Справа №487/6151/16-ц 15.02.2018
Провадження №22-ц/784/350/18
Провадження № 22-ц/784/350/18 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.
15 лютого 2018 року м. Миколаїв
справа № 487/6151/16-ц
Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:
головуючого Данилової О.О.,
суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,
із секретарем Яценко Л.В.,
переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції
про усунення перешкод у розпорядженні майном
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва ухвалене 13 грудня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду, ухвалене цього ж дня суддею Нікітіним Д.Г. в приміщенні цього ж суду (дата складання повного тексту судового рішення не зазначена),
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції (далі - Заводський ВДВС) про усунення перешкод у розпорядженні майном.
Позивач зазначав, що з 2012 року в провадженні Заводського ВДВС знаходились виконавчі листи, видані на підставі судових рішень, за якими він був боржником, а стягувачами - ОСОБА_3.(його батько) та ОСОБА_2(його мати). Постановою державного виконавця від 18 липня 2013 року у виконавчому провадженні, за яким стягувачем був ОСОБА_3, накладено арешт на все належне йому (ОСОБА_1.) майно. У виконавчому провадженні, стягувачем за яким була ОСОБА_2, державним виконавцем винесені постанови: постанова від 1 серпня 2014 року про стягнення з нього, як боржника, 32144 грн. виконавчого збору; постанова від 11 лютого 2015 року про виділення в окреме провадження постанови в частині стягнення виконавчого збору у зв'язку з повернення виконавчого листа стягувачу; постанова від 12 лютого 2015 року про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору.
Виконавче провадження, стягувачем за яким був ОСОБА_3, було закрито 4 квітня 2014 року у зв'язку з його виконанням, що, як вважає позивач, є підставою для скасування арешту майна боржника. Постанови щодо стягнення виконавчого збору винесені у виконавчому провадженні, яке було відкрито за заявою особи, що не була уповноважена на вчиненні цих дій та мала психічні захворювання. В межах цього провадження будь-яких виконавчих дій не вчинялось, а виконавчий лист на суму боргу було повернуто за його ж заявою у зв'язку з заміною сторони виконавчого провадження.
Посилаючись на те, що арештом нерухомості та стягненням виконавчого збору порушено його право власності, ОСОБА_1 просив усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування постанови державного виконавця від 18 липня 2013 року (щодо арешту майна боржника) та постанов від 1 серпня 2014 року, 11 лютого та 12 лютого 2015 року (щодо стягнення виконавчого збору), закривши виконавчі провадження.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2017 року позов задоволено частково. Скасовано арешт нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, накладений постановою державного виконавця від 18 липня 2013 року у виконавчому провадженні № 38253930.В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням від 13 грудня 2017 року з Заводського ВДВС на користь ОСОБА_1 стягнуто 458 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати додаткове рішення та рішення по суті спору в частині відмови в позові. Апелянт посилався на порушення судом норм статті 608 ЦК щодо підстав припинення зобов'язань, норм виконавчого законодавства та правових позицій Верховного Суду України. Апелянт також вважав, що відшкодування судових витрат з відповідача має здійснюватись з Державної казначейської служби як відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади.
Відзив на апеляційну скаргу відповідач не надав.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до правил статей 3 та 4 ЦПК в редакції, чинній на час звернення ОСОБА_1 до суду, кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених прав в порядку, встановленому цим Кодексом, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом.
Аналогічне за змістом правило містять і статті 4 та 5 ЦПК в чинній редакції. До того ж особа може обрати будь-який спосіб захисту, який не суперечить закону, у випадку, якщо закон або договір не передбачають ефективного способу захисту порушеного права.
За правилами цивільного судочинства, зокрема, в позовному (загальному або спрощеному) провадженні судом розглядаються спори, що виникли в сфері матеріальних (цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових) правовідносин. Характерною ознакою учасників матеріальних правовідносин є їх юридична рівність. Захист цих прав здійснюється способами, передбаченими статтею 16 ЦК з урахуванням спеціальних норм матеріального (цивільного, житлового та інш.) законодавства.
Виконання судового рішення в цивільній справі є заключним етапом юрисдикційної діяльності та процесу захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Виконавче провадження є стадією цивільного процесу, а не окремою галуззю права. Суб'єктами цих правовідносин є учасники виконавчого провадження, права яких не мають ознак юридичної рівності.
Правовідносини, що виникають в процесі виконання судового рішення органами виконавчої служби, регулюються не нормами матеріального права, а нормами виконавчого законодавства, в тому числі Законом «Про виконавче провадження».
