24 січня 2018 року місто Київ
Унікальний № 753/12836/14-ц (753/4078/17)
№ апеляційного провадження 22-ц/796/568/2018
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І. М., суддів Шахової О. В., Головачова Я. В.,
при секретарі - Іваницькій О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Даниленка В.В. 31 жовтня 2017 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_3; третя особа: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про стягнення грошової суми за договором купівлі-продажу,
Згідно п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (зі змінами від 15 грудня 2017 року) апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Виходячи зі змісту пунктів 8,9 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У липні 2014 року ОСОБА_4 в інтересах ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у розмірі 125 694 грн. 20 коп., а саме заборгованості у розмірі 117 315 грн. за договором купівлі-продажу квартири від 06 лютого 1997 року та три відсотки річних за користування грошовими коштами за період з 06 лютого 2012 року по 25 червня 2014 року у розмірі 8379 грн. 20 коп.
У подальшому ОСОБА_5 було виключено з кола співвідповідачів у результаті смерті останнього.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року Головне територіальне управління юстиції у місті Києві було залучено до участі у справі в якості третьої особи.
19 лютого 2015 року позивач звернувся з заявою про звільнення розміру позовних вимог та їх уточнення (том І а.с.150-152), просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 288 643 грн. 50 коп., в тому числі 264 551 грн. 25 коп. заборгованості за Договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 06 лютого 1997 року, 24 092 грн. 25 коп. - три відсотки річних за користування грошовими коштами.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2015 року позов ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 217 090 грн. 63 коп., з якої 2 149 грн. 41 коп. - судові витрати (том ІІ а.с.97-99).
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2014 року та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2015 року залишено без змін (том ІІІ а.с.70-71).
Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 В відхилено, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року залишено без змін (том ІІІ а.с.188-190).
Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ОСОБА_3 подала заяву про перегляд судового рішення до Верховного Суду України.
Постановою судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 8 лютого 2017 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року та рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2015 року - скасовано, справу передано на навий розгляд до Дарницького районного суду міста Києва (том IV а.с.205-207).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року в задоволенні позову ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_3 про стягнення грошової суми за договором купівлі-продажу відмовлено (том IV, а.с.245-248).
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, ОСОБА_2 в інтересах ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року, позовні вимоги ПАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 06 лютого 1997 року, укладеного між ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» та ОСОБА_3, ОСОБА_5, продаж квартири здійснено за 32 200 грн., що на момент здійснення операції складало 17 003 умовні одиниці. Даним договором визначено, що боржник здійснить виплату вартості квартири протягом 15 років з моменту укладення договору, тобто, кінцевим строком виконання зобов'язання є 06 лютого 2012 року.
Зазначає, що грошові зобов'язання боржника в договорі виражені в національній валюті України - гривні, при цьому визначення цього зобов'язання грошового еквівалента цього зобов'язання в умовних одиницях не заборонено законом.
Крім того, скаржник стверджує, що належним виконанням зобов'язання за договором є внесення грошових коштів в національній валюті. Однак, розмір заборгованості розраховується, відповідно до вартості, перерахованої у гривні за курсом долару США, що встановлений на день здійснення платежу, еквівалентній вартості квартири, зазначеної в договорі купівлі-продажу в умовних одиницях.
В суді апеляційної інстанції представник ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» за довіреністю - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, з підстав, викладених у ній.
ОСОБА_3 та її представник - адвокат ГаєвськийП.Л. категорично заперечували проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись, зокрема, на те, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року є законним та обґрунтованим.
Представник Головного територіального управління юстиції у місті Києві в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у зв'язку з чим відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи та їх представників, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції в ході судового розгляду, 31 серпня 1995 року між ЗАТ «ФФ «Дарниця» та ОСОБА_3, ОСОБА_5 укладено договір про дольове будівництво будинку 6 по вулиці Новодарницькій у місті Києві, за умовами якого ЗАТ «ФФ «Дарниця» зобов'язувалося після закінчення будівництва передати у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_5 квартиру, а останні - сплатити вартість житла.
На виконання умов укладеного договору про дольове будівництво ОСОБА_3 сплатила ЗАТ «ФФ «Дарниця» внесок за квартиру у сумі 369 млн. 585 тис. крб.
Після введення будинку в експлуатацію 6 лютого 1997 року ЗАТ «ФФ «Дарниця» (продавець) та ОСОБА_3, ОСОБА_5 (покупці) уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (том І , а.с. 6-7).
У пункті 4 згаданого договору сторони узгодили, що продаж квартири здійснено за 32 тис. 200 грн., що на момент здійснення операції складає 17, 003 тис. умовних одиниць за курсом НБУ на день укладення договору.
Покупець повинен був сплатити продавцю повну вартість квартири протягом 15 років з моменту укладення договору, тобто до 6 лютого 2012 року (пункт 5 договору).
На виконання умов укладеного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 сплатила 32 тис. 200 грн, з яких 9 тис. 876 грн - до 30 листопада 2000 року та 22 тис. 324 грн. - 7 вересня 2011 року (том І а.с. 117; том ІІ а.с. 139-148).
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер 22 жовтня 1997 року (том І а.с. 85).
17 грудня 2014 року ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_5 (том І а.с. 135-146).
Відповідно до статті 169 ЦК УРСР, чинної на час укладення сторонами спірних договорів, грошові зобов'язання повинні бути відображені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і у порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 99 Конституції України та ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства.
Тобто, закон передбачає обов'язковість здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не містить заборони на використання в розрахунках розміру грошових зобов'язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.
Згідно із частиною четвертою Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (з 1 січня 2004 року). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Так, відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідача надала суду достатні та допустимі доказі, які підтверджують, що вартість квартири, обумовлена в договорі та на сплату якої вона висловлювала свою письмову згоду, сплачена останньою у вказаний в договорі термін та заборгованості вона не має. Покладення на відповідачку відповідальності та обов'язків, які не були прямо передбачені в договорі та Законі, що існував на час укладення договору є порушенням вимог Закону, загальних засад цивільного судочинства та призводить до порушення прав відповідачки, крім того, позивачем не доведено належними доказами проведення ним розрахунку під час дії договору за курсом долару США на момент відрахування із заробітної плати відповідачки коштів по договору та що до відома останньої було доведено, що відрахування із заробітної плати змінювались саме через зміну курсу валюти.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вищезазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.
Так, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет, Закон України від 23 вересня 1994 року «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з'ясувати сутність такого визначення.
Відповідно до п.4 Договору продаж квартири здійснено за 32200 гривень, що на момент здійснення операції складало 17003 умовних одиниць за курсом НБУ на день укладення договору.
Тобто, вказано еквівалент вартості квартири на день укладення договору - 06 лютого 1997 року.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд України під час розгляду справ в аналогічних правовідносинах в Постановах №6-1905цс16 та №6-2134цс15.
В судовому засіданні в суді першої інстанції представники позивача не заперечували, що відповідачами у даній справі була внесена на рахунок позивача вказана у договорі купівлі - продажу квартири сума 32 200 грн., що з урахуванням курсу валют, передбаченого договором є повною оплатою вартості квартири. Вказані кошти внесені у строк передбачений договором.
Під час ухвалення рішення суд першої інстанції вірно виходив з того, що в договорі купівлі продажу квартири, який укладався в лютому 1997 році, сторонами не було погоджено, що в разі зміни курсу валют, покупці зобов'язані будуть вносити кошти з урахуванням перерахунку, який буде проводитись з урахуванням зміненого, (зокрема збільшеного) курсу валют.
Водночас суд зважав на те, що ст. 533 ЦК України, набрала чинності лише з 01 січня 2004 року, а тому в момент укладення договору відповідачі не могли знати, що законодавець передбачить порядок розрахунків, який суттєво обтяжить їх відповідальність.
В суді апеляційної інстанції адвокат ОСОБА_3 - Гаєвський П.Л., пояснив, що відповідачка на рік раніше (достроково) погасила заборгованість, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки вони є необґрунтованими та безпідставними.
Так, позивач у справі не довів належними доказами, що відповідачка під час дії договору, своїми діями чи письмово висловила згоду на проведення з нею розрахунку за порядком, який позивач провів в односторонньому порядку, (по курсу долара до гривні станом на 2015 рік) поклавши на відповідача відповідальність, про яку відповідач не знала під час укладення договору і згоду на яку не надавала.
З матеріалів справи встановлено, що 06 лютого 1997 року між сторонами у даній справі була укладена додаткова угода, в якій був передбачений обов'язок відповідача виплатити залишок заборгованості вартості квартири на протязі п'ятнадцяти років - 17 003 умовних одиниць.
Однак, вказана додаткова угода, в якій позивач у даній справі намагався закріпити обов'язок покупців виплачувати вартість квартири в іноземній валюті, була визнана недійсною за позовом відповідачів у даній справі рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2009 року та свідчить про те, що відповідачі не надавали своєї згоди на оплату вартості квартири за курсом долара США, який змінювався після укладення ними договору.
Відповідачка надала суду в ході розгляду справи належні та допустимі докази, які підтверджують, що вартість квартири, обумовлена в договорі та на сплату якої вона висловлювала свою письмову згоду, сплачена нею в указаний договором термін та заборгованості вона не має.
Так, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що покладення на відповідачку відповідальності та обов'язків, які не були прямо передбачені в договорі та Законі, який існував на час укладення договору є порушенням вимог закону, загальних засад цивільного судочинства та призводить до порушення прав останньої. Крім того, позивачем не доведено належними доказами, що ним проводився розрахунок під час дії договору за курсом долару США на момент відрахування із заробітної плати відповідачки коштів по договору, і що до відома останньої було доведено, що відрахування із заробітної плати змінювались саме через зміну курсу валюти.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Отже, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано, що сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, є необґрунтованими та такими, що відхиляються колегією суддів, у зв'язку з наведеним вище.
Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не випливають на законні та обґрунтовані висновки суду першої інстанції, а тому вони є безпідставними та відхиляються колегією суддів.
Таким чином, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції законними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Судом повно та всебічно з'ясовано фактичні обставини, вірно встановлено правовідносини сторін та правильно застосовано відповідну норму закону, що їх регулює, з огляду на що апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 367-368, 371, 374, 375, 381-384, 389-390 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 25 січня 2018 року.
Суддя-доповідач: І.М.Вербова
Судді: О.В. Шахова
Я.В.Головачов