Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
15 лютого 2018 р. № 820/6639/17
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бадюков Ю.В.,
при секретарі судового засідання - Андрущенко Д.В.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3 ОСОБА_4
до третя особа: Державної міграційної служби України Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
проскасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_5А.) з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту - третя особа, ГУ ДМС України в Харківській області) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:
1. скасувати рішення Державної міграційної служби України від 08.12.2017р. № 487-17;
2. зобов'язати Державну міграційну службу України визнати особу без громадянства -
ОСОБА_3 ОСОБА_4.
В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 є особою без громадянства та 31.03.2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20 грудня 2017 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 20.12.2017 року №67 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту» йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 08 грудня 2017 року №487-17. Вважає рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, позивач зазначив, що він є особою без громадянства, виїхати до Палестини, Єгипту чи Саудівської Аравії він не може, адже відсутні законні на те підстави, у зв'язку з чим просив суд задовольнити позову у повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлений позов у повному обсязі та просив його задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з огляду на наступне.
Вперше із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявник на ім'я ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_8 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 15 вересня 2014 року. За результатами розгляду цієї заяви було встановлено, що у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 та ДМС України було прийнято рішення від 27.02.2015 №131-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вдруге заявник звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою 11.12.2015. Причиною, що слугувала повторному зверненню заявника за захистом, була неможливість отримання в посольстві Єгипту проїзного документа палестинського біженця для виїзду за кордон та продовження строку перебування в Україні у зв'язку з відсутністю діючого документа, що посвідчує особу.
Наказом ГУ ДМС України у Харківській області від 11.12.2015 №250 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_8 було відмовлено у прийнятті заяви. Заявник звернувся із скаргою на вказане рішення до ДМС України, однак 22.01.2016 звернувся із клопотанням щодо відмови у розгляді його скарги через намір отримати новий паспортний документ в посольстві Єгипту, у зв'язу з чим його скарга та матеріали опрацювання заяви про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були повернуті до ГУ ДМС України в Харківській області без розгляду.
Втретє із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявник на ім'я ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся 31 березня 2016 року до ГУ ДМС в Харківській області. Основною причиною звернення за захистом зазначає неможливість оформлення дозволу на виїзд до Єгипту, Палестини або Саудівської Аравії через нелегальність проживання в Україні.
ОСОБА_3 ОСОБА_4 разом із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, надав проїзний документ палестинського біженця №РОО118628 виданий на його ім'я владою Арабської Республіки Єгипет 05.10.2015, а також проїзний документ палестинського біженця №0006351 виданий 06 грудня 2006 року на ім'я ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_8.
Заявнику було відмовлено в прийнятті заяви на підставі наказу ГУ ДМС України в Харківській області від 31 березня 2016 року №51, оскільки він видає себе за іншу особу.
Заявник звернувся до територіального органу ДМС вже втретє. На основі всебічного дослідження та аналізу його першої заяви ДМС прийнято рішення від 27.02.2015 № 131-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, правомірність якого в свою чергу підтверджено під час його перегляду у судовому порядку (адміністративні справи №820/2736/15, К/800,40152/15).
Після відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 31 березня 2016 року, заявник звертається зі скаргою до ДМС України, яку було задоволено рішенням ДМС України від 20.05.2016 №24-16.
Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 09.06.2016 № 820 було прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_7 ОСОБА_4 Абдельазіз ОСОБА_3.
З метою уніфікації написання установчих даних заявника ГУ ДМС України в Харківській області було здійснено переклад проїзного документа для Палестинського біженця з арабської на українську мову, згідно з яким прізвище заявника: ОСОБА_3; ім'я: ОСОБА_5; ім'я батька: ОСОБА_9. Під час співбесіди 19.09.2017 заявник погодився з таким написанням своїх установчих даних.
Як стверджує відповідач, заявник двічі отримував направлення для проходження медичного обстеження, але навіть через неодноразові нагадування так і не надав до ГУ ДМС України в Харківській області його результати.
Заявником 28.04.2017 на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 502-р «Про запровадження реалізації пілотного проекту щодо державної реєстрації шлюбу» в ГУ ДМС України в Харківській області було укладено шлюб з громадянкою України ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що в справі містяться відповідні матеріали.
Відповідач зазначає. що під час звернень від 15.09.2014, 11.12.2015 та 31.03.2016 заявник не висловлює побоювань повертатися до Арабської Республіки Єгипет або Саудівської Аравії, але він ніби-то не може цього зробити через те, що він є особою без громадянства, яка не має офіційного постійного статусу в Україні.
Зі слів заявника в заяві-анкеті, він не може виїхати до Арабської Республіки Єгипет, Палестини або Саудівської Аравії, так як для оформлення візи необхідно легальне положення в Україні, а в проїзному документі палестинського біженця зазначено, що він не дозволяє його власнику в'їзд чи транзит через Арабську Республіку Єгипет, якщо на це немає відповідного дозволу на в'їзд, транзит чи повернення.
Зазначає, що заявник не бажає повернутися до Арабської Республіки Єгипет, Саудівської Аравії, оскільки потрібна віза.
Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН „Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців" від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права, цей обов 'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані».
Разом з проїзним документом палестинського біженця №Р00118628 на ім'я ОСОБА_3 ОСОБА_4 Абдельазіз ОСОБА_3, виданого 05 жовтня 2015 року, він надав проїзний документ палестинського біженця №0006351, виданий 06 грудня 2006 року на ім'я ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_8.
Згідно з нотаріально завіреним перекладом проїзного документа палестинського біженця «Проїзний документ є дійсним для перетину кордону з зазначеними країнами. Цей документ не дозволяє його власнику в'їзд чи транзит через Арабську Республіку Єгипет, якщо на це немає відповідного дозволу на в'їзд, транзит чи повернення» (стор.17 о/с №2016 КН/о-10).
Заявник повідомив, що після смерті батька він втратив можливість повернутися на проживання в Саудівську Аравію. Надані заявником відомості підтверджуються інформацією про імміграційне законодавство Саудівської Аравії.
Інформація, яку наводить заявник за матеріалами справи №2014КН0052, спростовується отриманням ним проїзного документу палестинського біженця, з яким він звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 31.01.2017. А саме той факт, що 05.12.2013 сплив термін дії проїзного документа палестинського біженця й заявник ніби-то звертався до посольства Єгипту в Києві, яке не надало заявнику документів про відмову в продовженні проїзного документа, а за його словами, лише усно вказало на відсутність вказівок з Єгипту стосовно продовження дії документу.
Як зазначив відповідач, заявник не висловлював побоювань повертатися до Єгипту або Саудівської Аравії, але вказував на неможливість цього зробити, через відсутність громадянства та проїзного документа, який йому повинна видавати влада Єгипту (див арк. 12 справи №2014КН0052).
Отримання 05.10.2015 заявником проїзного документу в Посольстві Єгипту спростовує його твердження щодо неможливості отримання такого документу, які він висловлював під час проведення співбесід при попередніх зверненнях.
Підстави для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у заяві від 31.03.2016 особи без громадянства ОСОБА_3 ОСОБА_4, за нотаріально завіреним перекладом з арабської мови ОСОБА_5 ОСОБА_9, з яким погодився сам заявник, повністю тотожні обставинам, викладеним у заяві особи без громадянства ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_8 від 15.09.2014, за результатами розгляду якої заявнику було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за рішенням ДМС України від 27.02.2015 №131-15.
Таким чином, заявник є особою, яка вже отримала відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за заявою, яка містить обставини, аналогічні наведеним у заяві від 31.03.2016. Заявник отримав проїзний документ палестинського біженця та мотивує свої дії тільки небажанням повертатися, а не неможливістю це зробити. Перевірка за авторизованим дактилоскопічним обліком, проведена в Харківскьому НДЕКЦ, встановила тотожність дактилокарт заявника, що свідчить про те, що це одна й та ж особа. У зв'язку з чим судове рішення відносно заявника є чинним (адміністративні справи № 820/2736/15, К/800/40152/15).
Відповідач зазначив, що згідно з листом ДМС України Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини від 07.09.2017 №8.1-5629/1-17, заявник на даний час перебуває у тій процедурі, відповідно до якої він може подати всі передбачені законодавством України документи для оформлення посвідки на тимчасове проживання, з огляду на те, що уклав шлюб з громадянкою України 28.04.2017, про що заявника було проінформовано листом ДМС України від 20.06.2017 №А-2133-17/8.1/1514-17, де вказано, що заявнику необхідно звернутися до територіального органу чи підрозділу ДМС України із заявою про тримання посвідки на тимчасове проживання лише за умови в'їзду в Україну з метою воз'єднання сім'ї з громадянкою України по національному паспортному документу або документу, що посвідчує особу без громадянства. У зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник третьої особи у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки до суду не повідомив.
Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Судом встановлено, що 15.09.2014 р. Ель ОСОБА_11 Абдельмаджид звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №59 (а.с.116-118).
Головним управлінням Державної міграційної служби України у Харківській області прийнято до розгляду заяву-анкету №59 від 15.09.2014р. та заведено реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту справа №2014КН0052.
На підставі зібраної інформації та наданих позивачем пояснень, ГУ ДМС України в Харківській області прийшло до висновку, що заявник - ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_8, не підпадає під положення про виключення відповідно до абз.1-3 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв'язку із чим позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 129-136).
Зазначений висновок ГУ ДМС України в Харківській області був підтриманий рішенням Державної міграційної служби України №131-15 від 27.02.2015 (а.с. 137).
Не погоджуючись із рішенням ДМС України №131-15 від 27.02.2015 р. позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2015 у у задоволенні адміністративного позову відповлено (а.с. 138-142). Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2015 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2015 року по справі №820/2736/15 залишено без змін (а.с.143-146).
11 грудня 2015 року ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8 подано заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.147-148) разом з анкетою особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 149-153).
Наказом від 11 грудня 2015 року №250 ГУ ДМС України в Харківській області відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особі без громадянства ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_8 (а.с.154) та надіслано повідомлення №74 від 11.12.2017 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.155).
