Справа №473/2511/17 15.02.2018
Провадження №22-ц/784/240/18
Провадження № 22-ц/784/240/18
Категорія 48
Іменем України
15 лютого 2018 року м. Миколаїв
справа № 473/2511/17
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого Коломієць В.В.
суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Яценко Л.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року у складі судді Ротар М.М., ухвалене у приміщенні цього суду,
У вересні 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, який обґрунтовував тим, що з 1999 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, в період якого ними було придбано за спільні кошти квартиру АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 11 вересня 2007 р., в якому покупцем зазначено ОСОБА_2 Як вказав позивач, на теперішній час їх сімейні стосунки погіршились та у суді знаходиться справа про розірвання шлюбу.
Посилаючись на рівність часток подружжя у праві спільної сумісної власності, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на ? частку вищевказаної квартири.
18 вересня 2017 р. відповідач ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання спірної квартири особистою приватною власністю, який обґрунтовувала тим, що ця квартира придбана виключно за кошти, надані їй у позику батьками, а не за спільні кошти подружжя. До того ж, з 2005 р. фактичні шлюбні відносини між нею та ОСОБА_1 припинені, той в квартирі ніколи не проживав, за власні кошти нею було зроблено ремонт, облаштовано квартиру меблями та побутовою технікою.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 вересня 2017 р. було прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним.
Заперечуючи проти задоволення зустрічного позову, ОСОБА_1 вказував, що сімейні відносини з ОСОБА_2 були припинені в 2016 році, на час придбання квартири він працював в Автономній Республіці Крим, проте, без офіційного працевлаштування, зароблені кошти пересилав дружині, які вони збирали для придбання квартири.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 р. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її зустрічний позов та відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 Апелянт посилалась на неправильне застосування судом матеріального права, зокрема, ч. 6 ст. 57 СК України, та неповне з'ясування обставин справи щодо джерела коштів на придбання спірної квартири.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність оскаржуваного рішення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із доведеності факту набуття спірної квартири у період шлюбу за рахунок належних подружжю коштів та рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності на дане майно.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на нижчевикладене.
Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя. Зокрема, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони з 28 жовтня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2017 року було розірвано. Дане рішення набрало законної сили 25 вересня 2017 року (а.с. 8, 94). За період шлюбу сторонами була набута квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2007 року, що був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу. Вказаний договір був укладений на ім'я відповідача ОСОБА_2 ( а.с. 54-55).
Зі змісту вказаного договору купівлі-продажу вбачається, що даний договір посвідчувався за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_1 (пункт 8 договору). Факт набуття даного майна за рахунок належних подружжю коштів підтверджується заявою ОСОБА_1 від 24 серпня 2007 року, відповідно до якої він дає згоду на укладення його дружиною ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, підтверджує, що грошові кошти, які витрачаються на придбання цієї квартири, є їх спільною сумісною власністю, як такі, що набуті ними під час шлюбу та йому відомо, що ця квартира буде спільною сумісною власністю подружжя і належати їм в рівних частках, незалежно від того на чиє ім'я буде укладений договір купівлі - продажу, стверджує, що цей договір купівлі-продажу квартири укладається його дружиною в інтересах сім'ї і укладання цього договору відповідає їх спільному волевиявленню (а.с. 79).
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що квартира АДРЕСА_2 є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2, оскільки придбана в період шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи та наведені мотиви, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права - статті 60, 70 СК України - та обґрунтовано визначив правовий статус спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, в якому частки майна дружини та чоловіка є рівними, оскільки інше не було визначено домовленістю між ними.
За такого, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції не був встановлений той факт, що джерелом набуття спірної квартири були спільні сумісні кошти подружжя.
Відповідно частини 3 статті 10 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами статей 57-60 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За положеннями статті 212 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналогічні приписи містить стаття 89 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ від 03.10.2017р.
З конструкції норми статті 57 СК України випливає, що сам по собі факт набуття майна за час окремого проживання дружини та чоловіка не свідчить про презумпцію належності цього майна до особистої приватної власності подружжя. Тому у разі спору заінтересованій особі слід довести, що певне майно було придбано нею у період окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та не за рахунок коштів, які належали подружжю на праві спільної сумісної власності. Отже тягар доказування цих обставин у даній справі покладено на відповідачку ОСОБА_2
Не погоджуючись з доводами ОСОБА_2 про те, що надана нею копія розписки про отримання в борг від матері коштів для придбання спірної квартири (а.с. 36) доводить придбання цього майна за особисті кошти, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що це не є належним та переконливим доказом придбання квартири за особисті кошти ОСОБА_2 з огляду на те, що датою її складання зазначено 9 вересня 2007 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, та відповідачем не надано доказів, що сума боргу була повернута нею за рахунок особистих коштів.
До того ж, враховуючи надану при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири заяву позивача про її придбання за спільні кошти подружжя, яка була ним складена ще 24 серпня 2007 року (а.с. 79), не можна однозначно стверджувати, що позичені кошти були витрачені відповідачем саме на купівлю квартири.
Отже, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності відповідно до приписів статті 212 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи), суд першої інстанції дійшов вірного про недоведеність ОСОБА_2 належними, достатніми та переконливими доказами факту придбання спірної квартири за рахунок коштів, які не належали подружжю на праві спільної сумісної власності.
Як позивач, так і відповідач пояснювали суду, що офіційно не були працевлаштовані та отримували доходи неофіційно, в зв'язку з чим відомостей щодо їх доходів суду не було надано. Разом із тим, за змістом заяви ОСОБА_1, що була надана нотаріусу при укладанні договору купівлі-продажу квартири, він підтверджує, що грошові кошти, які витрачаються на придбання цієї квартири, є їх спільною сумісною власністю, як такі, що набуті ними під час шлюбу та йому відомо, що ця квартира буде спільною сумісною власністю подружжя і належати їм в рівних частках, незалежно від того на чиє ім'я буде укладений договір купівлі - продажу, він стверджує, що цей договір купівлі-продажу квартири укладається його дружиною в інтересах сім'ї і укладання цього договору відповідає їх спільному волевиявленню.
Крім того, у зустрічній позовної заяви ОСОБА_2 вказувала, що саме вона домовлялась з ОСОБА_1 щодо написання вищевказаної заяви, що, на думку колегії суддів, свідчить про те, що при укладанні даного договору купівлі-продажу сторони домовились, що придбана квартира буде їх спільною власністю.
За такого, колегія суддів вважає безпідставними посилання апеляційної скарги на те, що суд не дав належної оцінки факту відсутності у подружжя власних коштів і придбання спірної квартири на кошти, отримані відповідачем в борг у її матері, та про недоведеність позивачем придбання квартири за спільні кошти.
Отже, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права - не можуть бути прийняті до уваги.
Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази, вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в зв'язку з його недоведеністю.
За такого, відсутні підстави для скасування рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий В.В. Коломієць
Судді: О.О. Данилова
Н.О. Шаманська