29 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4398/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Калитки О. М.
суддів: Кононенко З.О. , Бондара В.О.
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.,
за участю представника позивача Шепетуха В.В.,
за участю представника відповідача Потапенко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод металургійного інструмента "Вектор" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017, суддя Панов М.М., вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 21.11.17 по справі № 820/4398/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод металургійного інструмента "Вектор"
до Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод металургійного інструмента "Вектор", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просив суд визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 16.06.2017 №0000161407 про нарахування грошового зобов'язання на Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський завод металургійного інструмента «ВЕКТОР» за платежем податок на додану вартість по вітчизняним товарам (роботах, послугах) було нараховане грошове зобов'язання в сумі - 445 175,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції в сумі - 222 587,5 грн., а всього на суму - 667 762, 50 грн.; визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 16.06.2017 №0000171407 про нарахування грошового зобов'язання на Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський завод металургійного інструмента «ВЕКТОР» в сумі - 92 469, 00 грн.; визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 16.06.2017 №0000151407 про нарахування грошового зобов'язання на Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський завод металургійного інструмента «ВЕКТОР» за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі - 483 864,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції в сумі - 62 587,00 грн., а всього на суму -546 451,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки акту перевірки і оскаржувані податкові повідомлення-рішення про порушення ТОВ "ХЗМІ Вектор" податкового законодавства є недоведеними та не забезпечені належною доказовою базою, отже є протиправними, та такими що не відповідають вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 у справі № 820/4398/17 відмовлено в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод металургійного інструмента "Вектор" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.
Позивач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, yа підставі направлень від 21.04.2017 № 2543, № 2544, від 24.04.2017 № 2677, № 2678, виданих ТУ ДФС у Харківській області, Ореховою Світланою Михайлівною - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ГУ ДФС у Харківській області, Кравчук Мариною Анатоліївною-головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників основних галузей економіки управління аудиту ТУ ДФС у Харківській області, Корінько Інною Анатоліївною - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Харківській області, Шимко Оленою Анатоліївною - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Харківській області на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, ст. 75, ст. 77, п.82.1 ст. 82 Податкового кодексу України відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних документальних перевірок суб'єктів господарювання та наказу ГУ ДФС у Харківській області від 10.04.2017 №1405 проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Харківський завод металургійного інструмента «Вектор» » ( код ЄРДПОУ 36035739) (далі за текстом ТОВ «ХЗМІ « ВЕКТОР») з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, , валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016 відповідно до затвердженого плану перевірки.
Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ "ХЗМІ ВЕКТОР" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.14 по 31.12.16, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.14 по 31.12.16, за результатами якої складено акт перевірки від 25.05.17 №4015/20-40-14-01-08/36035739.
Перевіркою ТОВ «ХЗМІ «ВЕКТОР» встановлені порушення: п. 138.2, п.138.8 ст. 138, пп.139.1.9 ст. 139 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) та п.44.1 ст. 44, пп.134.1.1 п.13 ст. 134 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) занижено податок на прибуток на загальну суму - 483864 грн., у т.ч. за 2014 рік на суму - 54000 грн., за 2015 рік на суму - 233516 грн., за 2016 рік (3 квартал 2016) на суму - 196348 грн.; п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) заниження на загальну суму - 477644 грн., у т.ч. за серпень 2014 року на суму 60000 грн., за червень 2015 року на суму - 104174 грн., за липень 2015 року на суму - 7746 грн., за серпень 2015 року на суму - 3381 грн., за квітень 2016 року на суму - 10257 грн., за вересень 2016 року на суму 112361 грн., за жовтень 2016 року на суму - 2489 грн., за листопад 2016 року на суму - 10863 грн., а також встановлено завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного періоду) на суму - 92469 грн., в т. ч. за грудень 2016 року на суму - 92469 грн.
На підставі висновку акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 №0000161407, №0000171407, №0000151407.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами обґрунтовано правомірність прийнятих ним рішень, а позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з наступного.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).
Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Податкова накладна виписується удвох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).
Водночас, ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 р. визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені ПК України. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла до 01.01.15), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла до 01.01.15), не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Як встановлено матеріалами справи, між ТОВ «ХЗМІ «ВЕКТОР» та ТОВ «КІЙОПТТОРГ» укладено договір №12/34 від 01.08.2014. Згідно вказаного договору ТОВ «КІЙОПТТОРГ» передало у власність ТОВ «ХЗМІ « ВЕКТОР» товар - труби бурові, розміром 32x7,0-7,5x4060 мм, ст. 45 з об'ємним загартуванням в кількості 600 шт. вартістю 500,00 грн. за шт. на загальну суму - 360000 грн. з урахуванням ПДВ 60000 грн. (т.1 а.с. 64-66)
На виконання умов договору виписані видаткові накладні №401, 402, 403 від 11.08.2014 (т.1 а.с. 67-69), вказані операції з придбання товару відображені в бухгалтерському обліку ТОВ «ХЗМІ « ВЕКТОР», що підтверджується банківською випискою № 26007154991 за 19.08.2014 (т.1, а.с.70).
