Справа № 686/10433/17
31 січня 2018 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Мороз В.О.,
за участю секретаря - Козельської А.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння,
встановив:
02 червня 2017 року позивач звернулася до суду з вище вказаним позовом, в якому просить витребувати у ОСОБА_2 та передати їй житловий будинок з надвірними будівлями № 14 по вулиці Центральній в с. Мар'янівка Хмельницького району Хмельницької області.
Свої вимоги мотивує тим, що 28 травня 2006 року помер її батько - ОСОБА_5, після смерті якого, вона отримала у спадщину, згідно свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 03.12.2016 р., житловий будинок з надвірними будівлями № 14 по вулиці Центральній в с. Мар'янівка Хмельницького району Хмельницької області. Однак, не може реалізувати своє право, як власник майна, так як даним будинком незаконно користується відповідач. На підставі ст. 387 та ст. 400 ЦК України просить позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав заявлених у позові та просив задовольнити.
Відповідач та його представник заперечили щодо задоволення позову, вказавши, що ОСОБА_2 користується даним будинком законно, а саме на підставі договору оренди, укладеним із сином померлого, який фактично прийняв спадщину.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює дані правовідносини, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, у зв'язку із наступним.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так судом встановлено, що 28 травня 2006 року помер ОСОБА_5 (а.с.39 на звороті).
У склад спадкового майна, в тому числі увійшов і житловий будинок з надвірними будівлями № 14 по вулиці Центральній в с. Мар'янівка Хмельницького району Хмельницької області.
На момент смерті останнього, з ним проживали та були зареєстровані ОСОБА_6 (дочка), ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_7 (син) (а.с.23).
З заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися дочка ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_4 (09.10.2006 р.). Між ними 03.12.2016 р. був укладений договір про поділ спадкового майна, згідно якого останні домовилися, що у спадщину ОСОБА_4 переходить житловий будинок з надвірними будівлями № 14 по вулиці Центральній в с. Мар'янівка Хмельницького району Хмельницької області, що вбачається із копії спадкової справи (а.с. 38-67).
03.12.2016 р. нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого, спадкоємцем житлового будинку з надвірними будівлями № 14 по вулиці Центральній (раніше Щорса) в с. Мар'янівка Хмельницького району Хмельницької області після смерті ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_4, яка в подальшому і зареєструвала право власності на зазначений будинок, що вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 7,11).
При цьому, на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5, 30.08.2016 р. помер його син ОСОБА_7 (а.с. 23, 87, 98.), який фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5, як такий що проживав з ним.
Після смерті ОСОБА_7 спадкова справа не заводилася (а.с.103-104).
Так, ОСОБА_7 за життя (05.08.16 р.) уклав договір оренди житлового будинку з надвірними будівлями № 14 по вулиці Центральній (раніше Щорса) в с. Мар'янівка Хмельницького району Хмельницької області із відповідачем ОСОБА_2, строком на 30 місяців (а.с. 22).
Даний договір є дійсним і ніким не оспорювався.
В зазначеному будинку проживає відповідач ОСОБА_2, що не заперечується останнім, а також вбачається із відповіді відділення поліції (а.с. 8).
Конституцією (ст. 41) України та ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
В силу ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Згідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 387 даного Кодексу, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих у п.19 Постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вбачається, що застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Отже, позивач на підставі ст. 387 ЦК України повинен довести, а суд відповідно встановити факти, які доводять право власності позивача на майно і право на витребування цього майна; вибуття майна з володіння позивача і знаходження його у відповідача; незаконність володіння відповідача майном позивача; відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин щодо спірного майна.
Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна (ст. 400) ЦК України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_4 дійсно є власником житлового будинку з надвірними будівлями № 14 по вулиці Центральній (раніше Щорса) в с. Мар'янівка Хмельницького району Хмельницької області, в якому проживає відповідач ОСОБА_2
Однак відповідач ОСОБА_2 проживає в зазначеному будинку на правових підставах, а саме на підставі договору оренди, укладеного 05.08.16 р. із сином ОСОБА_5 - ОСОБА_7 (який фактично прийняв спадщину). Даний договір є дійсним і ніким не оспорювався.
А тому, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 81, 141, 258-273 ЦПК України, та ст. 387, 400 ЦК України, суд -
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції- Апеляційного суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя
Повний текс рішення виготовлено 09.02.2018 р.