31 травня 2016 року ОСОБА_3 ОСОБА_12 подано заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 157-164).
Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 31.03.2016 №51 відмовлено у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особі без громадянства ОСОБА_3 ОСОБА_4 (а.с.167-168).
04 квітня 2016 року особою без громадянства ОСОБА_4 ОСОБА_4 Абдельязіз ОСОБА_3 подано скаргу до Державної міграційної служби України (а.с.169-170).
Висновком за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19 травня 2016 року о/с №2016 КН/о-10 задоволено скаргу ОСОБА_3 ОСОБА_4 Абдельзіз ОСОБА_3 (він же - ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_6 ОСОБА_4; ОСОБА_3 ОСОБА_4) від 04.04.2016 та скасовано наказ ГУ ДМС у Харківській області від 31.03.2016 №51 (а.с.171-174). На підставі висновку прийнято рішення №24-16 від 20.05.2016 року про задоволення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 175).
Наказом ГУ ДМС України в Харківській області прийнято наказ від 09 червня 2016 року №82о «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_4 ОСОБА_4 Абдельязіз ОСОБА_3» (а.с.176).
Інформацією №015/2017 про ототожнення дактилокарта/дактилокарта від 28.08.2017 встанволено збіг відбитків пальців рук та відтисків долоней рук на дактилокарті, заповненій на особу «ОСОБА_6 ОСОБА_13 ОСОБА_6 ОСОБА_12» та дактилокарти заповненої на ім'я «ОСОБА_14 ОСОБА_4» (а.с.180).
30 жовтня 2017 року затверджено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі без громадянства ОСОБА_3 ОСОБА_15 ОСОБА_16 (а.с.84-94).
Рішенням від 08 грудня 2017 року №487-17 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_5 ОСОБА_16 (а.с. 83).
По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Правовий статус біженця в Україні, порядок його надання, втрати та позбавлення його статусу, а також питання державних гарантій захисту біженців регулюються Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011р. за №3671-VI (далі за текстом - Закон №3671).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671 біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань
Положеннями п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671 передбачено, що особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно абз. 4 п.1 ст. 6 Закону №3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно ч. 2 ст.13 Закону №3671 особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана: подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд зазначає, що в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного.
Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення.
З матеріалів справи та висновку ГУ ДМС України в Харківській області вбачається, що фахівцями міграційної служби під час розгляду заяви позивача проводилися співбесіди, а також об'єктивно та всебічно досліджувалася повідомлена позивачем інформація по країні походження.
Позивач та представник позивача стверджують що для виїзду на територію Саудівської Аравії, Республіки Єгипту або Палестини необхідно оформити візу, проте до матеріалів справи не надано жодних письмових підтверджень того, що позивач звертався до повноважних представників цих держав для отримання візи та отримав письмову відмову в оформленні.
Також як стверджував представник позивача у судовому засіданні, позивач втратив право на перебування в Саудівській Аравії, оскільки його батько, який був палестинським біженцем помер. Проте до матеріалів справи не надано жодного документа на підтвердження родинних стосунків позивача та його батька, що проживав на території Саудівської Аравії. Також до суду не надано документів на підтвердження факту смерті батька позивача та, у зв'язку з цим, втрати ним права на в'їзд та проживання у цій країні.
Позивачем не надано також доказів офіційного звернення та офіційної відмови уповноваженим органом Саудівської Аравії про втрату позивачем права на вїзд, прибуття та проживання у цій країні у зв'язку із смертю батька. В той же час, як встановлено під час судового розгляду справи з пояснень представника позивача, останній має родичів, що мешкають у Саудівській Аравії.
Більше того, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що останній не покидав Саудівської Аравії через небезпеку, рятуючи своє життя, натомість він добровільно покинув країну з метою навчання на території України.
До посилань представника відповідача на те, що позивач особисто не покидав територію арабо-ізраїльського конфлікту в 1948 або 1967 роках, оскільки народився лише у 1980 році, але є нащадком таких осіб, через що він підпадає під дію ст. 1 D Конвенції 1951 р. про статус біженців суд ставиться критично, позаяк в матеріалах справи відсутні докази, що батьки позивача є особами, переміщеними під час конфктів 1948 або 1967 років та доказів родинного зв'язку позивача з ними.
Враховуючи викладене вище суд вважає, що позивач безпідставно стверджує про неможливість виїхати до Арабської Республіки Єгипет або до Саудівської Аравії та втрати ним права на проживання у Саудівській Аравії, не навів мотивів тта доказів щодо побоювання повертатися до країни, в якій народився та мешкають його родичі, обґрунтованих побоювання стати жертвою переслідувань у цих країнах.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що підстави, передбачені п.п. 1, 13 ч.1 ст.1 Закону №3671, для визнання позивача біженцем чи особою, що потребує додаткового захисту, відсутні.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст.); жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем по справі доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого рішення від 08 грудня 2017 №487-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_3 ОСОБА_4 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 61002) до Державної міграційної служби України (місцезнаходження: вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України (місцезнаходження: вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 20 лютого 2018 року.
Суддя Бадюков Ю.В.