І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
23 січня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Мазурик О.Ф.,
суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року (суддя Чех Н.А.) у справі № 753/13839/16-ц Дніпровського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у м. Києві, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, -
В липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України у м. Києві, Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - Дарницьке УП ГУНП у м. Києві), Київської місцевої прокуратури № 2 (далі - Прокуратура № 2), Дарницького районного суду м. Києва, Державного казначейства України про відшкодування, з підстав, передбачених ст. 1174 ЦК України, моральної шкоди завданої бездіяльністю органу досудового розслідування у розмірі, яку він оцінює в 300 000 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що він є потерпілим у кримінальному провадженні, а слідчий СВ Дарницького РУ Дем'яненко М.О. неналежним чином здійснює досудове слідство і на протязі двох років не може направити справу до суду. З метою сприяння досудовому розслідуванню, позивач, як потерпілий, подавав численні клопотання про виконання слідчих дій, однак вони нехтувалися слідчим через несумлінне виконання обов'язків. Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва зобов'язано уповноваженого слідчого у кримінальному провадженні № 12014100020004862 протягом трьох днів з дня отримання ухвали розглянути клопотання Вакуленка В.В. в інтересах потерпілого ОСОБА_1 від 08.06.2016 та повідомити про результати її розгляду потерпілого або його представника.
Вважав, що своїми незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю держава України в особі органу досудового слідства, прокуратури і суду завдала потерпілому ОСОБА_1 значної моральної (немайнової шкоди), яка полягає у втратах немайнового характеру, що мали місце у випадку потерпілого ОСОБА_1, якому для відновлення ушкоджень здоров'я знадобилась термінова госпіталізація. Страх громадянина перед власною державою, який залишився з потерпілим ОСОБА_1, є «іншим негативним наслідком». В столиці держави, яка називає себе європейською, десятки державних службовців, поліціанти, прокурори, судді були задіяні у привселюдній безсоромній нарузі над правом потерпілого ОСОБА_1
В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути моральну шкоду з Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку (т. 1, а.с. 163).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині вимог до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської місцевої прокуратури № 2, Дарницького районного суду м. Києва залишено без розгляду.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач через свого представника ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Зазначав, що суд в своєму рішенні не навів мотивів відхилення доводів позивача щодо завдання йому моральної шкоди внаслідок бездіяльності слідчого. Відмовляючи в задоволенні позову, суд не взяв до уваги, що бездіяльність слідчого Дем'яненко М.О. підтверджується ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 16.06.2016, якою зобов'язано слідчого розглянути клопотання представника потерпілого та надати відповідь. Дана ухвала має преюдиційне значення для суду.
Зазначав про те, що судом не застосовано норми права, які підлягають застосуванню у даних правовідносинах, зокрема положення ст. 1174 ЦК України та безпідставно застосовано положення ст. 1176 ЦК України, які він вважав, що не підлягають застосуванню і про це зазначено в позовній заяві. Вважав, що суд першої інстанції, встановивши відсутність спеціальних підстав для відшкодування моральної шкоди, передбачених ст. 1176 ЦК України, незаконно відмовив в задоволенні позову.
За наведених обставин просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19.11.2017 та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Відповідачі належним чином повідомлені про дачу, час та місце розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили, причини неявки суду не повідомили.
Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.
З матеріалів справи вбачається, що слідчим відділом Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014100020004862, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.06.2014 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, в якому ОСОБА_1 визнано потерпілим. Досудове слідство у кримінальному провадженні здійснювалось слідчим СВ Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві Вороною М.В., а в подальшому, з 02.10.2014 слідчим СВ Дарницького УП ГУНП України в м. Києві Дем'яненко М.О. (далі - слідчий Дем'яненко М.О.).
19 жовтня 2015 року процесуальним керівником - прокурором прокуратури Дарницького району м. Києва надавалися слідчому Дем'яненко М.О вказівки (т. 1, а.с. 11).
13 квітня 2016 року представник потерпілого за дорученням, адвокат ВакуленкоВ.В., звертався до слідчого Дем'яненко М.О. з клопотанням про проведення слідчих дій, а саме проведення слідчого експерименту та призначення судово-медичної експертизи (т. 1, а.с. 12-14).
