І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
23 січня 2018 року м. Київ
Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,
секретаря: Синявського Д.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року (суддя Клочко І.В.) у справі № 754/11479/16-ц Деснянського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -
16 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1, в якому просив розірвати шлюб, зареєстрований 24.08.1996 у Перевальському відділі реєстрації актів цивільного стану Луганської області, актовий запис № 127; визначити місце проживання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишивши їх проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), або за умови якщо відповідач не працює і не має інших доходів, виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника в м. Києві, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для кожної дитини, щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02.11.2017 позовні вимоги в частині визначення місця проживання сина ОСОБА_4, стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_4, стягнення державного мита, яке підлягає стягненню при реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану залишено без розгляду.
02 листопада 2017 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог в частині стягнення аліментів та просив стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 24.08.1996 в Перевальському відділі реєстрації актів громадянського стану Луганської області, актовий запис № 127.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 вересня 2016 року по 07 липня 2017 року, та аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено питання про судові витрати та допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині стягнення аліментів та судового збору відповідачка звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій вказала, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що суд неправильно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого дійшов хибних висновків, що позивач належним чином забезпечує усім необхідним їхнього сина ОСОБА_4. Суд дійшов помилкового висновку, що призначення стягнення аліментів на користь доньки ОСОБА_3 буде забезпечувати захист інтересів дитини, не врахувавши того факту, що таке рішення порушує права та інтереси іншої дитини сторін - спільного сина ОСОБА_4, який проживає з матір'ю.
Вказувала, що при ухваленні рішення судом було порушено норми матеріального права, а саме положення ст. 182 СК України, та не враховано матеріальне становище відповідача, яка отримує маленьку заробітну плату.
Вважала, що висновки суду в частині визначення розміру аліментів суперечать положенням ст. 155 СК України, в силу якої батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, в даному випадку сина сторін ОСОБА_5.
Також вважала, що судом при ухваленні рішення проігноровані норми ст. 180 СК України. Застосувавши положення цієї норми для забезпечення інтересів однієї дитини - доньки ОСОБА_3, суд абсолютно знехтував правами та інтересами іншої дитини - сина ОСОБА_4. Зазначала, що позивач жодним чином фінансово не допомагав своєму сину ОСОБА_4.
Крім цього, вважала, що суд дійшов помилкового висновку щодо стягнення з неї судового збору, та допуску негайного виконання рішення суду в частині стягнення аліментів. Просила звільнити від сплати судового збору.
За наведених обставин просила частково скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02.11.2017, а саме рішення щодо розірвання шлюбу залишити без змін, в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_3, щодо стягнення з неї судового збору та допуску рішення до негайного виконання - відмовити.
Відповідачка та її представники ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених в ній.
Позивач та його представники ОСОБА_7, ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації Київської області, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила. Надіслала на адресу суду апеляційної інстанції лист, в якому просила розглядати справи за її відсутності.
Третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направила, причини неявки суду не повідомила.
Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників судової справи, які не з'явилися в судове засідання.
Відповідно до п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 серпня 1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданого Перевальським відділом реєстрації актів громадянського стану Луганської області, актовий запис № 127.
Оскаржуваним рішенням шлюб між сторонами розірвано.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу сторонами не оскаржувалося.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками трьох дітей, з яких неповнолітня донька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з батьком ОСОБА_2 та перебуває на його утриманні.
З батьком також проживає повнолітня донька ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3. З матір'ю проживає син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Встановивши відповідні правовідносини та застосувавши відповідні норми матеріального права, суд першої інстанції, дійшов вірного висновку щодо обв'язку обох батьків утримувати дитину.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3, оскільки суд першої інстанції в повному обсязі з'ясував обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та дав належну оцінку згідно зі ст. 10, 60 ЦПК України, які були чинними на час ухвалення рішення, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків та ухвалив законне рішення про часткове задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним виходячи з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 працює у ТОВ «Українські Лінії» за основною формою працевлаштування, займає посаду водія автотранспортних засобів. За період роботи з січня по вересень 2016 року отримав заробітну плату в розмірі 20 327,37 грн.
Відповідачка ОСОБА_1 працює в ПП «Торос-Груп» на посаді бухгалтера. Згідно довідки підприємства ОСОБА_1 за період роботи з 03.01.2017 по 31.05.2017 виплачено заробітну плату у розмірі 21 883,73 грн.
У відповідності до положень частини другої статті 182 СК України (в редакції Закону № 2901-IV (2901-15) від 22.09.2005) мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
В силу ч. 2 ст. 182 СК України із змінами, внесеними Законом 07.07.2017, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів, взявши до уваги вказані вище обставини та наведені положення закону, дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів на доньку ОСОБА_3 необхідно встановити у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 вересня 2016 року по 07 липня 2017 року, та аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
Визначаючи такий розмір аліментів, судом у відповідності до вимог ч. 1 ст. 182 СК України враховано, який дохід отримує відповідачка, а також, що на її утриманні перебуває малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку з чим позов в цій частині задоволено частково.
При цьому з матеріалів справи вбачається, що з позивачем також проживає спільна повнолітня донька сторін, яка продовжує навчання, та перебуває на утриманні батька.
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не застосовано положення ч. 1 ст. 182 СК України.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що суд при ухваленні рішення неправильно застосував положення ст. 155, 180 СК України, знехтувавши правами та інтересами іншої дитини - сина ОСОБА_4, оскільки, як зазначено вище, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення та визначаючи розмір аліментів, врахував, що на утриманні відповідачки знаходиться малолітній син ОСОБА_4.
Судова колегія не приймає до уваги доводи відповідачки, що позивач жодним чином не допомагає фінансово своєму сину ОСОБА_4, оскільки судом першої інстанції не вирішувався спір про стягнення аліментів на утримання сина сторін ОСОБА_5. ОСОБА_1, на утриманні якої перебуває син ОСОБА_4, не зверталася до суду із зустрічними позовними вимогами про стягнення аліментів.
У зв'язку з цим посилання в апеляційній скарзі на те, що суд неправильно встановив обставини, що позивач належним чином забезпечує усім необхідним їхнього сина ОСОБА_4, не мають правового значення у справі, яка переглядається, а тому на увагу судової колегії не заслуговують.
Також не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги, що суд, ухвалюючи рішення на користь позивача, дійшов помилкового висновку про стягнення судового збору з відповідачки, оскільки розподіл судових витрат судом здійснено у відповідності до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України ( в редакції 2004 року, яка діяла на час ухвалення рішення), якою передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки частково задоволено позовні вимоги про стягнення аліментів, суд дійшов і правильного висновку, що в силу ст. 367 ЦПК України (в редакції 2004 року) рішення в цій частині підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
За наведених обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів як такі, що є необґрунтованими.
Правові підстави для звільнення відповідачки від сплати судового збору на стадії ухвалення рішення відсутні.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
ОСОБА_4 виготовлення повного тексту постанови 24 січня 2018 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147, абз. 3 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Єдиний унікальний номер справи: № 754/11479/16-ц
Провадження: № 22-ц/796/723/2018
Головуючий у суді першої інстанції: Клочко І.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.