Справа № 373/1158/17
Провадження № 1-кп/359/104/18
судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1
у кримінальному провадженні № 12017110240000327, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.04.2017 року, по обвинуваченню ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення,
передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24.01.2018 р. у складі головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , прийнятого більшістю голосів, визнано винним ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та призначено йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без конфіскації майна; визнано винним ОСОБА_3 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та призначено йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без конфіскації майна.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 375 КПК України судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду. Кожен з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.
Так, обставини вчинення кримінального правопорушення та доведеність вини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не викликають сумнівів.
Разом з тим, не можу погодитися з висновком суду стосовно призначеного покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У п.1 Постанови ППВСУ "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24.10.2003 р., Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги Кримінально-процесуального кодексу України.
Вказані роз'яснення також узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів (ч.2 ст. 50 КК України).
Так, при призначенні покарання як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 , судом вірно враховано наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, встановлені судом дані про осіб винних, та їх відношення до скоєного, а також позицію потерпілого, який просив обвинуваченого суворо не карати, та застосовано норми ч. 1 ст. 69 КК України, та призначити їм покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 187 КК України, у вигляді чотирьох років позбавлення волі та не застосовувати до обвинувачених додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Разом з цим слід відмітити, що призначення покарання не є справедливим, оскільки не відповідає встановленим обставинам справи та даним про осіб обвинувачених.
Так, з врахуванням викладеного, та оцінивши всі обставини вчинення кримінального правопорушення, всі досліджені докази в їх сукупності, норми права, які регулюють вказані правовідносини, в тому числі і ризики повторного вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, які виходячи з досліджених обставин справи та особистості обвинувачених, обставин, які пом'якшують покарання, (які за своєю правовою сутністю характеризують знижений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння, слугують критерієм індивідуалізації покарання), не є високими, беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, приходжу до висновку, що перевиховання та виправлення як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 , можливе без її ізоляції від суспільства та вважаю, за доцільне застосувати до них положення ст. 75 КК України, призначивши їм покарання з іспитовим строком терміном в три роки, з покладенням на них, відповідно до ст. 76 КК України обов'язків, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Така міра покарання відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є необхідною і достатньою для виправлення та попередження скоєння ними нових злочинів, враховуючи обставини вчиненого злочину, його тяжкість та дані про осіб обвинуваченого, а також встановлені судом обставини в порядку ст. 69 КК України.
24.01.2018 р. Суддя ОСОБА_1