На вказане клопотання отримав відповідь за вих. № 13-1841/125/48-2016 в якому роз'яснено, що у слідчому відділі Дарницького управління поліції знаходиться карта стаціонарного хворого на ім'я ОСОБА_1 та карта виїзду швидкої медичної допомоги, які були направлені для проведення судово-медичної експертизи з метою встановлення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_1, яка у зв'язку з відсутністю рентген знімків та амбулаторної карти не була проведена. І запропоновано ОСОБА_1 надати вище зазначені медичні документи до слідчого відділу (т. 1, а.с. 15).
08 червня 2016 року адвокат Вакуленко В.В. звернувся до слідчого Дем'яненко М.О. з клопотанням про проведення слідчих дій, а саме проведення слідчого експерименту. Також просив вилучити у потерпілого ОСОБА_1 рентген знімки, амбулаторну картку хворого та призначити судово-медичну експертизу (т. 1, а.с. 16 -18).
14 червня 2016 року адвокат Вакуленко В.В., діючи в інтересах потерпілого ОСОБА_1, звернувся до Дарницького районного суду зі скаргою на бездіяльність слідчого (т. 1, а.с. 19 - 22).
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 16.06.2016 скаргу задоволено та зобов'язано уповноваженого слідчого у кримінальному провадженні № 12014100020004862 розглянути клопотання Вакуленка В.В. в інтересах потерпілого ОСОБА_1 від 08.06.2016 протягом трьох днів з дня отримання ухвали та повідомити про результати її розгляду потерпілого або його представника (т. 1, а.с. 24).
01 липня 2016 року, на виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 16.06.2016, Дарницьким УП ГУНП у м. Києві на клопотання адвоката ОСОБА_1 - Вакуленка В.В від 08.06.2016. надано відповідь (т. 1, а.с. 25).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завдано внаслідок бездіяльності органу розслідування.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 ЦК України).
На час ухвалення судом оскаржуваного рішення існувала саме така правова позиція Верховного Суду України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України в редакції 2004 року, чинній на час ухвалення рішення, була обов'язковою для суду.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1, посилаючись на те, що він є потерпілим у кримінальному проваджені, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для стягнення моральної шкоди, виходячи із положень ст. 1176 ЦК України, просив розглянути спір з підстав, передбачених ст. 1173, 1174 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд неправильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами, внаслідок чого безпідставно застосував положення ст. 1176 ЦК України, та не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, а саме ст. 1173, 1174 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 с. 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення.
Поряд з цим, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення позову з підстав, передбачених ст. 1173, 1174 ЦК України, на які посилається позивач, враховуючи наступне.
Так, статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У пункті 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України (в редакції 2017 року), яка кореспондується з положеннями ст. 4 ЦПК України (в редакції 2004 року), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У відповідності доположень ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 11 ЦПК України в редакції 2004 року на час подання позовної заяви).
Відповідно до положень ст. 57-60 ЦПК України, які були чинними на час подання позову та ухвалення оскаржуваного рішення, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначав, що він як потерпілий у кримінальному проваджені, на протязі двох років з'являвся до слідчого Дем'яненко М.О., але чомусь остання категорично відмовлялася розслідувати кримінальне провадження та проводити слідчі дії. Також посилався на те, що він неодноразово звертався зі скаргами на бездіяльність слідчого до Київської місцевої прокуратури № 2 та до суду.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач двічі через свого представника звертався до слідчого у кримінальному провадженні з клопотаннями про проведення слідчих дій.
На клопотання адвоката ОСОБА_1 - Вакуленка В.В. від 12 квітня 2016 року було надано відповідь та зазначено про необхідність явки потерпілого та адвоката до слідчого Дем'яненко М.О. для проведення слідчого експерименту (т. 1, а.с. 15).
