Провадження №22-ц/772/364/2018
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк К. П.
Доповідач :Ковальчук О. В.
06 лютого 2018 рокуСправа № 127/17397/17м. Вінниця
Апеляційний суд Вінницької області в складі:
головуючого Ковальчука О.В.,
суддів: Сала Т.Б., Панасюка О.С.
за участю секретаря Кирилюк Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Другої Вінницької державної нотаріальної контори, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 12 грудня 2017 року у м. Вінниці під головуванням судді цього суду Гуменюка К.П., дати складання повного тексту рішення не відомо,
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Вінницької міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Заявлений позов ОСОБА_2 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 - особа за якою позивач за її життя здійснювала догляд та спільно проживала більше п'яти років до дня смерті останньої. Поховання ОСОБА_3 та усі пов'язані з цим витрати здійснила позивач.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1. ОСОБА_2 у межах встановлено законодавством строку звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги, тобто як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Однак, листом-роз'ясненням державного нотаріуса від 19 липня 2017 року їй було відмовлено у вчиненні таких нотаріальних дій у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують родинні або інші відносини, тому ОСОБА_2 звернулась до суду з цим позовом та просила встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини та визнати за нею право власності на вказаний будинок у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року у задоволення позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до п. 3 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Указу Президента України № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Вінницької області діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Вінницького апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку область, з місцезнаходженням у м. Вінниці.
Колегія суддів відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з таких підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції цього Кодексу на момент розгляду справи судом першої інстанції) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу (ст. 1258 ЦК України).
Відповідно до ст. 1264 ЦК України четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У п. 21 постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої ст. 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 1993 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується відміткою в її паспорті серії НОМЕР_1 (а.с. 11). За цією адресою з 1973 року також було зареєстровано місце проживання ОСОБА_3, що підтверджується відміткою в паспорті цієї особи серії НОМЕР_2 (а.с. 12 зворот).
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується технічним паспортом на цей будинок (а.с. 4-9), відповідно до якого ОСОБА_2 є власником 3/20 частки будинку, а ОСОБА_3 - 17/20 частки, що не заперечується сторонами у справі, тому, з огляду на положення ч. 1 ст. 61 ЦПК України (у редакції цього Кодексу на час розгляду справи судом першої інстанції), ця обставина не підлягає доказуванню.
ОСОБА_3 неодноразово виявляла свою незгоду з діями ОСОБА_2 щодо будівництва та введення в експлуатацію здійсненої нею прибудови до вказаного будинку, приватизації за адресою цього будинку земельної ділянки, а також повідомляла правоохоронні органи про надходження від ОСОБА_2 погроз щодо захоплення частини належного ОСОБА_3 нерухомого майна. Так, зокрема, 13 січня 2012 року ОСОБА_3 звернулась до Вінницького міського голови із заявою про незаконні дій ОСОБА_2 щодо спорудження двоповерхової прибудови до частини вказаного будинку та просила скасувати Акт готовності об'єкту до експлуатації від 26 жовтня 2010 року (а. с. 119). 08 червня 2012 року вона ж звернулась зі скаргою до директора департаменту архітектури і кадастру з приводу незаконного капітального будівництва, що здійснюється ОСОБА_2 (а.с. 114-116). 28 листопада 2012 року ОСОБА_3 звернулась до Вінницького міського голови зі скаргою на дії ОСОБА_2 щодо незаконного спорудження 3-поверхової споруди за адресою будинку за якою вона зареєстрована й проживає, та просила скасувати Акт готовності до експлуатації від 26 жовтня 2012 року (а.с. 110-112). 02 січня 2013 року вона ж звернулась до Вінницького міського голови із скаргою про незаконне проведення приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 та просила скасувати приватизацію земельної ділянки (а. с. 107-108). З аналогічною за змістом скаргою ОСОБА_3 звернулась і 14 лютого 2013 року (а.с. 104-105). 19 серпня 2014 року вона звернулась зі скаргою до начальника інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Вінницькій області та Вінницької обласної державної адміністрації, в якій просила визнати незаконним будівництво прибудови ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та притягнути винних осіб до відповідальності (а.с. 97-102). 15 травня 2015 року ОСОБА_3 звернулась зі скаргою до прокурора Вінницької області щодо надходження від ОСОБА_2 погроз захопити частину належного їй майна, зокрема горища (а.с. 94-95).
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла (а.с. 13). Заходи щодо її поховання забезпечила ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про поховання від 08 січня 2018 року (а.с. 14), лікарським свідоцтвом про смерть (а.с. 15), товарним чеком від ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1 (а.с. 16), рахунком-замовленням № № 0969, 0970. (а.с. 17), договором-замовленням від ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 21).
27 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Другої Вінницької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, додатково зазначивши про відсутність інших спадкоємців (а.с. 72).
Листом державного нотаріуса Другої Вінницької державної нотаріальної контори Малої Н.С. № 1073/01-16 від 19 липня 2017 року ОСОБА_2 роз'яснено про неможливість видачі їй свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують їх родинні чи інші відносини (а.с. 26).
25 липня 2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складено акт про те, що ОСОБА_2 останніх два роки проживала та вела спільне господарство разом із ОСОБА_3, лікувала та доглядала за нею, а після її смерті організувала та оплатила усі послуги щодо її поховання (а.с. 22). Аналогічний акт складено 25 липня 2017 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с. 23).
Допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 суду пояснили, що вони є сусідами позивача та були сусідами померлої ОСОБА_3 ОСОБА_2 допомагала ОСОБА_3 в догляді, враховуючи похилий вік останньої та її стан здоров'я.
Встановивши ці обставини та керуючись наведеними нормами права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволення позову, з тих підстав, що позивач у порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України (в редакції цього Кодексу на момент розгляду справи судом першої інстанції) не довела належними та допустимими доказами тих обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, зокрема того, що вони з ОСОБА_3 проживали однією сімє'ю більше п'яти років до часу відкриття спадщини після смерті останньої, а отже вона (позивач) має право на спадкування за законом після її смерті як спадкоємець четвертої черги.
Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за однією адресою свідчить лише про те, що останні були сусідами і не підтверджує обставину їх проживання однією сімє'ю в розумінні визначеного ч. 2 ст. 3 СК України поняття «сім'я». Хоча місце проживання цих осіб і було зареєстровано за однією адресою, але фактично вони проживали у відокремлених житлових приміщеннях. Надані суду покази свідків характеризують лише доброзичливе ставлення позивача до ОСОБА_3 як людини похилого віку, яка потребувала сторонньої допомоги. Натомість наявні у матеріалах справи письмові звернення ОСОБА_3 за 2012 -2015 року до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування з приводу дій ОСОБА_2 (а.с. 94-95, 97-102, 104-105, 107-108, 110-112, 114-116, 119) свідчать про протилежне ставлення ОСОБА_3 до позивача, наявність у них спору щодо нерухомого майна та про їх недоброзичливі стосунки.
Те, що позивач здійснила поховання ОСОБА_3 не є самостійним доказом такого, що ці особи проживали як сім'я протягом встановленого ст. 1264 ЦК України строку.
Суд першої інстанції надав вірну правову оцінку наведеним вище актам від 25 липня 2017 року про проживання позивача із ОСОБА_3 однією смє'ю протягом двох років, оскільки законодавством, зокрема положеннями ст. 1264 ЦК України, цей строк має становити не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Таким чином надані позивачем суду докази не доводять, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом не менше п'яти років до часу відкриття спадщини спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, що є обов'язковими складовими сім'ї.
Апеляційний суд відхиляє доводи скарги про те, що суд надав невірну оцінку показам свідків, оскільки останні суду пояснювали, що позивач із ОСОБА_3 проживали разом тривалий час (більше 10 років) і це виглядало як проживання однією сімє'ю, а суд безпідставно зазначив про те, що воно проживали в одному будинку, оскільки були його співвласниками.
Такі посилання скаржника свого підтвердження не знайшли, оскільки як вбачається зі звукозапису судового засідання від 06 грудня 2017 року, в якому були допитані в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, ці особи дійсно суду надавили пояснення про те, що позивач та ОСОБА_3 проживали в одному будинку, але в різних його частинах, та спільно користувались прибудинковою територією. ОСОБА_3 зверталась до відповідних органів зі скаргами не тільки відносно ОСОБА_2, а й інших судів. ОСОБА_2 допомагала ОСОБА_3 по господарству та у догляді.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ЦПК України (у редакції цього Кодексу на час ухвалення оскаржуваного рішення) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному, та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції надав показам свідків вірну оцінку у взаємному зв'язку з іншими наявними у матеріалах справи доказами, та зробив обґрунтований висновок про те, що надані покази не є самостійними доказами того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом не менше п'яти років до часу відкриття спадщини спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Також увагу суду вірно звернуто на те, що цими ж особами, які були допитані в якості свідків, складено акт від 25 липня 2017 року (а.с. 23), в якому вони засвідчили про те, що позивач та ОСОБА_3 проживали та вели спільне господарство протягом останніх двох років.
Інші доводи скарги зводяться до того, що судом першої інстанції було залишено без задоволення клопотання позивача про виклик та допит в якості свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17, тому скаржник просить апеляційний суд викликати та допитати цих осіб в якості свідків, а також прийняти та дослідити інші нові докази, а саме складені цими особами 25 грудня 2017 року акти про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом останніх десяти років проживали однією сімє'ю.
Апеляційний суд з огляду на положення ч. 3 ст. 367 ЦПК України такі клопотання та доводи скарги відхилив, оскільки із матеріалів справи та звукозапису судових засідань, які відбулися за час розгляду справи, вбачається, що позивачем або його представниками клопотань про допит саме цих свідків у суді першої інстанції не заявлялось, відповідно судом такі клопотання не вирішувались.
Також апеляційних суд, із врахуванням положень ч. 3 ст. 367 ЦПК України, не приймає та, відповідно, не досліджує подані скаржником акти, які є новими доказами, оскільки їх неподання до суду першої інстанції не було зумовлено поважними причинами, скаржником не доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Дата складання цих актів, яка є пізнішою від дати ухвалення оскаржуваного рішення, не є підставою для висновку про неможливість їх подання позивачем до суду першої інстанції і наявність правових підстав для прийняття й дослідження судом апеляційної інстанції, оскільки засвідчені у них обставини могли та повинні були бути відомі вказаним особам і на час розгляду справи судом першої інстанції, однак ні позивачем, ні її представниками клопотань про допит цих осіб в якості свідків не заявлялось.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.
Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.
Головуючий О.В. Ковальчук
Судді : Т.Б. Сало
О.С. Панасюк
Повний текст постанови виготовлено 06 лютого 2018 року.