З пояснень представника позивача транспортування товару від ТОВ «КІЙОПТТОРГ» до ТОВ «ХЗМІ « ВЕКТОР» здійснювалось транспортом Продавця - ТОВ «КІЙОПТТОРГ» та за його рахунок.
В подальшому зазначений товар був переданий TOB «АМОІ» по акту № 16 від 11.08.2014 (т.1 а.с. 73-74) згідно договору № 03 від 16.01.2014 (т.1 а.с. 71-72) для виготовлення продукції із давальницької сировини, а саме - штанги бурової.
Виготовлена продукція була передана ТОВ «ХЗМІ «ВЕКТОР» згідно актів: від 14.08.201, 15.08.2014, 21.08.2014 для її подальшої реалізації.
В подальшому виготовлену продукцію-штанги бурові в кількості - 600 шт. було поставлено на Алчевський металургійний комбінат та на Запоріжсталь.
Зазначені господарські операції і розрахунки по ним підтверджуються первинними документами: договорами поставки (т.1 а.с.197-199, 206-210,), видатковими накладними (т.1, а.с. 200, 211, 219), банківськими виписками (т.1 а.с.193-196, 203-205, 213, 218, 221, 226), ТТН (т.1 а.с.202, 216, 224).
Також, між ТОВ «ХЗМІ «ВЕКТОР» та ТОВ «ТОПКРАФТ» укладено договір про надання послуг по переробці давальницької сировини від 01.08.2016 № 01/08/2016 (т.1 а.с. 81-83). Згідно вказаного договору ТОВ «ТОПКРАФТ» зобов'язується надати послуги по переробці давальницької сировини та виготовленню готової продукції; сировина - труба х/д 32х7,0-7,5 довжиною (кратністю), що дозволяє виготовити необхідну продукцію; продукція - труба бурова труба х/д 32х7,0-7,5х4060 (або іншої довжини, згідно додатків до цього договору).
ТМЦ на адресу ТОВ «ТОПКРАФТ» для виготовлення вказаної продукції з давальницької сировини передавались на підставі актів приймання-передачі. (т.1 а.с. 84, 93, 101, 108)
Передача виготовленої продукції з давальницької сировини на адресу ТОВ «ХЗМІ «ВЕКТОР» здійснювалась ТОВ «ТОПКРАФТ» на підставі актів про передачу продукції, виробленої з давальницької сировини №1 від 10.08.16, № 2 від 30.08.16, №3 від 07.09.16, №4 від 12.09.16 (т.1 а.с. 89-90, 97-98, 104-105, 112-113).
Зазначені господарські операції і розрахунки по ним підтверджуються первинними документами: актами про надання послуг з перевезення (т.1 а.с. 90, 94, 98, 102, 105, 109, 113), ТТН (т.1 а.с. 86-87, 91, 96, 99, 106, 110, 114), актами з надання послуг з переробки (т.1 а.с. 88, 96, 103, 111), банківськими виписками (т.2 а.с. 151-154).
Також, між ТОВ «ХЗМІ «ВЕКТОР» та ТОВ «ЛАСІДОРА» укладено договір про надання послуг по переробці давальницької сировини від 16.06.2015 № 07/06 (т.1 а.с. 116-117). Згідно вказаного договору ТОВ «ЛАСІДОРА» зобов'язується надати послуги по переробці давальницької сировини та виготовленню готової продукції; сировина - труба х/д 32х7,0-7,5 довжиною (кратністю), що дозволяє виготовити необхідну продукцію; продукція - труба бурова труба х/д 32х7,0-7,5х4060 (або іншої довжини, згідно додатків до цього договору).
ТМЦ на адресу ТОВ «ТОПКРАФТ» для виготовлення вказаної продукції з давальницької сировини передавались на підставі актів приймання-передачі. (т.1 а.с. 119, 128, 137, 146, 155)
Передача виготовленої продукції з давальницької сировини на адресу ТОВ «ХЗМІ «ВЕКТОР» здійснювалась ТОВ «ТОПКРАФТ» на підставі актів про передачу продукції, виробленої з давальницької сировини № 1 від 22.06.2015, № 2 від 30.06.2015, № 3 від 16.07.2015, № 4 від 03.08.2015, № 5 від 17.08.2015 (т.1 а.с. 123, 132, 141, 150, 159).
