Справа № 822/2955/17
Головуючий у 1-й інстанції: Майстер П.М.
Суддя-доповідач: Курко О. П.
30 січня 2018 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Драчук Т. О. Совгири Д. І.
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
представника позивача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року закрито провадження у справі.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку з чим, позивач просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та за обставин викладених в ній просив суд задовольнити її, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника відповідача в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 04.10.2017 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою, в якій просить затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2 га для ведення особистого сільського господарства за межами населених пунктів Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.
24.10.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області надано відповідь на заяву № К-27458/0-13936/6-17, в якій зазначено, що задовільнити клопотання позивача немає можливості, оскільки згідно листа Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 15.08.2017 року №180, земельна ділянка, яка планується до відведення, уже накладається на земельну ділянку, яку виділено у приватну власність згідно державного акта серія НОМЕР_1 площею 0,451 га та на земельну ділянку, яка виділена в користування у 1994 році площею 0,95 га третім особам. Також зазначено, що Головним управлінням також надано наказ від 27.04.2017 року №22-7677-СГ про надання дозволу Капустинській сільській раді Старокостянтинівського району Хмельницької області на розроблення (з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою передачі в комунальну власність для створення громадських пасовищ, орієнтовною площею 9,3400 га, розташованої за межами населених пунктів на території Капустинської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого суду в межах цивільного судочинства. Однак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково не врахував наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Із аналізу наведених процесуальних норм випливає, що для віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду визначальними є його публічно-правовий характер та суб'єктний склад спірних правовідносин.
Частиною першою статті 122 ЗК передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (частина перша статті 116 ЗК).
За правилами частини першої статті 123 ЗК надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки. При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, передбачених статтею 122 цього Кодексу.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (частина друга статті 123 ЗК).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина третя статті 123 ЗК).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186№ цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК).
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина десята статті 123 ЗК).
Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина тринадцята статті 123 ЗК).
Отже, законодавством встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду).
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що у даному випадку відповідач не здійснював владні управлінські функції ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, оскільки в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.
Посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 24.02.2015 року у справі № 21-34а15 є безпідставним. В даній постанові предметом розгляду є скасування наказів Держземагентства, яким було затверджено технічну документацію на земельні ділянки, які були передані у власність певним особам. При цьому, в цій справі оскаржувалось право власності цих осіб на земельні ділянки.
В даному випадку суд першої інстанції не дослідив, що ОСОБА_3 оскаржуються дії Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області саме як суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а матеріали справи направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 02 лютого 2018 року.
Головуючий Курко О. П.
Судді Драчук Т. О. Совгира Д. І.