У зв'язку з тим, що на друге клопотання від 08 червня 2016 року слідчий Дем'яненко М.О. не повідомила у встановлений ст. 220 КПК України триденний строк про результати розгляду клопотання, ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 16.06.2016 скаргу на бездіяльність слідчого задоволено та зобов'язано уповноваженого слідчого у кримінальному провадженні № 12014100020004862 розглянути клопотання Вакуленка В.В. в інтересах потерпілого ОСОБА_1 від 08.06.2016 протягом трьох днів з дня отримання ухвали та повідомити про результати її розгляду потерпілого або його представника (т. 1, а.с. 24).
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судовим рішенням, у зв'язку з ненаданням слідчим у встановлений законом строк відповіді про результати розгляду клопотання адвоката потерпілого від 08.06.016, було встановлено факт порушення прав потерпілого.
Однак таке право захищено судом шляхом встановлення слідчому триденного строку для розгляду клопотання від 08.06.2016, про що зазначено в ухвалі Дарницького районного суду м. Києва від 16.06.2016 у справі № 1-кс/753/2466
16.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 16.06.2016 адвокату Вакуленко В.В. повідомлено про результати розгляду клопотання та повторно запропоновано з'явитися потерплому до слідчого Дем'яненко М.О. (т. 1, а.с. 25).
З метою повного та всебічного з'ясування обставин у справі щодо тривалого досудового розслідування, колегія суддів приймає до уваги не лише поведінку слідчого, а і поведінку потерпілого у кримінальному провадженні.
Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 на виконання вимоги слідчого з'являвся до слідчого відділу для проведення слідчого експерименту.
Також матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до прокуратури зі скаргами на бездіяльність слідчого. Наявні в матеріалах справи Вказівки процесуального керівника не містять таких посилань, та свідчать лише про виконання останнім своїх обов'язків, щодо процесуального керівництва та виконання вимог, передбачених ст. 36 КПК України (т. 1, а.с. 198-199).
За Вказівками слідчому на проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12014100020004862 від 14 грудня 2016 року, слідчому Дем'яненко М.О. необхідно було долучити до кримінального провадження постанову від 28.08.2014 про закриття кримінального провадження, та постанову від 18.02.2016 про скасування постанови про закриття (т. 1, а.с. 198).
Щодо доводів позивача про те, що він декілька разів звертався до слідчого Дарницького УП ГУНП у м. Києві з метою вилучення його рентген знімків для проведення слідчого експерименту колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про звернення представника судово-медичної експертизи з клопотанням про надання рентген знімків потерпілого, та необхідності прибути до слідчого відділу для проведення слідчого експерименту, що підтверджується листами Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 25.04.2016, 01.07.2016.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що встановлення факту ненадання слідчим у триденний строк відповіді про результати розгляду клопотання не є єдиною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки доведенню підлягає не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльності моральної шкоди.
В позові позивач посилався лише на спричинення йому моральної шкоди, яку обґрунтовував власними почуттями. Проте, належних доказів дійсного спричинення моральної шкоди, протиправності дій чи бездіяльності та її причинно-наслідкового зв'язку не надав.
В поясненнях від 29 березня 2016 року, доданих до позовної заяви ОСОБА_1 вказав, що моральне страждання полягає у щоденних думках та спогадах про наслідки події, страх можливого повторення тих рокових подій, потреби в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні, фіксованість уваги на проблему одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова (фактична на невизначений строк) відірваність від активного соціального життя, порушення сну, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникнути контактів, обурення, більш ніж реальні побоювання щодо майбутнього стану здоров'я.
В судовому засіданні позивач пояснив, що кримінальне провадження було направлено до суду і за наслідками розгляду судом кримінальної справи відносно винної особи винесено вирок та задоволено його цивільний позов про стягнення з підсудного на користь потерпілого у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не доведено, що внаслідок бездіяльності слідчого СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві відносно позивача при розслідуванні кримінальної справи, останньому завдано моральної шкоди.
За вказаних підстав та наведених норм, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову та стягнення моральної шкоди на підставі ст. 1173, 1174 ЦК України.
Беручи до уваги те, що суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення та відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147, абз. 3 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року - скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у м. Києві, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Дата виготовлення повного тексту постанови 25 січня 2018 року.
Єдиний унікальний номер справи: № 753/13839/16-ц
Провадження: № 22-ц/796/256/2018
Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.