Зазначені господарські операції і розрахунки по ним підтверджуються первинними документами: актами про надання послуг з перевезення (т.1 а.с. 121, 124, 130, 133, 139. 142, 148, 151, 157, 160,), ТТН (т.1 а.с. 122, 125, 131, 134, 140, 143, 149, 152, 158, 161), актами з надання послуг з переробки (т.1 а.с. 126, 135, 144, 153, 162).
Крім того, позивачем надано копії первинних документів, які підтверджують використання продукції, отриманої від ТОВ «ЛАСІДОРА, у своїй господарській діяльності та подальшої реалізації виробленого продукту до інших господарюючих суб'єктів
Колегія суддів зазначає, що досліджені у судовому засіданні документи бухгалтерського та податкового обліку, податкові накладні, що складені контрагентами позивача, відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999р., містять обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, тобто є такими, що не викликають сумнівів щодо їх юридичної сили та доказовості та підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Щодо доводів апеляційної скарги на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, що стала підставою для висновку про нереальний характер господарських операцій, здійснених позивачем, колегія суддів вказує, що належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 73-76 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).
Між тим, в акті перевірки відповідачем не наведено доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Також статтею 16 ПК України передбачено, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету - є платники податку.
Відповідно до п.36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.
При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, допущені безпосередньо ним самим.
Отже, відповідальність є персональною; обов'язковою правовою підставою для неї є наявність вини конкретного платника податків у допущених порушеннях, відповідно, вона не може автоматично поширюватись на контрагентів платника податків. Порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Щодо посилань відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що товарно-транспортна накладна не є первинним бухгалтерським документом, що підтверджує факт придбання чи продажу товарів, а підтверджує лише факт перевезення вантажу, а тому вказана обставина не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення самої господарської операції.
Так, оформлення товарно-транспортної накладної не є обов'язковим під час здійснення перевезення придбаних товарів власним транспортом згідно пункту 2 Переліку документів № 207, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 25.02.2009 р. "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні".
Водночас, Правилами перевезення вантажу автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. № 363, передбачено зобов'язання наявності товарно-транспортних накладних для перевізників, вантажовідправників та вантажоотримувачів, які є замовниками послуг з перевезення.
Таке зобов'язання не розповсюджується на підприємство (платника податків), якщо перевезення товарів виконувалась його контрагентом, тобто, підприємство не укладало договір на перевезення.
Також, відповідно до пункту 2 Положення щодо документального забезпечення для здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом внутрішнього повідомлення, затвердженого Постановою КМУ від 25.02.2009 р. № 207, для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, необхідно мати накладну або інший документ, що підтверджує право власності на вантаж.
Отже, під час перевезення товарів власним транспортом суб'єктові господарювання не потрібно виписувати товарно-транспортну накладну.
Крім того, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише виконанням або порушенням правил перевезення автомобільним транспортом, яке ніяк не пов'язано с виконанням вимог податкового законодавства.
Оскільки, транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг по перевезенню товарів, а не факт його придбання, то при наявності документів, які свідчать про фактичне отримання товару і його використання в господарській діяльності, відсутність товарно-транспортних накладних не можу слугувати підставою для визнання витрат з придбання товарно-транспортних цінностей для визнання об'єкта оподаткування з податку на прибуток.
В даному випадку, факт постачання товарів підтверджується: договорами, податковими та видатковими накладними, актами приймання-передачі, а також документами, що підтверджують подальшу реалізацію або використання у господарській діяльності придбаних товарів.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позивачем дотримано вимоги чинного законодавства при формуванні податкового кредиту на підставі отриманих від контрагентів податкових накладних, а тому висновки акту перевірки про завищення позивачем податкового кредиту є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що висновки акту документальної планової виїзної перевірки від 25.05.17 №4015/20-40-14-01-08/36035739 є безпідставними, а прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №0000161407 від 16.06.2017, №0000171407 від 16.06.2017, №0000151407 від 16.06.2017 підлягають скасуванню.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 у справі № 820/4398/17 не відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову до суду першої інстанції було сплачено судовий збір в розмірі 19600,24 грн. згідно платіжного доручення №2001 від 25.09.2017 та при поданні апеляційної скарги в розмірі 21561,10 грн. згідно платіжного доручення №2205 від 12.12.2017.
Таким чином, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 41161,34 грн. підлягають стягненню з відповідача як суб'єкта владних повноважень на користь позивача.
Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод металургійного інструмента "Вектор" задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 по справі №820/4398/17 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод металургійного інструмента "Вектор" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 16.06.2017 №0000161407.
Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 16.06.2017 №0000171407.
Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 16.06.2017 №0000151407.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод металургійного інструмента "Вектор" (код ЄДРПОУ 36035739) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 41 161 (сорок одна тисяча сто шістдесят одна) грн. 34 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Калитка
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.О. Бондар
Повний текст постанови складено 02.02.2018.