ун. № 759/12242/17
пр. № 2/759/4977/17
21 грудня 2017 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - П'ятничук І.В.,
при секретарях судового засідання - Винарчук М.А., Немировській А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
16 серпня 2018 року позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2, та просить суд постановити рішення, яким визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 що підтверджується Договором купівлі-продажу від 15 січня 2002 року та інформаційною довідкою КВ-2017 №18098 від 16 травня 2017 року КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації». У вищезазначеній квартирі окрім позивача, зареєстрований її син - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. З літа 2015 року ОСОБА_2 добровільно залишив квартиру АДРЕСА_1 оскільки вирішив проживати окремо.
Враховуючи наведене та посилаючись на ст.ст. 317, 319, 383, 346, 391, 495 ЦК України та ст.ст. 71, 72 ЖК України просила заявлені позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити вказуючи на обставини справи викладені в позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив,
Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.
Верховний Суд також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення на протязі шести місяців, а відповідно до ст.72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки проводиться в судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 що підтверджується Договором купівлі-продажу від 15 січня 2002 року та інформаційною довідкою КВ-2017 №18098 від 16 травня 2017 року КП КМР «Київське міське буро технічної інвентаризації».
Відповідно до №2548911 від 07 червня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - син позивачки, який відповідачем по справі.
З літа 2015 року ОСОБА_2 добровільно залишив квартиру АДРЕСА_1 оскільки вирішив проживати окремо,
На теперішній час позивачу невідоме місце фактичного проживання сина ОСОБА_2
Відповідно до акту про не проживання особи за місцем реєстрації, затвердженого Начальником «ЖЕД-3» Петруньком П.З. від 04.08.2017 року складений акт про те, що громадянин ОСОБА_2 дійсно не мешкає за адресою: АДРЕСА_1 дані факти підтверджуються підписами сусідів заявника - ОСОБА_6, ОСОБА_7
Оскільки ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_1 з літа 2015 року без поважних причин, жодним чином перешкоди до доступу до квартири відповідачу не чинились, станом квартири він не цікавиться та не несе витрат по сплаті комунальних послуг та інших платежів, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом.
Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вказували суду на те, що добре знають сім'ю позивачаі можуть стверджувати, що дійсно з літа 2015 р. відповідач, в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, квартиру залишив добровільно, жодних речей відповідача в квартирі немає.
Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В частині 1 ст.316 ЦК України визначено поняття права власності - це право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно частини 1 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
А у відповідності до частини 1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Крім цього, відповідно до частини 1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
В статті 391 ЦК України визначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом частини 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.7 Закону України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Частина 2 ст.405 ЦК України вказує про те, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про те, що в судовому засіданні встановлені обставини, які свідчать про відсутність відповідача за місцем реєстрації понад один рік і доказів про поважність причин такої відсутності суду не надано, що відповідно до частини 2 ст.405 ЦК України є правовою підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням та задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 316-319, 321, 328, 383, 386, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 150, 156 ЖК України, Законом України від 11.12.2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ст.ст. 10, 30, 60, 61, 88, 179, 209,212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням -задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 сплачений судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя І.В.П'ятничук