31 січня 2018 року справа №243/7408/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області на постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 листопада 2017 року у справі № 243/7408/17 (головуючий І інстанції - Бікезіна О. В., м. Лиман) за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області про визнання бездіяльності та рішення протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
17 серпня 2017 року ОСОБА_4 звернувся в інтересах ОСОБА_3 (надалі - позивач) до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області (далі - відповідач, УПФУ) про визнання протиправною бездіяльності УПФУ в м. Красний Лиман Донецької області, яка полягає в невиплаті, починаючи з квітня 2017 року пенсії; визнання протиправним та скасування рішення УПФУ в м. Красний Лиман Донецької області про припинення виплати пенсії; зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії, нарахувати пенсію та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з квітня 2017 року включно, а також просив суд утриматись від подальшого припинення виплати пенсії (а.с. 1-3).
Ухвалою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 26 вересня 2017 року справу направлено до Краснолиманського міського суду Донецької області для розгляду за підсудністю (а.с. 23).
Постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України м. Красний Лиман Донецької області щодо припинення виплати пенсії, починаючи з 01 квітня 2017 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області поновити виплату пенсії, з 01 квітня 2017 року на той же банківський рахунок, на який перераховувалась пенсія до березня 2017 року включно. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Постанова суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць допущена до негайного виконання (а.с. 58-63).
Відповідач із таким судовим рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та винести нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог позивачу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач, у визначеному законодавством порядку не вживав заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат та у зв'язку з цим не міг отримати вказані виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Апелянт стверджує, що посилання апелянта на той факт, що Управління всупереч нормам Конституції України грубо порушує його пенсійні права та рівень його соціального захисту є такими, що не ґрунтуються на Законі, а тому не можуть бути взяті до судом при прийнятті даного рішення. Апелянт стверджує, що права позивача порушені не були, у зв'язку з чим, у задоволенні позовних вимог йому має бути відмовлено.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
На підставі частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами в межах та доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів встановила наступне.
Позивач, ОСОБА_3, відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Краснолиманської міської ради про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 30 червня 2016 року є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає: АДРЕСА_1 (а.с. 20).
Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України м. Красний Лиман Донецької області, як отримувач пенсії за віком на підставі електронної справи, яка надійшла з Управління Пенсійного фонду України в м. Горлівки Донецької області, що відповідачем у справі не заперечується.
З 01 квітня 2017 року позивачу припинено виплати її пенсії.
Вважаючи таки дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, Управлінням надано довідку про розмір призначеної і фактично виплаченої пенсії, якою підтверджується, що пенсія позивачу виплачувалась Управлінням до березня 2017 року включно та була з 01 квітня 2017 року призупинена на підставі рішення комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської міської ради від 14 липня 2017 року № 52 про скасування довідки (а.с. 40, 56)
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача і припинення відповідачем пенсії позивачу є протиправним, а вимоги в частині поновлення виплати пенсії такими, що підлягають задоволенню, а що стосується вимоги про визнання протиправною бездіяльність Управління щодо невиплати пенсії ОСОБА_3 пенсії за віком з 01 квітня 2017 року, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач не допустив бездіяльність, а навпаки, вчинив дії шляхом припинення нарахування та виплати пенсії. Крім того, суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача утриматись від подальшого припинення виплати пенсії, зазначивши, вони не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки заявлені до суду за відсутності порушених прав позивача, тобто на майбутнє.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Зміст цієї норми можна розуміти так, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених статті 49 Закону № 1058, однак відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу Управлінням не приймалось.
Рішення комісії з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської міської ради від 14 липня 2017 року № 52 про скасування довідки не можна вважати відповідним рішення пенсійного органу із зазначенням підстав, встановлених статтею 49 Закону № 1058, перелік яких є виключним.
Колегія суддів зазначає, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009 року в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», "Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач, припиняючи позивачу виплату його пенсії діяв неправомірно, не на підставі Конституції та законів України, а тому, пенсійні виплати ОСОБА_3 є такими, що підлягають поновленню.
Посилання апелянта на те, що позивач, у визначеному законодавством порядку не вживав заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат та у зв'язку з цим не міг отримати вказані виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується і Управління не заперечується той факт, що пенсію позивачу припинено з 01 квітня 2017 року, що свідчить про порушення відповідачем прав позивача на отримання пенсійних виплат, гарантованих Конституцією та Законами України.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на приписи статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень судова колегія не приймає доводи апелянта щодо недоведеності позивачем порушення її права на отримання пенсійних виплат.
Відповідно пункту 1 частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області на постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 листопада 2017 року у справі № 243/7408/17 - залишити без задоволення.
Постанову Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 листопада 2017 року у справі № 243/7408/17 за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в місті Красний Лиман Донецької області про визнання бездіяльності та рішення протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повне судове рішення складене 31 січня 2018 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати складання повного судового рішення та не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Арабей
Г.М. Міронова