Способом захисту прав учасника виконавчого провадження, які порушені під час виконання судового рішення, є оскарження рішення, дії та бездіяльності державного виконавця або посадової особи органу державної виконавчої служби, що було передбачено статтею 383 ЦПК в редакції, чинній на час вчинення цих дій. Такий спосіб передбачений і статтей 447 ЦПК в чинній редакції.
Отже, спори, що виникають між учасниками виконавчого провадження з питань правомірності вчинення або невчинення виконавчих дій , в тому числі між боржником та державним виконавцем, регулюються нормами виконавчого законодавства (Закон «Про виконавче провадження»).
Такі спори не є спорами про право матеріальне та розглядаються за правилами розділу VІІ ЦПК («Судовий контроль за виконання судових рішень») за скаргою учасника виконавчого провадження на рішення, дії, бездіяльність державного виконавця.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що ним оскаржується бездіяльність державного виконавця щодо своєчасного скасування арешту, накладеного на його майно як боржника у виконавчому провадженні, а також правомірність стягнення з нього виконавчого збору. Вимоги позовної заяви - скасувати постанови державного виконавця. Вчинення цих дій державним виконавцем регулюється Законом «Про виконавче провадження», а сторони спору є учасниками виконавчого провадження.
Отже спір, що виник між ОСОБА_1 та державними виконавцями Заводського ВДВС при виконанні судових рішень, регулюється нормами виконавчого законодавства та має розглядатись за правилами розділу VІІ ЦПК.
Підставою для порушення провадження у такій справі має бути скарга боржника на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.
Звернення ОСОБА_1 з вимогами про скасування постанов державного виконавця у формі позовної заяви про усунення перешкод у користуванні власністю не змінює дійсного характеру правовідносин та не може свідчити про порушення його цивільних прав.
Правовідносини між сторонами (боржником ОСОБА_1 та державним виконавцем) нормами цивільного законодавства, зокрема статтями 509, 606,609 ЦК, на які посилається апелянт, не регулюються.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до суду зі скаргою на ці ж самі постанови державного виконавця у 2015 та 2016 роках.
За скаргою ОСОБА_1 на рішення та бездіяльніcть державного виконавця, подану у лютому 2015 року в порядку розділу VІІ ЦПК, провадження закрито (а.с. 18-26 том 2).
За скаргою ОСОБА_1 на ці ж рішення та бездіяльність державного виконавця, але за деяких додаткових підстав, подану у березні 2016 року в порядку розділу VІІ ЦПК, Заводським районним судом м. Миколаєва прийняте судове рішення (а.с. 40 том 2).
Ухвала апеляційного суду, постановлена за наслідками розгляду апеляційної скарги Заводського ВДВС на ухвалу суду першої інстанції, скасована постановою Верховного Суду від 25 січня 2018 року (а.с. 28-345, 35-39 том 2 ). Справа перебуває в провадженні апеляційного суду.
Таким чином, на апеляційному розгляді перебуває справа за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця (справа № 487/1833/13ц, апеляційне провадження № 22ц/784/2459/16), в якій предметом оскарження є ті ж самі постанови державного виконавця, тобто справа із спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а до того ж і розглянута у передбачений законом спосіб (в порядку розділу VІІ).
Зазначені обставини є підставою для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду відповідно до пункту 4 частини 1 статті 257 ЦПК.
Оскільки суд першої інстанції невірно визначив характер правовідносин сторін, помилково встановив порушення цивільних прав ОСОБА_1 наявністю арешту, порушив положення пункту 5 постанови Пленуму ВССУ від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», не врахував наявність іншої справи із спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, судове рішення підлягає скасуванню.
Виходячи з того, що судом порушені норми матеріального та процесуального права при вирішенні всіх вимог позивача, а перегляд рішення лише в межах оскарження призведе до наявності декількох рішень за однією вимогою, колегія суддів вважає доцільним скасування судового рішення в повному обсязі відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК.
Відповідно до правил частини 5 статті 142 ЦПК у разі залишення позову без розгляду право на компенсацію понесених ним судових витрат має лише відповідач.
Отже за наслідками скасування рішення суду першої інстанції по суті спору та залишення позову без розгляду, додаткове рішення щодо відшкодування ОСОБА_1 судових витрат підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва та додаткове рішення від 13 грудня 2017 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції залишити без розгляду за пунктом 4 частини 1 статті 257 ЦПК України.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.О.Данилова
Судді: Н.О.Шаманська
В.В.Коломієць
Повний текст постанови складено 16 лютого 2018 року.