ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.01.2018Справа № 910/21526/17
За позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька 1-а, код ЄДРПОУ 03327664)
до комунального підприємства "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва" (02091, м.Київ, вул. Харківське шосе, 148-а, код ЄДРПОУ 31722755)
про стягнення 933 035,51 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача Герасименко І.В.(дов. від 29.12.2017)
Від відповідача Лісовський Ю.В.(дов. від 29.06.2017)
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 933 035,51 грн, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 03910/2-02 від 10.03.2004.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не здійснив оплати на користь позивача за надані послуги.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.12.2017 порушено провадження у справі №910/21526/17 та призначено до розгляду на 10.01.2018.
В судове засідання 10.01.2018 прибула представник позивача та надала пояснення щодо розгляду справи в порядку загального позовного провадження по справі.
Відповідач в судове засідання 10.01.2018 представників не направив, проте 10.01.2018 через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.01.2018 справу №910/21526/17 ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.
Підготовче засідання у справі №910/21526/17 призначено на 25.01.2018.
В судове засідання 25.01.2018 прибули представники позивача та відповідача.
Представники сторін надали пояснення по справі.
Згідно з частиною 6 статті 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на той самий день.
Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача, проти позовних вимог не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 25.01.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
10.03.2004 між відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Киівводоканал», перейменованим у публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Киівводоканал», яке в свою чергу перейменовано у приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «АК «Київводоканал», Постачальник, Позивач) та Комунальним підприємством «Управління житлового господарства Дарницького району міста Києва», правонаступником якого є Комунальне підприємство «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва», (далі - КП «ДЗ з УЖГ Дарницького району міста Києва», Абонент, Відповідач) укладено договір №03910/2-02 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі (далі - Договір).
За умовами Договору Постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язувався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг.
Натомість, Абонент свій обов'язок щодо оплати наданих з 01.04.2008 по 01.11.2008 послуг за умовами Договору не виконував, у зв'язку з чим Постачальник змушений був звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Рішеннями господарських судів у справі №7/153 (копії рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2009, постанови Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2010, постанови Вищого господарського суду України від 26.10.2010 у справі №7/153 в матеріалах справи) позов задоволено повністю. Судом встановлено факт наявності заборгованості та стягнуто на користь Позивача 2 455 251,23 грн, в тому числі 2 042 657,21 грн основного боргу, 22 347,37 грн 3 % річних, 84 992,94 грн інфляційних втрат, 177 502,85 грн пені, 102 132,86 грн штрафу та 25 618,00 грн судових витрат (інфляційні втрати і 3% річних нараховані за період з 01.04.2008 по 01.11.2008).
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Таким чином, обставини щодо наявності у КП «ДЗ з УЖГ Дарницького району міста Києва» перед ПрАТ «АК «Київводоканал» під час розгляду справи заборгованості за надані у період з 01.04.2008 по 01.11.2008 послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 2 042 657,21 грн не підлягають доказуванню.
У своїй позовній заяві по справі №910/21526/17 позивач зазначив, що КП «ДЗ з УЖГ Дарницького району міста Києва», незважаючи на наявність судового рішення про стягнення такої заборгованості, та ігноруючи встановлену законодавством обов'язковість виконання судового рішення, заборгованість в загальному розмірі 2 455 251,23 грн (в тому числі 2 042 657,21 грн основного боргу), стягнуту за рішенням суду у справі №7/153 сплатило у період з 18.11.2011 по 29.11.2016, що підтверджується банківськими виписками (копії в матеріалах справи).
Так, судом встановлено, що КП «ДЗ з УЖГ Дарницького району міста Києва» 18.11.2011 в рахунок погашення боргу у судовій справі № 7/153 було здійснено оплату в розмірі 25 502,33 грн, 25.11.2011 у розмірі 89 655,22 грн, 30.11.2011 у розмірі 26 219,63 грн, 21.12.2011 у розмірі 42 007,86 грн, 06.01.2012 у розмірі 40 329,18 грн, 18.01.2016 у розмірі 90 005,58 грн, 29.02.2012 у розмірі 11 924,77 грн, 14.03.2012 у розмірі 4 136,91 грн, 28.03.2012 у розмірі 17 985,43 грн, 30.03.2012 у розмірі 8 963,58 грн, 19.04.2012 у розмірі 44 745,29 грн, 28.04.2012 у розмірі 3 106,79 грн, 21.05.2012 у розмірі 29 423,92 грн,, 29.05.2012 у розмірі 15 981,01 грн, 08.06.2012 у розмірі 44 317,53 грн, 03.07.2012 у розмірі 6 003,90 грн, 26.07.2012 у розмірі 43 446,16 грн, 03.08.2012 у розмірі 22 552,53 грн, 07.09.2012 у розмірі 17 197,38 грн, 18.10.2012 у розмірі 4 770,58 грн, 22.10.2012 у розмірі 22 517,92 грн, 29.10.2012 у розмірі 4 125,12 грн, 09.11.2012 у розмірі 15 980,35 грн, 05.07.2013 у розмірі 26 688,64 грн, 18.10.2012 у розмірі 4 770,58 грн, 20.08.2013 у розмірі 35 288,64 грн, 05.08.2014 у розмірі 84 375,95 грн, 29.11.2016 у розмірі 1 678 000,00 грн.
Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).
Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, факт наявності у відповідача заборгованості за договором в розмірі 2 455 251,23 грн перед позивачем встановлений рішенням господарського суду м. Києва від 18.05.2009 у справі № 7/153, яке набрало законної сили та додаткового доказування не потребує.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.
Пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
За своєю правовою природою, відносини, що склалися між сторонами відповідають положенням договору купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.ст. 662 та 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь -який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням усного договору поставки, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.
Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б доводили погашення ним боргу перед позивачем в сумі 2 455 251,23 грн. у встановлений термін.
У зв'язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 78 845,90 грн. та інфляційні збитки в розмірі 854 189,61 грн.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350).
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.
Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача 3% річних становлять 78 845,90 грн., а інфляційні збитки - 854 189,61 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання».
Як зазначив Вищий господарський суд України в постанові від 01.08.2006 № 14/14 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28 вересня 2006 року відмовлено у її перегляді), у зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, присуджених до стягнення рішенням суду, але не виплачених у зв'язку з його невиконанням.
Відповідно до п 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).».
У зв'язку з наведеним, суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 78 845,90 грн. та інфляційних збитків в сумі - 854 189,61 грн.
Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 182, 183, 236-238 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) задовольнити.
2. Стягнути з комунального підприємства "Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва" (02091, м.Київ, вул. Харківське шосе, 148-а, код ЄДРПОУ 31722755) на користь приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) три відсотки річних в сумі 78 845(сімдесят вісім тисяч вісімсот сорок п'ять) грн. 90 коп., інфляційні збитки в сумі 854 189(вісімсот п'ятдесят чотири тисячі сто вісімдесят дев'ять) грн. 61 коп. та 13 995 (тринадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 53 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 26.01.2018