справа №619/2819/17
провадження №1-кп/619/143/18
25 січня 2018 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіОСОБА_1
за участю:секретаря судового засіданняОСОБА_2
прокурораОСОБА_3
законних представників потерпілогоОСОБА_4
ОСОБА_5
обвинуваченогоОСОБА_6
захисниківОСОБА_7
ОСОБА_8
розглянувши у закритому судовому засіданні кримінальне провадження №12017222028000957 по обвинуваченню:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мантурово Костромської області Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ;
у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, -
встановив
До суду з Апеляційного суду Харківської області надійшов обвинувальний акт у відношенні ОСОБА_6 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017222028000957 від 02.07.2017.
Ухвалою суду від 11 грудня 2017 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 продовжено по 08 лютого 2018 року включно.
У судовому засіданні прокурор просила продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , посилаючись на ризики, які передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України.
Законний представник потерпілого ОСОБА_4 підтримала клопотання прокурора.
При цьому законний представник потерпілого ОСОБА_5 вказав, що він не має претензій до обвинуваченого та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисники адвокати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заперечували проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність, так як прокурором зазначені формальні ризики без посилання на конкретні обставини. При цьому адвокат ОСОБА_7 подав клопотання, в якому просив змінити запобіжний захід тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт та відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Заслухавши клопотання та думку присутніх осіб, оцінивши в сукупності всі обставини, в том у числі передбачені п.п.1-11 ч.1 ст.178 КПК України, суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та відмову у задоволенні клопотання сторони захисту з наступних мотивів.
Згідно абз.2 ч.3 ст.331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
З огляду на те, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судам слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182).
Більш того, у п.48 рішення «Чеботарі проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У п.36 рішення «Москаленко проти України» №37466/04 від 20.05.2010 року Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою (див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26 липня 2001 року).
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_6 умисного тяжкого злочину, свідчать про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого, який не проживає за місцем реєстрації, вказують на обґрунтованість заявленого прокурором клопотання.
Судом розглядалась можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.
Суд вважає, що наявні обставини, передбачені ч.1 ст.194 КПК України, для продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки є достатньо підстав вважати, що обвинувачений з огляду на його моральні якості може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).
До того ж, судове провадження про кримінальному провадженню по обвинуваченню ОСОБА_6 не завершено, не допитані потерпілі та свідки, при цьому суд вважає, що існують ризики, які передбачені ст.177 КПК України, у зв'язку з цим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 необхідно продовжити.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 331, 392 КПК України, суд -
постановив
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Державній установі «Харківська установа виконання покарань (№27)» по 24 березня 2018 року включно.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення щодо ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Суддя ОСОБА_1