15 січня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Кулікової С.В.
суддів Кравець В.А., Лапчевської О.Ф.
при секретарі Осінчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв», третя особа: Генеральний директор Державного підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
Справа № 761/15747/17
Апеляційне провадження: №22-ц/796/688/2018
Головуючий у суді першої інстанції: Рибак М.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кулікова С.В.
встановила:
у травні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу Державного підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» № 205-к від 24 квітня 2017 року, поновлення на посаді головного інженера, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2017 року до дня поновлення на роботі та моральної шкоди, завданої незаконним звільненням у розмірі 6 000 грн.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначав, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем з 19 липня 2007 року. З 18 серпня 2014 року був призначений на посаду головного інженера підприємства.
Наказом Державного підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» № 205-к від 24 квітня 2017 року його звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Позивач стверджував, що оскаржуваний наказ не містить законних та обґрунтованих обставин вчинення допущеного проступку, підстав прийняття рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності із обґрунтуванням обрання певного виду стягнення, який був застосований, а підставою для винесення наказу є витяг з протоколу № 4/1 засідання профкому ППО ГДІП від 24 квітня 2017 року по зверненню адміністрації ГДІП до профспілкового комітету Первинної профспілкової організації ГДІП з поданням від 31 березня 2017 року № 49/ВК про надання згоди на його звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Однак, належного обґрунтування систематичного невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку та протиправності дій (чи бездіяльності) ні у витягу з протоколу № 4/1 засідання профкому ППО ГДІП від 24 квітня 2017 року, ні в самому наказі про звільнення не вказано.
Також, підставою в наказі зазначено лист за погодженням Керівника Державного управління справами, який не містить жодних реквізитів для його ідентифікації, та з яким він не ознайомлений.
Крім того, позивач зауважував, що письмовий наказ генерального директора ДП «ГДІП» від 21 березня 2017 року № 11 він фактично виконав в перший день після виходу з лікарняного 31 березня 2017 року і ніколи не заперечував проти його виконання.
На думку позивача його звільнення відбулось всупереч вимог Регламенту, який є внутрішнім нормативним документом, що регулює питання проведення внутрішніх службових розслідувань (перевірок) у разі невиконання або неналежного виконання працівником (ми) своїх функціональних обов'язків.
Також він звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про визнання незаконним та скасування наказу від 1 листопада 2016 року № 545-к «Про дисциплінарне стягнення», яким йому оголошено догану.
На підставі викладеного, позивач вказував, що його звільнення є незаконним, необґрунтованим, у зв'язку з чим наказ підлягає скасуванню, з поновленням його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої моральної шкоди.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення, визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» № 205-к від 24 квітня 2017 року «Про звільнення з роботи», поновити його на посаді головного інженера в Державному підприємстві «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2017 року до дня поновлення на роботі, завдану йому незаконним звільненням моральну шкоду у розмірі 6 000 грн. та судові витрати.
Позивач посилається на невідповідність рішення суду нормам матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх фактичних обставин справи та неналежну оцінку наданих суду доказів, оскільки міркування суду щодо зробленого ним напису на наказі №11 про не погодження та наміром оскаржити, як доказ відмови та невиконання його, є неправильними та безпідставними, так як він вказав, що не погоджується з наказом №11, проте це не означає, що він відмовився його виконувати.
Також позивач вважає, що судом необґрунтовано прийняті до уваги надані відповідачем акти фіксації відмови від надання письмових пояснень від 21, 22 та 31 березня 2017 року, а покази свідків, які мали вирішальне значення для вирішення спору, перекручені.
Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 2 червня 2016 року №1402- VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, представників відповідача та третю особу, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач з 19 липня 2007 року працював на Державному підприємстві «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» на посаді головного фахівця виробничого відділу дирекції "Інпредбуд", з 1 серпня 2014 року згідно наказу №281-к на посаді головного інженеру (а.с. 55,56).
Наказом генерального директора Державного підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» від 24 квітня 2017 року № 205-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи 24 квітня 2017 року за п.3 ст. 40 КЗпП України (а.с.8).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання процедури звільнення позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, без порушень трудових прав позивача, у зв'язку з чим наказ про звільнення визнано законним.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
У п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, роз'яснено, що за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Матеріалами справи підтверджено, що наказом №545-к від 1 листопада 2016 року до ОСОБА_1 було застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани за невиконання пунктів 3, 4 Розпорядження генерального директора ДП "ГДІП" №32 від 2 вересня 2016 року "Про створення робочої групи з проведення ремонтних робіт" (а.с. 80).
