29 січня 2018 рокуЛьвів№ 876/10556/17
головуючого судді Іщук Л.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Попка Я.С.,
за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,
представника апелянта ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року, ухвалену головуючим суддею Денисюком Р.С. о 14:29:39 у м. Луцьку, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
встановив:
ФОП ОСОБА_3 звернувся з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області ( надалі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0072971307 від 03.08.2017 року.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року позов задоволений.
ГУ ДФС у Волинській області оскаржило постанову суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції обставини, що мають значення для справи, з'ясовані неповно, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи та порушені норми матеріального права. Просить скасувати постанову і прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі зазначає, що використання приватним підприємцем в оподатковуваних операціях транспортного засобу можливе лише у випадку реєстрації його на суб'єкта господарювання, а не на фізичну особу. Оскільки транспортний засіб, який позивач вважає таким, що використовується в оподатковуваних операціях, зареєстрований на фізичну особу, то підстав для бюджетного відшкодування податку на додану вартість немає.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені.
Представник позивача у судовому засіданні заперечив апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що головним державним ревізором - інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Волинській області відповідно до наказу №1790 від 14.07.2017 року та підпункту 78.1.8 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 82 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування ФОП ОСОБА_3 сум бюджетного відшкодування ПДВ на поточний рахунок за травень 2017 року, що виникло за рахунок від'ємного значення ПДВ та декларувалося в травні 2017 року, за результатами якої складений акт №7073/03-20-13-07/НОМЕР_1 від 26.07.2017 року (а.с.8-18).
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту «а» пункту 198.5 статті 198, пункту 199.1 статті 199, пунктів 200.1, 200.4 «б» статті 200 ПК України, в результаті чого суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у податковій декларації за травень 2017 року на 129617 грн.
03.08.2017 року ГУ ДФС у Волинській області на підставі акта перевірки винесене податкове повідомлення-рішення №0072971307, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 129617,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 32404,25 грн. (а.с.7).
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що державна реєстрація транспортних засобів за фізичною особою не позбавляє права фізичну особу-підприємця на податковий кредит за операціями з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені Податковим кодексом України, оскільки транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за фізичними особами-підприємцями не передбачена.
Апеляційний суд повністю погоджується з такими висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи, зазначає наступне.
Господарською діяльністю відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами
Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України ).
Згідно із п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до абз. «а» п. 198.5 ст. 198 ПК України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2016 році позивачем були придбані транспортні засоби та в декларації з податку на додану вартість за травень 2017 року до податкового кредиту ним включені суми ПДВ, сплачені при купівлі таких транспортних засобів:
- сідельний тягач RENAULT MAGNUM 440, 2011 року випуску, ввезений на митну територію України згідно ВМД №204050003/2016/014063 від 07.09.2016 року, вартістю 263200,00 грн., з них ПДВ 43866,67 грн;
- сідельний тягач MAN TGX 18.400, 2011 року випуску, ввезений на митну територію України згідно ВМД №204050003/2016/007711 від 14.06.2016 року, вартістю 3888000,00 грн., з них ПДВ 64666,67 грн.;
- напівпричіп SCHMITZ S01, 2007 року випуску, ввезений на митну територію України згідно ВМД №204050003/2016/007728 від 14.06.2016 року, вартістю 126500,00 грн., з них ПДВ 21083,33 грн.
На підтвердження купівлі зазначених транспортних засобів позивачем надано податкові накладні: №526 від 14.09.2016 року, №159 від 17.06.2016 року, №160 від 17.06.2016 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с.25-27).
На підставі аналізу вищезазначених правових норм та обставин справи апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у даному випадку для формування податкового кредиту у позивача має бути належне документальне підтвердження відповідних витрат з придбання автомобіля з відображенням їх у бухгалтерському та податковому обліку та підтвердження подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Відтак, апеляційний суд зазначає, що позивачем підтверджені відповідні витрати з придбання транспортних засобів, факт сплати позивачем сум ПДВ при купівлі транспортних засобів, використання їх в господарській діяльності позивача, а тому відображення цих сум у складі податкового кредиту за травень 2017 року є правомірним.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень, що заперечував проти позову, не доведена правомірність свого рішення, не спростовані доводи позивача щодо дотримання ним умов формування податкового кредиту.
Доводи апелянта про те, що необхідною умовою формування податкового кредиту є державна реєстрації транспортного засобу саме на фізичну особу - підприємця спростовуються наступним.
Процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів здійснюється відповідно до вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року. Згідно із пунктом 6 цього Порядку транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в сервісних центрах МВС. Транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю. При цьому, юридичний статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності.
Таким чином, факт реєстрації транспортних засобів на фізичну особу, а не на фізичну особу-підприємця, не позбавляє останнього права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які сплачені в ціні придбаних транспортних засобів, що використовуються в його господарській діяльності.
Також апеляційний суд звертає увагу, що податкове законодавство України не обмежує право платника податку на податковий кредит залежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах за договорами на придбання товарів (робіт, послуг), в тому числі і транспортних засобів, та визначає однакові права та обов'язки як для юридичних, так і для фізичних осіб - платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2017 року у справі № 803/1021/17 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді Т. В. Онишкевич
Я. С. Попко
Повне судове рішення складене 31.01.2018 року