АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА
МСП-03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Справа 760/8089/17 Головуючий у І-й інстанції - Оксюта Т.Г.
апеляційне провадження № 22-ц/796/984/2018 Доповідач Заришняк Г.М.
17 січня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.
при секретарі - Ткаченко І.В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, діючої в інтересах ОСОБА_2, на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 липня 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову Банк зазначав, що 11.05.2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №030.29-50/208-К, за умовами якого відповідачу було надано кредит в сумі 80 000,00 доларів США, зі сплатою 11,95% річних з кінцевим терміном повернення 10.05.2027 року.
Посилаючись на те, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо місячного повернення частини кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 57 024,03 доларів США за кредитом та 27829,47 доларів США за відсотками, Банк просив позов задовольнити.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 18 липня 2017 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту №030.29-50/208-К від 11.05.2007 року в сумі 84 923,50 доларів США.
Стягнуто з з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» суму сплаченого судового збору 33925,03 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, діюча в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримала апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, вважаючи рішення суду законним.
Відповідно до п.8 ч.1 1 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України в реакції Закону №2147VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративної-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одинець), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402- VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).
Судом встановлено, що 11.05.2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 було укладено договір №030.29-50/208-К, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 80 000,00 доларів США зі сплатою 11,95% річних, з кінцевим терміном повернення 10.05.2027 року.
Встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та здійснив видачу кредитних коштів. Факт отримання кредитних коштів відповідачем не оспорюється.
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно з п.п. 4.1 договору кредиту у разі прострочення відповідачем терміну сплати процентів, визначених п.2.4 цього договору, а також прострочення строків повернення кредиту визначених п.п. 1.1, 3.2.3, 3.3.14 цього договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої за кожен день прострочки, що діє у цей період.
Судом встановлено, що у зв»язку з неналежним виконанням відповідачем умов вказаного договору виникла заборгованість, яка станом на 17 березня 2017 року становить 84 923,50 доларів США, з яких 57 094,03 доларів США заборгованість за кредитним договором та 27 829,47 доларів США - за відсотками. Наданий розрахунок узгоджується з матеріалами справи й відповідачем не спростований.
Суд першої інстанції повно та всебічно з»ясував обставини справи, зібраним по справі доказам дав належну оцінку та й прийшов до правильного висновку про доведеність позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк», обґрунтовано задовольнивши позов.
Доводи апеляційної скарги на те, що Банк, укладаючи спірний кредитний договір не мав генеральної та індивідуальної ліцензій на здійснення операцій з валютними цінностями, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому основний Закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Згідно з ч.ч.1, 2, 4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребує індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до п.2 ст.6 вказаного Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжнародному валютному ринку України за дорученнями і за рахунок резидентів і нерезидентів мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.
29 грудня 2001 року Національним банком України було видано АКБ «Укрсоцбанк» ліцензію №5 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах, на власний ризик, та надано дозвіл №5-2 й додаток до дозволу на право здійснювати операції з валютними цінностями, а тому ПАТ «Укрсоцбанк» мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд належним чином не встановив розмір заборгованості боржника за кредитним договором, а наданий позивачем розрахунок заборгованості є невірним, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Як видно з квитанції №FJB1403003000142 від 30 січня 2014 року (а.с.63), відповідач в рахунок погашення заборгованості перерахував Банку 1000 доларів США з яких 972,83 долари США, згідно з розрахунком позивача було зараховано в погашення нарахованих відсотків, різниця в сумі 27,17 долари США була зарахована Банком 10 лютого 2014 року на погашення відсотків (а.с.16-17).
09 січня 2008 року відповідачем ОСОБА_2 на підставі квитанції №4337 (а.с.97) було сплачено Банку 1131,86 доларів США, з яких 801,17 доларів США зараховано як сплачені відсотки, а решта коштів в сумі 330,69 доларів США було враховано як сума повернутого кредиту.
За таких обставин, посилання в апеляційній скарзі на те, що в результаті неповного зарахування Банком сплачених ОСОБА_2 вказаних сум загальна сума заборгованості є завищеною, колегія суддів вважає безпідставними.
Представником відповідача в суді апеляційної інстанції подана заява про застосування строків позовної давності, в якій остання просила застосувати такий строк та відмовити в задоволенні позову за спливом позовної давності, посилаючись на те, що Банком був пропущений строк позовної давності, оскільки останній своєчасний платіж відповідачем був сплачений 14 січня 2010 року.
Відповідно до правої позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи №6-2307цс15, яка в силу ч.4 ст. 263 ЦПК України враховується судом щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, за змістом ч.3, 4 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно ч.1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Нові матеріально - правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом, може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 в судове засідання 18 липня 2017 року не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, тому суд першої інстанції у відповідності до ст. 224 ЦПК України (в редакції Закону 2004 року), ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Заяви про застосування строків позовної давності до постановлення судового рішення відповідач ОСОБА_2 не подав. За таких обставин, колегія суддів не має підстав для відмови в задоволенні позову за спливом позовної давності.
На підставі ст.88 ЦПК України (в редакції Закону 2004 року), суд першої інстанції обґрунтовано вирішив питання щодо відшкодування позивачеві понесених судових витрат.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасовано з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України, в редакції Закону 2004 року, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2017 року було відстрочено ОСОБА_2 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 липня 2017 року до ухвалення судового рішення у справі.
З врахуванням викладеного, підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь держави сума судового збору в розмірі 37 317 грн. 53 коп. за подання апеляційної скарги на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 липня 2017 року
Керуючись ст. ст. 367, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, діючої в інтересах ОСОБА_2,- залишити без задоволення.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 липня 2017 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави суму судового збору в розмірі 37317 грн. 53 коп. за подання апеляційної скарги на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 18 липня 2017 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлений 25 січня 2018 року
Головуючий:
Судді: