Головуючий І інстанції Л.М. Опімах
12 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 818/3377/15
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Любчич Л.В.
суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А.
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
предстаника озивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Охтирської об'єднаної державної податковї інспекціїїї Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2016, суддя Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 07.11.16 по справі № 818/3377/15
за позовом Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області
до ОСОБА_2 , ОСОБА_3
про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2015 року Охтирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Сумській області ( далі - позивач, Охтирська ОДПІ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в якому просила:
- визнати недійсним договір дарування ВРІ №351503 від 09.03.2011 нерухомого майна ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №473, договір дарування ВРІ№351503 від 09.03.2011 нерухомого майна ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі №473;
зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 нерухоме майно отримане за договорами дарування від 21.02.2011 та 09.03.2011, посвідченого приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованими в реєстрі за №473 та №475 відповідно;
зобов'язати ОСОБА_2 провести реєстрацію за собою права власності на нежитлові приміщення розташовані за адресою: м. Охтирка вул. Матяша 7 , а саме нежитлові будівлі, площею 222,1 кв.м, загальною вартістю 160 330,00 грн., нежитлової будівлі, що складається з приміщень: проходної, складу з підвалом, магазину всього площею 252,8 кв.м., загальною вартістю 143 253,00 грн.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 в задоволенні позовних вимог Охтирській ОДПІ відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з даною постановою суду позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвали нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що ОСОБА_2 мав податковий борг в сумі 743 880,00 грн. Після винесення Харківським апеляційним адміністративним судом постанови від 13.12.2010 у справі №2а-396/10/1870 про відмову в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №002007120/0 від 21.07.2009 про донарахування податку на додану вартість в сумі 745 984,00 грн. ОСОБА_2 здійснив відчуження нерухомого майна, яке належало йому на праві власності.
Апелянт вважає, що договори дарування нерухомого майна від 09.03.2011 належного ОСОБА_2 до сина ОСОБА_3, свідчить про укладання фіктивних правочинів у протизаконних цілях, а саме - фальшиве дарування майна без наміру передати право власності іншій особі, але з метою приховати його від кредиторів. Тобто, майно фактично залишилося у родині, проте юридично звернення стягнення за боргами ОСОБА_2 є неможливим, так як на момент звернення стягнення, майно на яке можливо звернути це стягнення - відсутнє.
Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вище зазначеним обставинам та позиції податкового органу, спрямованій на забезпечення надходження коштів до державного бюджету.
Судом першої інстанції не було досліджено та залишено поза увагою обставини, щодо наявності умислу у діях відповідача 1 на вчинення недійсного договору дарування. Відповідач 1, маючи обов'язок погашення узгодженої 13.12.2010 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 745 984,00 грн , після винесення судом першої інстанції 22.02.2011 у справі №2а-270/10/1870 рішення про стягнення боргу, здійснив безоплатне виведення з володіння належного йому майна іншій пов'язаній особі у розумінні п «в» п.14.1.159 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), чим фактично унеможливив надходження коштів в рахунок погашення боргу який обліковується безпосередньо за ним. Тобто, на думку апелянта, ФОП ОСОБА_2 мав намір на укладання фіктивного правочину , шляхом вчинення договорів дарування від 09.03.2011.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
До суду надійшла заява від відповідачів про розгляд справи в їх відсутність.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України розгляд справи проведено без участі відповідачів.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши письмові докази по справі, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки податковий орган правом податкової застави не скористався та жодних заходів, направлених на передачу майна ФОП ОСОБА_2 в податкову заставу не застосував, то відсутні підстави для визнання договорів дарування недійсними.
Суд апеляційної інстанції з даними висновками суду першої інстанції погоджується виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, що 09.03.2011 року приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчено договори дарування, згідно умов яких ОСОБА_2 передає у власність безоплатно, а ОСОБА_3 приймає у власність нерухоме майно, що розташоване за адресою: Сумська область, м. Охтирка, провулок Матяша 7 :
- нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену літерою "Ж" та складається з приміщень: прохідної, складу з підвалом, магазину, загальна площа: 252,8 кв. м.(договір від 09.03.2011 ВРІ №351504) (а.с. 43);
- нежитлову будівлю, адмінбудівлю, зазначену літерою "Е" загальною площею 221,1 кв.м. (договір від 09.03.2011 року ВРІ №351503) (а.с. 46).
Право власності за ОСОБА_3 на зазначене нерухоме майно зареєстроване 11.03.2011 комунальним підприємством "Охтирське міське бюро технічної інвентаризації" (а.с. 44-45,47-48).
Станом на момент укладання договорів дарування ФОП ОСОБА_2 мав податковий борг у розмірі 745 377,08 грн., у провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебувала справа № 2а-270/10/1870 про стягнення цього боргу (а.с. 17-27, 29-30 т.1).
Сума боргу набула статусу узгодженої заборгованості з 13.12.2010, дата винесення ухвали Харківським апеляційним адміністративним судом по справі №2а-396/10/1870 про оскарження податкового повідомлення-рішення Охтирської ОДПІ № 0020071720/0 від 21.07.2009, яким ФОП ОСОБА_2 було донараховано основного платежу з податку на додану вартість у розмірі 710 461,00 грн. та застосовано штрафні санкції у відповідному розмірі - 35 523,00 грн. Всього, згідно вищевказаного податкового повідомлення - рішення було донараховано - 745 984,00 грн.
Вищий адміністративний суд, скасовуючи постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.10.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 по даній справі та направляючи справу до суду першої інстанції на новий розгляд, в ухвалі від 10.08.2016 зазначив, що для правильного вирішення спору та встановлення наявності правомочності у ОСОБА_3 правомочності щодо розпорядження спірними об'єктами нерухомості на час укладання спірних договорів дарування необхідно перевірити, чи перебували ці об'єкти у податковій заставі та на підставі цього зробити обґрунтований висновок про дотримання (або недотримання) платником правил відчуження майна при вчиненні спірних правочинів.
Перевіряючи правомірність вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.
Конституція України передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (статті 41, 42).
Положення Конституції України, щодо власності кореспондуються зі статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод , згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, що жодним чином не обмежує право держави вводити в дію такі закони, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до , загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Наведені положення Конституції України та Протоколу N 1 дістали свій подальший розвиток у Цивільному кодексі України . Зокрема, стаття 321 цього Кодексу закріплює непорушність права власності, відповідно до якої особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, становлених законом.
Виконання конституційного обов'язку, передбаченого статтею 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів. Встановлення системи оподаткування, податків і зборів, їх розмірів та порядку сплати є виключно прерогативою закону.
Однією з найважливіших умов визначеності відносин між людиною і державою є закріплення у статтях 3, 21 Конституції України принципу непорушності прав і свобод людини. Визнаючи людину найвищою соціальною цінністю, ОСОБА_6 України встановлює перелік прав і свобод, гарантує і забезпечує їх захист, у тому числі від порушення з боку держави, її органів та посадових осіб. Зазначені права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, зокрема як власника, відображають певні межі цих прав та можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.
При унормуванні цих суспільних відносин держава має право визначати механізми, які забезпечують платником належну сплату податків і зборів.
Одним із способів такого забезпечення є передбачений Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-ІІІ ( далі - ОСОБА_6 №2181), який діяв на час виникнення податкового боргу, інститут податкової застави.
Так, зокрема, положення пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону №2181 регулюють виникнення права податкової застави, її змісту, реєстрації, зупинення, обмеження щодо її застосування тощо.
Згідно із зазначеним Законом сутність податкової застави полягає у запровадженні на певний строк особливого порядку розпорядження платником податків своїми активами. Цей інститут як спосіб забезпечення не погашеного у строк податкового зобов'язання є джерелом наповнення бюджетів та державних цільових фондів.
Факт несплати платником податків у визначений Законом строк суми податкового зобов'язання є підставою для вжиття відповідних заходів державою в особі її контролюючих органів з метою виконання боржником свого конституційного обов'язку.
Відповідно до п.8.1 ст. 8 Закону №2181, в редакції чинній на час виникнення податкового боргу, з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.
Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.
Пунктом 8.2 ст. 8 Закону №2181 передбачено, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.
З 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України.
Зміст, порядок виникнення і припинення податкової застави, а також поняття і механізм застосування адміністративного арешту активів визначено Главою 9 «Погашення податкового боргу платників податків» ПК України.
Відповідно до п.14.1.155 ПК України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.
Пунктами 88.1, 88.2 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 ПК України. Зазначені норми визначають перелік заходів, що можуть вживатися податковим органом до платника податків із метою погашення податкового боргу, зокрема стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 ПК України).
Водночас відповідно до пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Таким чином, пунктом 87.11 статті 87 ПК України встановлено особливий порядок стягнення податкового боргу платників податків - фізичних осіб у порівнянні з порядком погашення податкового боргу юридичних осіб.
З урахуванням викладеного норми статей 95 - 99 ПК України можуть застосовуватися до процедури стягнення податкового боргу з фізичних осіб лише в тій частині, що не суперечить вимогам пункту 87.11 статті 87 ПК України.
Враховуючи особливості стягнення податкового боргу з платника податків - фізичної особи підприємця та положення ПК України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що реалізація права податкової застави пов'язана з обов'язком дотримання певної процедури, визначеної законом, а момент виникнення права податкової застави не можна ототожнювати з моментом передачі об'єктів нерухомості у податкову заставу та виникнення заборони на їх відчуження.
Під час судового розгляду не встановлено реалізації права податкової застави Охтирською ОДПІ, відсутні докази перебування нежитлових приміщень у податковій заставі.
Посилання апелянта на наявність умислу у діях відповідача 1 на вчинення недійсного договору дарування колегія суддів вважає необґрунтованими та зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. <…>
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Частина 1 статті 234 Цивільного Кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України, у такому правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.
Під час судового розгляду встановлено, що оскаржувані договори оформлені належним чином, посвідчені нотаріусом, будь-які заборони на відчуження майна, які б перешкоджали укладанню таких правочинів відсутні.
Після укладання договорів набувач зареєстрував право власності на дане нерухоме майно в державному реєстрі прав на нерухоме майно в КП «Охтирське МБТІ».
В подальшому, на підтвердження реальності виконання оскаржуваних договорів, у 2014 році ОСОБА_3 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по пров. Матяша, 7 у м. Охтирка, тобто під приміщеннями, що були передані йому у власність на підставі спірних договорів.
У 2015 році рішенням Охтирської міської ради вказані земельні ділянки передані ОСОБА_3 в оренду, що свідчить про фактичне користування останнім подарованим йому нерухомим майном.
Враховуючи вище зазначене, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання договорів недійсними, оскільки сторонами було вчинено фактичні дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, тобто, учасники договору дійсно мали намір створити правові наслідки на момент його вчинення.
Будь-які докази забезпечення позову Охтирською ОДПІ, щодо стягнення суми податкового боргу, який було задоволено постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2011 року матеріали справи не містять та позивачем під час судового розгляду не надано. Тобто на момент укладання правочинів ОСОБА_2 мав право розпоряджатися власністю на власний розсуд.
Відповідно до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вище зазначене колегія суддів прийшла до висновку, про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Охтирськї об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року по справі № 818/3377/15 залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
.
Головуючий суддя ОСОБА_7
Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9
Повний текст постанови складено 19.02.2018.