Вказане дисциплінарне стягнення на момент ухвалення рішення та час розгляду апеляційної скарги юридичної сили не втратило та достроково знято не було.
Наказом генерального директора Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" від 21 березня 2017 року №11 зобов'язано ОСОБА_1 звільнити кабінет №406 на вул. Олеся Гончара, 84 до кінця робочого дня 22 березня 2017 року та визначено робоче місце головного інженера ОСОБА_1 за адресою: вул. Стрілецька, 16, кабінет № 33 з 23 березня 2017 року (а.с. 82).
З наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 21 березня 2017 року та зробив на ньому запис про непогодження та намір оскаржувати такий наказ (а.с. 83).
Згідно з актом фіксації відмови від надання письмових пояснень від 21 березня 2017 року 17 год. 30 хв., складеного співробітниками ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, позивач ОСОБА_1 відмовився від надання письмових пояснень з приводу невиконання наказу від 21 березгня 2017 року № 11 (а.с. 85).
Відповідно до акту фіксації відмови від надання письмових пояснень від 22 березня 2017 року 10 год. 30 хв., складеного співробітниками ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9 - ОСОБА_1 відмовився від надання письмових пояснень з приводу невиконання наказу від 21 березня 2017 року № 11 (а.с. 86).
На підставі наказу генерального директора ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" № 12 від 22 березня 2017 року, з метою забезпечення виконання наказу № 11 від 21 березня 2017 року, було створено робочу комісію для обліку документів та матеріальних цінностей, що знаходяться в кабінеті № 406 в будинку по вул. Гончара Олеся, 84, в якому розміщувався головний інженер (а.с. 84).
Згідно даних листка непрацездатності, ОСОБА_1 був звільнений від роботи з 22 березня 2017 року по 30 березня 2017 року (а.с. 11), у зв'язку з чим позивач був зобов'язаний виконати наказ в перший день свого виходу на роботу, тобто 31 березня 2017 року.
Згідно із п.п. 2.1., 4.1.Посадової інструкції, ОСОБА_1, як головний інженер, забезпечує виконання наказів, розпоряджень і доручень генерального директора. Несе відповідальність за якісне і своєчасне виконання наказів, розпоряджень і доручень генерального директора.
Проте доказів про належне виконання наказу позивачем не надано при зверненні до суду з позовною заявою, при цьому в апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить під сумнів акти фіксації його відмови від надання письмових пояснень, однак не надає жодного доказу у підтвердження належного виконання ним вказаного наказу.
За таких обставин судом першої інстанції правильно встановлено невиконання позивачем наказу генерального директора Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" від 21 березня 2017 року №11, що стало підставою для звільнення ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги щодо порушення процедури звільнення позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
31 березня 2017 року ДП "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" звернулось із поданням до голови Профспілкової організації підприємства із поданням про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки до останнього раніше вже застосовувались заходи дисциплінарного стягнення (а.с. 58).
Згідно із витягом з протоколу № 4/1 засідання профкому ППО ГДІП від 24 квітня 2017 року, на якому був присутнім ОСОБА_1, було надано згоду на його звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (а.с. 60).
24 квітня 2017 року генеральний директор ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» звернувся до Керівника Державного управління справами із наданням згоди на звільнення позивача з роботи у відповідності до п. 8.1. Статуту підприємства, що підтверджується наявною в матеріалах справи копії листа № 56/ВК (а.с. 62) та повідомленням Державного управляння справами від 24 квітня 2017 року № 01/19/07.2/0803 було надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера підприємства (а.с. 63).
З урахуванням викладеного звільнення позивача проведено правомірно та з дотриманням строку й порядку, обставини правильно встановлені судом першої інстанції та їм надана належна оцінка.
Також судом правомірно відмовлено в задоволенні вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідної від вимог про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення позивача з роботи та поновлення, оскільки згідно ст. 235 КЗпП України тільки у разі поновлення на роботі розглядаються вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Оскільки позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати задоволенню не підлягають, колегія суддів вважає, що правові підстави для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди також відсутні.
Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України дійшла висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції у відповідності до п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий:
Судді: