31 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4933/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Макаренко Я.М.
суддів: Мінаєвої О.М. , Бартош Н.С.
за участю секретаря судового засідання Шалаєва І.Т.
представника відповідача та третьої особи Кусти Н.С.
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017р., повний текст складено 04.12.2017 р., суддя І інстанції Шевченко О.В. по справі № 820/4933/17
за позовом Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3
до Державної міграційної служби України треті особи Управління Державної міграційної служби України в Київській області , Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування наказу,
Громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (надалі по тексту відповідач) треті особи: управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:
- скасувати п. 12 (п.п.12.1 - 12.3) наказу Державної міграційної служби України № 193 від 21.07.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 року адміністративний позов громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, треті особи: управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу задоволено.
Скасовано підпункти 12.1, 12.2, 12.3 пункту 12 наказу Державної міграційної служби України № 193 від 21.07.2016 року про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1
Стягнуто на користь громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 (код НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: абзацу 4 пункту 4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", пункту 2.9 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 №681 та процесуального права, а також без врахування всіх обставин, що мали значення для вірного вирішення справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Представником позивача ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 року залишити без змін.
В обгрунтування відзиву представник позивача посилається на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 року була прийнята судом без порушень норм матеріального та процесуального права за результатами всебічного вивчення матеріалів справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 прибув в Україну у 1990 році з метою працевлаштування, і працював на ВАТ «Завод «Ленінська кузня». В подальшому після звільнення з роботи залишився проживати в Україні.
За заявою позивача від 26.06.2003 р. ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 03.09.2004 р. прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.09.2004 р.
У м. Харкові позивач проживає разом із своєю родиною: дружиною - ОСОБА_5 - громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам та дитиною - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є громадянкою України відповідно до довідки № 3307 від 18.05.2015 р. про реєстрацію особи гр. України (справа № 2672/8.3д).
Як підтверджено матеріалами справи, 02.10.2017 р. позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області щодо обміну посвідки на постійне проживання, проте листом від 09.10.2017 р. позивача повідомлено, що наказом № 193 від 21.07.2016 р. ДМС України було скасовано посвідку на постійне місце проживання ОСОБА_3.
Відповідно до пункту 12 (підпункти 12.1 - 12.3) наказу №193 Державної міграційної служби України "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання", на підставі висновку УДМС у Київській області від 08.06.2016 р. ОСОБА_3 скасовано повністю рішення ГІРФО ГУМВС України в Київській області від 03.09.2014 про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3. Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 03.09.2004 р. визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.
У висновку УДМС України в Київській області "Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, затвердженому 08.06.2016, зазначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання ОСОБА_3 прийняте з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію" та підлягає скасуванню наказом голови ДМС відповідно до вимог п. 2.9 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 №681. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Судом встановлено, що позивачем 26.06.2003 р. для оформлення посвідки на постійне проживання в Україні було надано усі необхідні документи, будь-яких зауважень у ВГІРФО ГУМВС України в Київській області не було, відносно позивача було складено висновок, затверджений 03.09.2004 р., яким, з посиланням на пункт 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 03.09.2004 р.
Фактичною підставою для скасування посвідки на постійне проживання в Україні позивача стали висновки ДМС про те, що остання оформлена в порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року №2491-III, оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 4 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Тобто зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не містить підстав та випадків визнання неправомірними рішень про документування посвідками на постійне проживання в Україні.
Згідно з п. 3 ст. 5 та п. 2 Розділу 5 "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.
07 серпня 2001 року з метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України видано Указ №596, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язано Кабінет Міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".
Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" від 26.12.2002 №1983 ( в редакції на час звернення позивача за посвідкою 26.06.2003 року) була видана з простроченням встановленого терміну понад 1 рік 2 місяці.
З огляду на зазначене, оскільки до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 26.12.2002 №1983 був відсутній порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну, позивач звернувся до ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 26.06.2003 року, в межах шестимісячного строку з дня встановлення Кабінетом Міністрів України Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно із ч.1 ст.3 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
За змістом ч.15 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.
Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Дана норма скасована не була, а тому підстави вважати, що ця норма втратила чинність, відсутні.
Отже, складання висновку від 03.09.2004 р. про документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні, підтверджує, що позивач є таким, що має дозвіл на імміграцію в Україну, що і є підставою для видачі йому вказаної посвідки.
Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
При прийнятті відповідачем спірного наказу та в ході судового розгляду справи не було встановлено жодної з вказаних обставин, отже законодавчо визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію позивачу відсутні.
Як свідчать матеріали справи, відповідач, ДМС України, при винесенні оскаржуваного наказу від 21.07.2016 р. про скасування рішення про документування посвідкою гр. Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 керувався висновком УДМС України в Київській області від 08.06.2016 та абз. 3 п. 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2013 року № 681, згідно якого рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню.
Колегію суддів також встановлено, що відповідач при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2004 році проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався п.4 Розділу V "Прикінцеві положення "Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття протилежного рішення - висновку УДМС в Київській області від 08.06.2016.
Наказ № 193 ДМС України від 21.07.2016 прийнято з порушенням принципу добросовісності (п. 5 ч. 2 ст. 2 КАС України), який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єкта при виконанні своїх юридичних обов'язків.
Державний орган при розгляді одних і тих самих обставин стосовно однієї і тієї ж особи, при застосуванні однієї норми права, а саме: абз.4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України «Про імміграцію» дійшов діаметрально протилежних висновків. Рішенням від 03.09.2004 року позивачу надано посвідку на постійне проживання в Україні при розгляді його звернення і без встановлення будь-яких винних дій з боку позивача цю посвідку наказом № 193 ДМС України від 21.07.2016 визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню.
Така поведінка суб'єкта владних повноважень порушує принцип юридичної визначеності, що є складовою принципа верховенства права.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що наказ № 193 ДМС України від 21.07.2016 прийнято з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме, необґрунтовано, без наявності підстави для скасування позивачу дозволу на імміграцію, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України разом з родиною, дитина позивача проживає разом з батьками в Україні та має громадянство України; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересів позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 по справі № 820/4933/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 02.02.2018.