Дата документу Справа № 317/1900/17
Апеляційний суд Запорізької області
Провадження №11-кп/778/548/18 Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №317/1900/17Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.186 КК України
Ухвала
08 лютого 2018 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 08 листопада 2017 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 червня 2017 року приблизно о 17 годині 20 хвилин, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, знаходячись у парку «Поколінь» м.Запоріжжя, що на землях Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, наблизився до потерпілої ОСОБА_9 , зупинивши останню дотиком руки за плече, схопив золотий ланцюжок, згідно висновку товарознавчої експертизи вартістю 1175,00 грн., який відразу ж зірвав з шиї ОСОБА_9 та незважаючи на прохання потерпілої повернути її майно, подався у невідомому напрямку, тим самим відкрито заволодів чужим майном, спричинивши матеріальну шкоду потерпілій ОСОБА_9 на суму 1175,00 грн.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.2 ст.186 КК, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно. Йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Вирішено питання про початок строку відбування покарання, запобіжний захід, зарахування в строк покарання строку попереднього ув'язнення та речові докази.
В апеляційній скарзі обвинувачений, не оспорюючи висновків суду про доведеність його вини та правильності кваліфікації його дій, просить призначити йому покарання нижче від найнижчої межі та яке не буде пов'язане з позбавленням волі. Свої вимоги мотивує тим, що він має дружину та малолітню дитину, які потребують його підтримки, є сиротою, щиро розкаявся у вчиненому злочині, страждає на ряд захворювань, повернув потерпілій привласнене майно, у зв'язку з чим потерпіла не має до нього претензій та просила суд не позбавляти його волі.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок змінити, призначити обвинуваченому більш м'яке покарання не пов'язане з реальним позбавленням волі застосувавши ст.75 КК. Свої вимоги мотивує тим, що обвинувачений щиро покаявся у вчиненому, визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину, має неповнолітню дитину та перебуває у фактичних шлюбних відносинах, відшкодував завдану матеріальну шкоду і добровільно повернув потерпілій все привласнене майно, вибачився перед потерпілою, яка просила не позбавляти його волі.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; вивчивши позицію прокурора, яка заперечила проти скарг та просила вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.
Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_8 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка його діянь в апеляційному порядку не оскаржені. У зв'язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст. 404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.
З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння злочину обвинуваченим ОСОБА_8 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.
Вимагаючи звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного йому покарання у відповідності до ст.75 КК, захисник виходив з того, що обвинувачений щиро покаявся у вчиненому, визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину, має неповнолітню дитину та перебуває у фактичних шлюбних відносинах, відшкодував завдану матеріальну шкоду і добровільно повернув потерпілій все привласнене майно, вибачився перед потерпілою, яка просила не позбавляти його волі.
В свою чергу, обвинувачений ОСОБА_8 , вимагаючи призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, посилався на ті ж самі обставини.
Проте з такими доводами і вимогами погодитись не можна з огляду на наступне.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі, суд з достатньою повнотою врахував, що обвинуваченим вчинено тяжкий злочин.
ОСОБА_8 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі і за вчинення корисливих злочинів. Судимості з обвинуваченого не знято та не погашено у встановленому законом порядку. Щоразу, як ОСОБА_8 звільнявся з місць позбавлення волі, він знову і знову вчиняв нові злочини, в тому числі і злочин проти власності. Злочин, за який його притягнуто до відповідальності оскарженим вироком, вчинено ОСОБА_8 через нетривалий проміжок часу після останнього його звільнення з місць позбавлення волі. Зазначені обставини красномовно свідчать про небажання обвинуваченого ставати на шлях виправлення та перевиховання.
Відповідно до вимог ч.1 ст.75 КК при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років суд вправі прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
То ж за таких обставин, судова колегія не вбачає жодних підстав вважати, що виправлення ОСОБА_8 можливе без його ізоляції від суспільства.
Пом'якшуючі покарання обставини, на які посилались в своїх апеляційних скаргах обвинувачений і його захисник, районний суд належним чином прийняв до уваги, у зв'язку з чим призначив мінімально можливе покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.186 КК.
Одночасно судова колегія не знаходить підстав вважати, що наведені в апеляційних скаргах обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, застосування положень ст.69 КК обов'язково має відбуватись з урахуванням особи винного. Проте наявність семи непогашених судимостей ОСОБА_8 і вчинення ним нового корисливого злочину однозначно свідчать про неможливість призначення покарання нижче від найнижчої межі.
Отже, підстав вважати покарання незаконним через неправильне застосування кримінального закону колегія суддів не убачає. Відтак вирок районного суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування чи зміни відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 08 листопада 2017 року щодо ОСОБА_8 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_8 , який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4