заповнення яких у податкового органу зауважень не було.
Податковий орган лише декларативно зазначає про відсутність активів контрагентів. З його пояснень неможливо встановити який обсяг таких активів був необхідний для здійснення конкретних господарських операцій з позивачем, чому у їх відсутності (активів) такі господарські операції неможливо було здійснити з залученням сил та активів інших СПД по договору та з застосуванням кредитних відносин.
Будь-які порушення податкового законодавства контрагентами позивача повинні мати наслідки виключно для контрагентів, а не позивача.
Окрім того, проведення «безтоварної» господарської операції передбачає отримання податкової вигоди, яка полягає у безпідставному збільшенню податкового кредиту та валових витрат внаслідок часткового повернення суб'єктом тіньової економіки грошових коштів вигодонабувачу за начебто переданий товар.
У матеріалах справи наявні докази отримання товари позивачем та його оплати.
Тобто належні та допустимі докази наявності змін майнового стану позивача та його контрагентів.
Доказів того, що позивачу поверталися які-небудь грошові кошти не мається.
Отже, будь-яких підстав для висновків про відсутність змін майнового стану позивача у зв'язку зі здійсненням наведених господарських операцій (тобто про їх безтоварність) не мається.
Вищенаведена правова позиція підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини.
Рішення по справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03); п. 71 вказаного рішення, в якому зазначено, що «... компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії- заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».
Рішення по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» (заява №6689/03); у п. 23 якого вказано, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника.
Рішення по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03); у п. 53 якого вказано, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Рішення по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97); у п. 110 якого визначено, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Рішення по справі «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02); у п. 38 якого визначено, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Рішення ЄСПЛ по справі ВАТ «Нефтяная компания ЮКОС» проти РФ (Заява №14092/04), у п. 559 якого зазначено, що перша і сама важлива вимога статті 1 Протоколу №2 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в безперешкодне користування власністю повинне бути законним, тобто втручання має відповідати національному законодавству і бути достатньо зрозумілим, щоб дозволити заявнику передбачати наслідки своїх дій.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення.
Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі за позовом приватного підприємства «Унікон» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2017 року № НОМЕР_1 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення в повному обсязі.
Головуючий /ОСОБА_2/
Судді /ОСОБА_3 /
/ОСОБА_4/